Відкрити головне меню

Мельничук Тарас Юрійович

(Перенаправлено з Тарас Мельничук)

Тарас Юрійович Мельничук
Мельничук Тарас Юрійович.jpg
Народився 20 серпня 1939(1939-08-20)
Уторопи, Косівський повіт, Станіславське воєводство,
Польща Польська республіка
Помер 29 березня 1995(1995-03-29) (55 років)
Коломия, Івано-Франківська область, Україна Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець (гуцул)
Діяльність поет
Мова творів українська
Жанр вірш
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1992

Тара́с Ю́рійович Мельничу́к (* 20 серпня 1938 чи 1939[1], с. Уторопи, Косівський повіт, Станіславське воєводство — † 29 березня 1995, Коломия; похований в рідному селі на рідному обійсті) — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії.

Лауреат Шевченківської премії (1992).

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство.

Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті».

1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент[2], за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність[джерело?]) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

1982 — у видавництві «Смолоскип» в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат».

Після повернення із тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити.[2] Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, врешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки.[2] 1985 року після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії.[2] Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.[2]

1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

1990 — вступив до Спілки письменників України.

1992 — за книжку «Князь роси» вдостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Останні роки прожив у Коломиї.

1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

БібліографіяРедагувати

Прижиттєві виданняРедагувати

  • Несімо любов планеті (— Ужгород: Карпати, 1967. — 42 с.)
  • Із-за ґрат (— Торонто: Смолоскип, 1982. — 84 с.)
  • Строфи із Голгофи (Велика Британія, 1990) — тривають дискусії чи ця книжка справді була видана.[1]
  • Князь роси (— Київ: Молодь, 1990. — 152 с.)
  • Чага (— Коломия: Вік, 1994. — 175 с.)

Посмертні виданняРедагувати

Про ньогоРедагувати

Савчук Микола. "Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. — 1991. — 17 серпня. — С. 6.

Савчук Микола. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. — 1995. — 20 квітня. — С. 3.

  • Гусар Ю. Тарас — «Князьроси»: [Про Тараса Мельничука] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 3 березня (№ 16). — С. 4.
  • Курищук Галина. Встати! Суд іде!.. (Косів, 1998; 110 с.) — авторка є двоюрідною племінницею поета.
  • Машталер Галина. Вивчення творчості Тараса Мельничука в школі (Тернопіль, 2004; 47 с.)
  • Попадюк Манолій, Максимчук Віктор (упор.) Літературний музей Тараса Мельничука (Вижниця: Черемош, 2006; 47 с.)
  • Попадюк Манолій, Максимчук Віктор (упор.) Князь вільного слова: Спогади про Т. Мельничука (Вижниця: Черемош, 2008; 262 с.)
  • Зелененька Ірина. «Чиї це ілюзії стенають плечима якого народу?»: Тарас Мельничук і літературний процес 60-х — 90-х років 20 століття (Вінниця, 2008; 115 с.)
  • Ярош Ярослав. Залізний Зек або Зимна Зелень (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008; 56 с.) — драма про Тараса Мельничука і його першу дружину Марію.

ВідеографіяРедагувати

Вплив на сучасністьРедагувати

Іменем Тараса Мельничука названо дві літературні премії:[3]

Також, 14 жовтня 2009 в Івано-Франківську було започатковано щорічний Літературний фестиваль імені Тараса Мельничука «Покрова».

Пам'ять про Тараса МельничукаРедагувати

  • Біля школи в селі Уторопи з 2012 року діє літераторатурно-меморіальний музей Тараса Мельничука.[3][4]
  • Пам'ятник Тарасові Мельничуку в Уторопах біля його музею та школи.
  • Меморіальна дошка на Коломийській дитячій бібліотеці № 2 названій його іменем. Там же діє кімната-музей.[5]
  • Меморіальна дошка на школі, де навчався Мельничук, у Яблунові.[6]
  • Меморіальна дошка у Косові на будівлі редакції газети, в якій працював поет.
  • Вулиця Тараса Мельничука у Коломиї.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати