Відкрити головне меню

Ерік Сідні Воткінс
англ. Eric Sidney Watkins
Professor Sid Watkins displays his tribute plate from the Formula One drivers of the 1985 season (6986945061).jpg
Народився 6 вересня 1928(1928-09-06)
Ліверпуль, Англія
Помер 12 вересня 2012(2012-09-12) (84 роки)
Лондон, Велика Британія[1]
·гострий інфаркт міокарда
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність невролог, хірург, нейрохірург, лікар
Alma mater Ліверпульський університет
Сфера інтересів Нейрохірургія, спортивна медицина
Заклад Лондонський шпиталь, Інститут автоспортивної безпеки FIA
Нагороди Order BritEmp (civil) rib.PNG

Сід Воткінс у Вікісховищі?

Ерік Сідні «Сід» Воткінс OBE (англ. Eric Sidney Watkins, 6 вересня 1928(19280906), Ліверпуль, Велика Британія — 12 вересня 2012) — британський лікар-нейрохірург, професор, президент Інституту автоспортивної безпеки Міжнародної автомобільної федерації (FIA), офіцер ордена Британської імперії[2][3]. У 19782005 роках голова медичної команди на гран-прі Формули-1.

Був одружений. У нього залишилося четверо синів і дві дочки.

Зміст

Рання кар'єраРедагувати

Сід Воткінс народився в Ліверпулі (Велика Британія). Батько Воллес Воткінс спочатку був шахтарем з Глоустершира до тих пір, поки не переїхав до Ліверпуля під час Великої Депресії, де він відкрив невеликий бізнес з ремонту велосипедів. Надалі він став ремонтувати і автомобілі. Сід Воткінс працював у гаражі у свого батька до 25 років.

У 1956 році він закінчив Ліверпульський університет з присвоєнням ступеня «Доктор медицини». В університеті він займався дослідженнями впливу тепла на розумову діяльність людини. Ця робота пізніше виявилася корисною у його роботі в автоперегонах.[4]

Після закінчення університету він 4 роки служив у Королівському армійському медичному корпусі в Західній Африці. Саме тут він вперше взяв участь в автоперегонах — на Західно-африканському ралі 1955 року за кермом Ford Zephyr Zodiac. Він зійшов з дистанції після першої спецділянки.[5]

У 1958 році він повернувся до Великої Британії і почав працювати нейрохірургом у лікарні Радкліфф в Оксфорді. У 1961 році провів свій перший автоспортивний етап в медичній ролі у картинговій гонці на трасі «Брендс-Гетч».[6] Надалі працював у вільний час гоночним лікарем на трасі «Сільверстоун».

У 1962 році Воткінс став професором нейрохірургії в Нью-Йоркському університеті. Він переїхав з Великої Британії до міста Сірак'юс (штат Нью-Йорк, США). Воткінс продовжив цікавитися автоперегонами і в Нью-Йорку, недалеко від якого розташований автодром «Воткінс-Глен».

У 1970 році він повернувся до Англії і став головним нейрохірургом у Лондонському госпіталі. Незабаром він був запрошений до медичної групи при автоспортивній асоціації Великої Британії (RAC).

Кар'єра у Формулі-1Редагувати

У 1978 році виконавчий директор Асоціація конструкторів Формули-1 (FOCA) Берні Екклстоун запропонував Сіду Воткінсу посаду офіційного гоночного лікаря Формули-1.[7] Воткінс погодився і дебютував у цій ролі на Гран-прі Швеції. Поза вік-ендами Формули-1 він продовжив працювати в Лондоні на своїй колишній посаді.

На Гран-прі Італії 1978 року пілот команди «Lotus» Ронні Петерсон потрапив у важку аварію на старті гонки. Його болід загорівся. Клей Регаццоні, Патрік Депає та Джеймс Хант витягли шведа з уламків. Коли до місця аварії прибув Сід Воткінс, то італійська поліція не дала йому надати першу допомогу Петерсону. Машина швидкої допомоги прибула тільки через 18 хвилин. Ронні був доставлений у госпіталь, де помер наступного дня.[8]

На наступну гонку Воткінс зажадав, щоб Екклстоун надав йому анестезіолога, медичний автомобіль і гелікоптер. Всі вимоги були виконані. Більш того, було вирішено, що медичний автомобіль (з Воткінсом всередині) буде супроводжувати пелотон на першому колі, щоб у випадку аварії на старті негайно бути на місці і в разі необхідності відразу ж надати медичну допомогу.

У 1981 році Міжнародна федерація автоспорту (FISA) заснувала Медичну комісію, президентом якої був обраний Сід Воткінс.

У 1987 році в Імолі на вільній практиці перед Гран-прі Сан-Марино в повороті «Тамбурелло» у важку аварію потрапив Нельсон Піке. Бразилець отримав черепно-мозкову травму і на гелікоптері був доставлений у госпіталь, звідки втік на наступний день. Він хотів взяти участь в гонці, але Воткінс не дав йому дозволу взяти участь у гран-прі.[9] Піке протестував, але керівництво прийняло сторону Сіда Воткінса. Багато років потому Нельсон Піке визнав, що професор мав рацію.

FIA визнає, що саме Воткінсу належать значні заслуги у модернізації медичних стандартів у Формулі-1 і в збереженні безлічі життів, наприклад, Дідьє Піроні у 1982 році та Рубенса Барікелло у 1994 році.

На Гран-прі Австралії 1995 року в Аделаїді саме швидкі і правильні дії Воткінса врятували життя Мікі Хаккінену. У фіна двічі зупинялося серце. Сід Воткінс прямо на трасі зробив йому трахеотомію. Цей випадок професор вважає найкращим за всю свою кар'єру.

У 1996 році Сідней Воткінс був нагороджений Премією Маріо Андретті за медичну майстерність[10], а у 2002 році став членом ордена Британської імперії.

8 липня 2004 року в Ліверпульському університеті професору Воткінсу була присуджена почесна докторська ступінь. У грудні 2004 року він став президентом Інституту автоспортивної безпеки, заснованого на честь сторічної річниці заснування FIA.

20 січня 2005 року Воткінс оголосив про свою відставку з його різних медичних посад у FIA. Він вирішив зберегти за собою тільки пост президента Інституту автоспортивної безпеки FIA. Президент FIA Макс Мослі призначив його наступником Гері Гартстейна — професора анестезіології і надзвичайної медицини, який був помічником Воткінса з 1997 року.[11][12] Мослі зазначив, що «професор Воткінс вніс унікальний внесок для підвищення стандартів безпеки та медичного обслуговування в усьому автоспорті».[13]

Щороку Фонд автоспортивної безпеки проводить Воткінсовські Читання, які проходять на шоу британського журналу Autosport в Національному виставковому центрі у Бірмінгемі. У Читаннях беруть участь відомі особистості автоспорту, такі як Макс Мослі та Росс Браун. У 2007 році з доповіддю виступив сам Воткінс.

Воткінс написав кілька книг про автоспортивну безпеку. Найвідоміша його книга — «Життя на межі: тріумф і трагедія в Формулі-1» (англ. Life at the Limit: Triumph and Tragedy in Formula One, 1996 рік, ISBN 0-7603-0315-0).

Список працьРедагувати

  • Life at the Limit: Triumph and Tragedy in Formula One (Motorbooks Intl, 1996) ISBN 0760303150
  • The Science of Safety: The Battle Against Unacceptable Risks in Motor Racing (with David Tremayne, Haynes Publications, 2000) ISBN 1859606644
  • Beyond the Limit (with Jackie Stewart, Pan Books Ltd., 2002) ISBN 0330481967

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати