Вікіпедія

Такатоші Іто

Такатоші Іто (яп. 伊藤 隆敏伊藤 隆敏, англ. Itō Takatoshi, 1950 р., Саппоро, Японія) — японський економіст, професор Вищої школи політичних наук Національного університету (GRIPS), президент Японської економічної асоціації (2004—2005).

Такатоші Іто
яп. 伊藤隆敏
Народився 1950[1][2][…]
Саппоро, Японія
Країна  Японія[3]
Діяльність економіст
Alma mater Гарвардський університет (1979) і Університет Хітоцубасі
Науковий керівник Кеннет Ерроу[4]
Знання мов японська[5] і англійська[2]
Заклад Токійський університет, Міннесотський університет, Колумбійський університет, Університет дослідження планування і Колумбійський університет[6]
Членство Економетричне товариство[7]
Нагороди

член Економетричного товариства[d] (1992)

IMDb ID 3619537

Біографія ред.

Такатоші отримав ступінь бакалавра економіки в університеті Хітоцубасі в 1973 році, потім магістра економіки в тому ж університеті в 1975 році, а через два роки — ступінь магістра економіки в Гарвардському університеті. В 1979 році захистив дисертацію й отримав ступінь доктора економіки в Гарвардському університеті[8].

Викладацьку діяльність почав як доцент на кафедрі економіки Міннесотського університету (1979—1988). Паралельно проводив дослідження як науковий співробітники кафедри (1983—1985), а з 1985 року науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень.

У період 1984—1985 років співробітник Гуверівського інституту при Стенфордському університеті. У період 1986—1987 років Такатоші — запрошений доцент кафедри економіки, а в період 1992—1994 років запрошений професор Гарвардського інституту державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді. У період 1988—1991 років доцент, а в період 1991—2002 років професор Інституту економічних досліджень університету Хітоцубасі.

З 1991 року помічник редактора, а в 1997—1999 роках головний редактор журналу «Journal of the Japanese and International Economies», що займає 103-е місце серед найбільших економічних журналів у світі[9].

У період 1994—1999 та 2003—2008 років член Ради Економетричного товариства. У період 1994—1997 років старший радник дослідного відділу у Міжнародному валютному фонді. У період 1997—1998 років запрошений професор кафедри економіки, у 2002—2005 роках — професор Науково-дослідного центру передової науки і технології, у період 2003—2014 років професор Вищої школи економіки Токійського університету. У період 1999—2001 років заступник віце-міністра з міжнародних справ у Міністерстві фінансів Японії. У період 2003—2004 років віце-президент, а в період 2004—2005 років президент Японської економічної асоціації. З 2001 року помічник редактора журналу «Asian Economic Journal», у період 2003—2008 років помічник редактора журналу «Journal of Money, Credit and Banking», з 2004 року-член редакційної ради журналу «Journal of Financial Stability» і помічник редактора журналу «International Journal of Central Banking», а в 2006 році став засновником і співредактором журналу «Asian Economic Policy Review», який займає 552-е місце серед найбільших світових економічних журналів[9].

У період 2006—2008 років Такатоші — член Ради з економічної та податкової політики в Японському уряді. У 2008 році — професор кафедри Тун Ісмаїл Алі Університету Малайя, в цьому ж році лектор у Гавайському університеті[8]. Регулярно виступає на найбільших міжнародних наукових конференціях. У 2015 році брав участь у щорічних зборах Американської економічної Асоціації (АЕА) в Бостоні[10].

Зараз Такатоші є[8]:

  • помічником редактора журналу «Journal of International Money and Finance» з 1994 року
  • головою Ради з митних, тарифних, валютних та інших операцій міністерства фінансів Японії з 2011 року
  • професором Вищої школи політичних наук Національного університету (GRIPS) з 2014 року
  • професором у Школі міжнародних і суспільних відносин і Заступником директора з досліджень Центру японської економіки й бізнесу Колумбійського університету з 2015 року.

Основні ідеї ред.

Абеноміка ред.

Іто в рамках економічної політики Абеноміки пропонує провести в Японії деномінацію японської національної валюти, єни, для створення більш інтернаціонального розуміння вартості валюти, для створення більш сприятливого фону споживачам[11][12][13]. Він також пропонує підвищити податок на додану вартість з метою скорочення державного боргу[14], вважає, що зростання курсу єни в поєднанні з інфляцією не призводить до зміни конкурентоспроможності за ціною експортованих товарів, а зобов'язання в іноземній валюті різко збільшуються[15].

Початок стагнації японської економіки ред.

Іто в своїй праці "Угода Плаза та Японія: роздуми про 30—річний ювілей піддав критики Угоду Плаза у 1985 році в готелі Плаза в Нью-Йорку як одну з причин стагнації японської економіки протягом наступних десятиліть. До 1985 року в США спостерігалося значне зростання дефіциту поточного балансу, а в бюджеті Японії збільшувався профіцит. Наслідки бюджетного дисбалансу приводили до політики протекціонізму й вимагали негайних дій. Вважалося, що причиною цих проблем було стрімке зростання курсу американського долара відносно валют основних торговельних партнерів США, що призвело до виникнення величезного торговельного дефіциту з даними країнами. Більш низький курс долара сприяв би стабілізації світової економіки, оскільки в цьому випадку імпортні та експортні можливості всіх країн були би врівноважені. У готелі «Плаза» США переконали інших учасників зустрічі прийняти низку узгоджених заходів щодо регулювання валютних ринків, а 22 вересня 1985 р. угода Плаза набрала чинності. Її метою було зниження курсу долара і збільшення курсів інших валют. Кожна країна погодилася змінити свою економічну політику і втрутитися в роботу валютних ринків в тій мірі, яка необхідна для девальвації долара[16].

Японія в рамках Угоди Плаза погоджувалася на зростання національної валюти на 10-12 % з 240 до 216 єна/дол, однак, курс не зупинився і продовжив зростання до 190 єна/дол до січня, а до літа до 160 єна/дол. Японська й американська влади домовилися в кінці 1986 року, що єна зміцнилася достатньо, торговий дефіцит між Японією і США скоротився. Однак долар продовжив падіння, досягнувши позначки 150 єна/дол у 1987 році. У результаті валютної інтервенції протягом двох років курс долара знизився на 50 % стосовно японської єни. Врешті-решт американська економіка почала орієнтуватися на експорт, а інші промислово розвинені країни, зокрема Японія, збільшили частку імпорту. Завдяки цьому дефіцит поточного балансу США поступово скорочувався, а протекціоністські заходи були зведені до мінімуму[16].

З ініціативи учасників відбулося укладання Луврської угоди, де домовилися, що США знижують фінансовий дефіцит з 3,9 % ВВП до 2,3 % ВВП, зменшують урядові витрати на 1 % у 1988 році і підтримують процентні ставки на низькому рівні, але взамін Японія повинна зменшити свій активний торговий баланс і скоротити відсоткові ставки, але домовитися про фіксованому діапазоні валютних курсів не вдалося. Зниження процентної ставки в Японії призвело до курсу 121 єна/дол на кінець 1987 року. Навесні 1988 року Луврську угоду було дезавуйовано: Банк Японії почав опиратися погодженню з Міністерством фінансів Японії, не кажучи вже про міжнародної координації. Вважається, що нав'язана низька процентна ставка запобігла зміцненню єни, і у другій половині 1980-х років породив пустку, яка потім вискочила у створенні проблемних кредитів і фінансову нестабільність. Угоду Плаза та Луврську угоду потрібно оцінювати як поганий приклад координації японської політики на міжнародному рівні, що призвів до спотворення внутрішньої грошово-кредитної політики[16].

Нагороди ред.

Заслуги Такатоші були відзначені нагородами[8]:

  • 1986 — премія Нікей за книгу з економіки «Економічний аналіз нерівноваги: теорія й емпіричний аналіз» (яп. Fukinko no Keizai Bunseki)
  • 2011 — медаль Пошани з пурпурною стрічкою.

Бібліографія ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #122323688 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б CONOR.Sl
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #123153962 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  4. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  7. ↑ https://www.econometricsociety.org/society/organization-and-governance/fellows/current
  8. ↑ а б в г Сайт GRIPS. .
  9. ↑ а б IDEAS. .
  10. ↑ GRIPS. .
  11. ↑ The Japan Times. . — Число 13.
  12. ↑ The New York Times. . — Число 19.
  13. ↑ Takatoshi Ito. . — Число 12.
  14. ↑ Вести. . — Число 25.
  15. ↑ Вымятнина Ю.В., Игнатенко А.Д. . — № 2.
  16. ↑ а б в Ito T. .
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Такатоші_Іто&oldid=41404991