Відкрити головне меню

Тепловий шум (або джонсонівський[1]) — рівноважний шум, обумовлений тепловим рухом носіїв заряду в провіднику, в результаті чого на кінцях провідника виникає флуктуаційна різниця потенціалів.

Зміст

ІсторіяРедагувати

У 1928 у Джон Б. Джонсон вперше експериментально встановив закономірності цього виду шуму в Bell Labs[2]. Потім він описав своє відкриття Гаррі Найквісту, який зміг пояснити отримані результати[3].

ВиникненняРедагувати

Тепловий шум виникає в будь-якому провіднику електричного струму і пов'язаний з хаотичним рухом рухомих носіїв заряду, у результаті якого на контактах зразка з'являються флуктуації напруги. Реактивні кола не мають теплового шуму.

НапругаРедагувати

Середній квадрат напруги цього шуму залежить тільки від активного опору   і температури   зразка і може бути розрахований за формулою Найквіста:

 

де  стала Больцмана,   — смуга частот, в який проводиться вимір.

Спектральна густина потужностіРедагувати

Спектральна густина теплового шуму:

 

не залежить від частоти, тому тепловий шум можна розглядати в широкому діапазоні частот як білий шум, і залишається постійною аж до частоти:

  де  постійна Планка.

При 300 К

  Гц.

ІнтенсивністьРедагувати

У металах через велику концентрацію електронів провідності і малу довжину вільного пробігу теплові швидкості електронів у багато разів перевершують швидкість спрямованого руху в електричному полі (швидкість дрейфу). Тому інтенсивність теплових шумів не залежить ні від прикладеної напруги, ні від струму, ні від частоти (а тільки від ширини смуги частот, в якій відбувається вимір шумів). При кімнатній температурі інтенсивність на одиничний інтервал частот залишається постійною до

  Гц.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. в зарубіжній літературі
  2. J. Johnson, "Thermal Agitation of Electricity in Conductors", Phys. Rev. 32, 97 (1928)
  3. H. Nyquist, "Thermal Agitation of Electric Charge in Conductors", Phys. Rev. 32, 110 (1928)