Сполох

сторінка значень у проекті Вікімедіа

Спо́лох[1], наба́т[2] — сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (нападу ворогів, пожежі, поводі). Зазвичай подавався ударами спеціального дзвона (сполоховий дзвін), для цієї ж мети могли використовуватись також церковні дзвони, а також імпровізовані дзвінні пристрої.

Сполоховий дзвін в Утрехті (Нідерланди)

Биття на сполохРедагувати

Для биття на сполох уживався спеціальний сполоховий дзвін, який має особливий тембр, відмінний тембру від інших дзвонів.

Інші способи биттяРедагувати

 
Імпровізований сполоховий дзвін зі шматка залізної труби (Росія)

Окрім дзвонів, для биття на сполох (зокрема, у випадку пожежі) у сільській місцевості досі застосовуються імпровізовані прилади (по суті — била або клепала). Найбільш відомий — відтинок залізничної рейки 50 см завдовжки і залізний прут, пофарбовані у червоний колір і підвішені поруч на дротах або мотузках (звідси і вираз «бити в рейку»[3]). Замість рейки уживають також будь-які залізні деталі (відтинки труб тощо). Деяку схожість зі справжнім дзвоном має варіант сучасного «клепала», зроблений з газового балона або великого вогнегасника без дна, споряджений усередині «калаталом» з металевої деталі. Незвичайний вигляд має пожежне клепало, зроблене із залізної обичайки з прикріпленими до нього обабіч залізними кружалами (одне з них має отвір у центрі)[4], дещо схоже з там-тамом або гонгом. Такі прилади іноді не зовсім правильно зовуть «риндами»[5][6], переносячи на них неточну назву корабельного дзвона — ринда.

Переносне значенняРедагувати

  • Сполох — тривога, переляк, збентеження або хвилювання, що охопили багатьох.
  • Бити на сполох — виявляти занепокоєння, тривогу.
  • Задзвонити на сполох — б'ючи у дзвін, подавати сигнал тривоги у випадку якогось нещастя, якоїсь небезпеки.

ІншеРедагувати

 
Набатна вежа Московського Кремля
  • Ще одним традиційним українським виразом для подачі сигналу тривоги дзвоном, окрім «бити на сполох», було «бити у дзвони на ґвалт»: пор. в «Енеїді» І. Котляревського: «На ґвалт у дзвони задзвонили, По улицях в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: „Хто в бога вірує — рятуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте!“».
  • Поряд зі словом «сполох» в українській мові також уживається слово «набат» (переважно в урочистому мовленні), запозичене з російської мови. У Московській державі це слово первісно уживалося щодо великих військових барабанів[7] (через тюркське посередництво походить від араб. نَوْبَة‎, науба — «варта, чергування» і араб. نَوْبَات‎, наубат — «барабани для биття перед будинками вельможних осіб»)[8].
  • Для подачі сигналу про небезпеку в українських землях Московської держави застосовувався так званий «вістовий» дзвін, який уживався у разі небезпеки нападу противника і відрізнявся тембром звучання.
  • У ніч на 11 грудня 2013 року вперше за вісім століть Київ почув набат Михайлівського Золотоверхого собору. Тоді очікувалось, що правоохоронці проведуть «зачистки» маніфестантів Євромайдану. За дозволом намісника монастиря, дзвонар Іван Сидор розпочав дзвоніння[джерело?].

У літературіРедагувати

  Двоє якихось проходили поблизу, шарпнули за брезент, думаючи, певне, що в кузові нікого нема, посміялись, постояли біля стовпа, на місці колишньої дзвіниці, де тепер тільки уламок рейки висить. Один чимось ударив по рейці, сказав:
— Який звук нікчемний… Казармений… Звук сірих буднів…

— О. Т. Гончар. «Собор»

 

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Сполох // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Набат // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Рейка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. — Том 8, 1977. — С. 491.
  4. Пожежне клепало («ринда») у селі Річиці Конаковського району Тверської області у Росії (фото)
  5. http://www.newizv.ru
  6. http://www.chasipodii.net
  7. Набат, в старину // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  8. Набат // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)

ДжерелаРедагувати