Тализін Микола Володимирович
Микола Володимирович Тализін (28 січня 1929, місто Москва — 23 січня 1991, місто Москва) — радянський державний діяч, секретар ЦК КПРС, заступник голови Ради міністрів СРСР, голова Держплану СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1976—1981 роках. Член ЦК КПРС у 1981—1990 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 15 жовтня 1985 по 20 вересня 1989 року. Депутат Верховної Ради СРСР 10—11-го скликань. Доктор технічних наук (1970), професор (1976).
| Тализін Микола Володимирович | |
|---|---|
| Народився | 28 січня 1929[2][1] Москва, СРСР[2] |
| Помер | 23 січня 1991[1] (61 рік) Москва, СРСР |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство |  СРСР |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | економіст, політик |
| Галузь | супутниковий зв'язок |
| Alma mater | Московський технічний університет зв'язку й інформатикиd |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Вчене звання | професор і професор[d] |
| Знання мов | російська |
| Заклад | NIIRd |
| Членство | ЦК КПРС |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |      |
Життєпис
ред.Народився в родині робітника. Трудову діяльність розпочав у 1944 році. Працював монтером, техніком-конструктором у Москві.
У 1950—1955 роках — студент Московського електротехнічного інституту зв'язку.
У 1955—1965 роках — інженер, провідний конструктор, старший науковий співробітник, заступник директора Державного науково-дослідного інституту радіо Міністерства зв'язку СРСР.
У жовтні 1965 — 1970 року — заступник міністра, у 1970 — вересні 1975 року — 1-й заступник міністра зв'язку СРСР.
3 вересня 1975 — 24 жовтня 1980 року — міністр зв'язку СРСР.
24 жовтня 1980 — 14 жовтня 1985 року — заступник голови Ради міністрів СРСР. Одночасно — постійний представник СРСР в Раді Економічної Взаємодопомоги.
14 жовтня 1985 — 1 жовтня 1988 року — 1-й заступник голови Ради міністрів СРСР. Одночасно 14 жовтня 1985 — 5 лютого 1988 року — голова Державного планового комітету (Держплану) СРСР. У лютому — жовтні 1988 року — голова Бюро Ради міністрів СРСР із соціального розвитку.
1 жовтня 1988 — 7 червня 1989 року — заступник голови Ради міністрів СРСР. Одночасно — постійний представник СРСР в Раді Економічної Взаємодопомоги.
З вересня 1989 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.
Помер у Москві 23 січня 1991 року. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.
Нагороди і звання
ред.- орден Леніна
- орден Жовтневої Революції
- орден Трудового Червоного Прапора
- орден Червоної Зірки
- медалі
- дві Державні премії СРСР (1968, 1975)
Примітки
ред.- ↑ а б в Munzinger Personen
- ↑ а б Талызин Николай Владимирович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
Джерела
ред.- Талызин Николай Владимирович [Архівовано 1 березня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- Талызин Николай Владимирович [Архівовано 4 червня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)