Станіслав Зачковський
Станіслав Ришард Зачковський (англ. Stanisław Ryszard Zaczkowski; 10 листопада 1928, Ченстохов — 9 травня 2014, Варшава) — польський генерал, у 1978—1981 роках — головний комендант громадянської міліції ПНР. Був відомий як учасник придушення робітничих протестів 1976 року.
| Станіслав Зачковський | |
| Народження: |
10 листопада 1928[1] Ченстохова, Сілезьке воєводство[1] |
|---|---|
| Смерть: |
9 травня 2014 (85 років) Варшава, Республіка Польща |
| Країна: | Республіка Польща |
| Партія: | Польська об'єднана робітнича партія |
У громадянській міліції ред.
У сімнадцятирічному віці Станіслав Зачковський вступив до урядущої компартії ПРП (з 1948 року — ПОРП) і вступив на службу до громадянської міліції. У 1946—1954 роках служив в Ольштині, Решелі, Зелена-Гурі. Прослухав курси міліцейського училища у Слупську. Викладав на курсах стройового складу міліції в Ольштині, Зелена-Гурі, Познані[2].
У 1954 році у званні поручника Станіслав Зачковський отримав призначення комендантом міліції у Познанському повіті. З 1957 до 1963 рік капітан Зачковський — командир ЗОМО у Познані. У 1963—1967 роках — секретар комітету ПОРП воєводської комендатури громадянської міліції.
У 1967 році підполковника Зачковського було переведено до Варшави на службу у головній комендатурі громадянської міліції ПНР. До лютого 1970 року — заступник директора, потім до листопада 1971 року — директор міліцейського Бюро профілактики та дорожнього руху[3].
У головній комендатурі ред.
Заступник головного коменданта ред.
1 листопада 1971 року Станіслав Зачковський у званні полковника був призначений заступником головного коменданта громадянської міліції Мар'яна Яницького. З 1 жовтня 1974 року — генерал бригади, про що офіційно оголосив Генрик Яблонський[4].
Як генерал Зачковський взяв активну участь у придушенні робітничих протестів червня 1976 року[5]. Наказом Зачковського у Радом було перекинуто підрозділи ЗОМО, проводилися масові затримання, арешти та побиття, зокрема ścieżka zdrowia — «шлях здоров'я» — побиття затриманих палицями у два міліцейські ряди (типу прогону крізь стрій)[6].
Головний комендант ред.
20 лютого 1978 року Зачковський отримав призначення головним комендантом громадянської міліції ПНР. Обіймав цю посаду протягом трьох років[7].
На цей період масового страйкового руху, серпень 1980 року, припало створення незалежної профспілки «Солідарність». Наказом Зачковського міліція вводилася у посилений режим служби, приводилися у боєготовність підрозділи ЗОМО, проте партійне керівництво цього разу не зважилося на силове придушення.
На період комендантства Зачковського у 1981 році припали події Бидгощського березня та рух за створення незалежної профспілки працівників міліції.
З МВС до МЗС ред.
21 жовтня 1981 року Станіслава Зачковського зняли з посади головного коменданта та замінили Юзефом Беймом. Зачковського призначили заступником державного секретаря МВС ПНР. З листопада 1981 року до жовтня 1987 року опікувався службою матеріального забезпечення МВС. 26 вересня 1985 року отримав звання генерал дивізії[8].
У 1987 році Станіслав Зачковський завершив службу в органах МВС, був переведений в МЗС ПНР і направлений послом до Монголії[3]. Залишався на цій посаді до 1991 року. За час перебування Зачковського в Улан-Баторі у Польщі відбулася зміна суспільно-політичного устрою, ПОРП було відсторонено від влади, ПНР перетворилася на Третю Річ Посполиту.
Відставка та смерть ред.
З 1991 року Станіслав Зачковський перебував у відставці на пенсії. Жив у Варшаві, утримувався від будь-якої публічності. До відповідальності не притягався. Помер у віці 85 років (інформацію про його смерть було оголошено лише через п'ять років). Він похований поруч із дружиною Іреною Зачковською, уродженою Чарнецькою (1931—1997) на військовому цвинтарі Військові Повонзки[9].
Примітки ред.
- ↑ а б https://katalog.bip.ipn.gov.pl/informacje/60642
- ↑ Biuletyn Informacji Publicznej Instytutu Pamięci Narodowej. katalog.bip.ipn.gov.pl. Процитовано 17 серпня 2023.
- ↑ а б ЗАЧКОВСКИЙ Станислав (Zaczkowski Stanisław). Архів оригіналу за 29 листопада 2019. Процитовано 30 вересня 2019.
- ↑ Henryk Dominiczak, Organy bezpieczeństwa PRL, 1944—1990: rozwój i działalność w świetle dokumentów MSW, Dom Wydawniczy Bellona, Warszawa 1997, s. 243
- ↑ Wyborcza.pl. radom.wyborcza.pl. Процитовано 17 серпня 2023.
- ↑ Zaczęło się w «Walterze». Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 30 вересня 2019.
- ↑ Milicja Obywatelska. Zbiór najlepszych artykułów. Процитовано 17 серпня 2023.
- ↑ Trybuna Robotnicza, 12-13 października 1985, s. 1-2
- ↑ Wyszukiwarka cmentarna --- Warszawskie cmentarze. www.cmentarzekomunalne.com.pl. Процитовано 17 серпня 2023.