Челнов Олег Йосипович
Олег Йосипович Челнов (псевдонім Беркут; нар. 31 січня 1965, Харків, Українська РСР, СРСР — зник безвісти після 7 березня 1996, Грозний) — український націоналіст, військовик, командир підрозділу УНА-УНСО «Вікінг» під час Першої чеченської війни. Один з двох українців, удостоєних нагороди «Герой нації» Чеченської Республіки Ічкерія (інший — Сашко Білий).
Челнов Олег Йосипович | |||
---|---|---|---|
Лейтенант ЗС ЧРІ | |||
Олег Челнов у палаці президента Ічкерії Джохара Дудаєва | |||
Загальна інформація | |||
Народження |
31 січня 1965 (59 років) Харків, Українська РСР, СРСР | ||
Смерть |
6 березня 1996 Грозний, Чеченська Республіка Ічкерія (зниклий безвісти) | ||
Громадянство | Україна | ||
Псевдо | «Беркут» | ||
Військова служба | |||
Роки служби | 1984 — 1996 | ||
Вид ЗС | ЗС ЧРІ | ||
Формування |
Гарнізон Грозного, Підрозділ «Вікінг» | ||
Війни / битви |
Війна в Афганістані Перша чеченська війна | ||
Нагороди та відзнаки | |||
|
Життєпис ред.
Народився 31 січня 1965 року у місті Харкові в російськомовній робітничій родині. Один із дідів Олега був репресований і відбував покарання в радянських таборах[1].
1984 року призваний до війська. В цей час писав рідним, що служить на флоті у Севастополі. Однак, згодом, виявилося, що Челнов воював у Афганістані, де отримав поранення у спину[1]. 1988 року добровольцем поїхав до Вірменської РСР ліквідовувати наслідки Спітакського землетрусу, за що згодом був нагороджений орденом «За особисту мужність».
У 1990 році в Олега Челнова народилася донька Аліна.
До Чечні Челнов уперше вирушив 1994 року, де з українських добровольців було сформовано батальйон УНА-УНСО «Вікінг». Під час битви за Грозний в січні 1995 року батальйон брав участь в обороні президентського палацу, Челнов тоді був начальником штабу і постійно носив із собою вибухівку для самоліквідації на випадок потрапляння в полон.
У червні 1995 року лейтенант армії ЧРІ Челнов повернувся до рідного Харкова. Челнов розповідав, що за участь у боях не отримував жодних грошей. Місцеві телеканали записали з ним кілька інтерв'ю. За словами Челнова, станом на червень 1995 року, в Чечні загинуло 12 бійців українського батальйону, зокрема 7 харків'ян. Сам Олег Челнов на той час був поранений. Внаслідок вибуху голкової бомби її отруєний фрагмент пробив руку[1].
Востаннє Олег Челнов вирушив на Кавказ у січні 1996 року. За офіційною версією він загинув у Грозному під час бою в районі площі «Мінутка» 6 або 7 березня. Але є свідчення людей, які його знали, про те, що бачили його пізніше. Тіло Олега так і не було знайдене, тому вірніше вважати його зниклим безвісти[1][2].
Вшанування пам'яті ред.
Після загибелі на його честь названо одну з вулиць Грозного, а дочці в Харкові призначено пожиттєву пенсію, однак після приходу до влади кадирівців вулицю було перейменовано, а виплати припинились[1][3].
Нагороди ред.
- Орден «За особисту мужність»;
- Орден «Герой нації» (чеч. Орден «Къоман Турпал», Orden «Qoman Turpal») Чеченської Республіки Ічкерія — за мужність і героїзм, проявлені на полі битви за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія і Кавказу[4]. Нагороджений посмертно 22 жовтня 1996 року Указом президента Чеченської Республіки Ічкерія Зелімханом Яндарбієвим. Орден даний посмертно, хоча підтверджень смерті Олега Челнова немає досі.
Див. також ред.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Челнов Олег Йосипович |
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Івченко, Богдан (14 січня 2015). Росіянин, український герой чеченської нації Олег Челнов. Історична правда. Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 14 січня 2015.
- ↑ Україна — не Чечня! // «УНСО», 11 грудня 2014. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 14 січня 2015.
- ↑ Министр иностранных дел Чечни Ильяс Ахмадов: «Многие чеченцы интересовались опытом стрелков УПА» [Архівовано 14 січня 2015 у Archive.is], gazeta.zn.ua
- ↑ Ордена и награды Ичкерии // SNA Chechenpress [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)