Суха кладка — метод будівництва з каменю без використання зв'язувального розчину. Стійкість сухої кладки забезпечує наявність несного фасаду з ретельно підібраних один до одного зчіплюваних каменів. Це найдавніший з методів кам'яної кладки. Зазвичай його використовують для будівництва стін, однак відомі цілі будівлі та мости, споруджені подібним методом.

Суха кладка
Світова спадщина
Суха кладка
Країна Греція
Тип технологія будівництваd і traditional craftd[1][2]

CMNS: Суха кладка у Вікісховищі
Стіна XVII століття в Мачолз-Касл, Шотландія

Першими будівельниками, що звернули особливу увагу на сейсмостійкість капітальних будівель, зокрема, сухої кладки стін будівель, були Інки, стародавні жителі Перу. Особливостями архітектури інків є надзвичайно ретельне та щільне (так, що між блоками не можна просунути й лезо ножа) припасовування кам'яних блоків (часто неправильної форми й дуже різних розмірів) один до одного без використання будівельних розчинів[3].

Завдяки цим особливостям кладка інків не мала резонансних частот і точок концентрації напружень, маючи додаткову міцність склепіння. При землетрусах невеликої та середньої сили така кладка залишалася практично нерухомою, а при сильних — камені «танцювали» на своїх місцях, не втрачаючи взаємного розташування і після закінченні землетрусу ставали на свої місця[4].

Ці обставини дозволяють вважати суху кладку стін у виконанні інків одним з перших в історії пристроїв пасивного віброконтролю будівель.

Галерея ред.

Див. також ред.

Література ред.

  • Murray-Wooley, Carolyn and Karl Raitz.Rock Fences of the Bluegrass, University Press of Kentucky. 1992.
  • Francis Pryor,Britain BC, Harper Perennial. 2003.
  • Colonel F. Rainsford-Hannay,Dry Stone Walling, Faber & Faber. 1957

Примітки ред.

Посилання ред.