Охос-дель-Саладо
О́хос-дель-Сала́до (ісп. Ojos del Salado — «соляні очі») — великий складний[en] стратовулкан в Андах на кордоні Аргентини і Чилі, найвищий вулкан у світі із висотою 6891 м. Також це друга за висотою гора Західної півкулі (після Аконкаґуа, 6962 м) і найвища гора в Чилі. Гора розташована приблизно за 600 км на північ від Аконкаґуа.
|
Охос-дель-Саладо Ojos del Salado | ||||
 | ||||
|
27°06′34″ пд. ш. 68°32′32″ зх. д. / 27.10944444447178014° пд. ш. 68.5422222222497766° зх. д.Координати: 27°06′34″ пд. ш. 68°32′32″ зх. д. / 27.10944444447178014° пд. ш. 68.5422222222497766° зх. д. | ||||
| Країна |
 Аргентина Чилі | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон |
Провінція Катамарка Регіон Атакама | |||
| Система | Анди | |||
| Тип | Стратовулкан | |||
| матеріал | Андезит | |||
| Висота | 6893 м[1] | |||
| Висота відносна | 3688 м[1] | |||
| Виверження | 700 н. е. ± 300 років[2] | |||
| Перше сходження |
26 лютого 1937 Ян Альфред Сцепанскі, Жустін Войжніс (Польща) | |||
  Охос-дель-Саладо Охос-дель-Саладо (Аргентина) | ||||
 | ||||
 Охос-дель-Саладо у Вікісховищі | ||||
Через розташування в пустелі Атакама серед південноамериканської посушливої діагоналі[en], схили гори мають надзвичайно сухі умови, що перешкоджають утворенню льодовиків і постійного снігового покриву, утримуючи сніг тільки протягом зимових місяців. Проте, незважаючи на сухість, у кратері на східному схилі гори розташовується постійне озеро близько 100 м поперечником на висоті 6390 м[3]. Ймовірно, це найвище озеро будь-якого типу у світі. Через свою висоту і суворий клімат на горі є відсутньою рослинність.
Охос-дель-Саладо був вулканічно активний у плейстоцені та голоцені, під час яких він виточував потоки лави. Активність була двощаблевою, і під час її зростання утворилася западина або кальдера. На вулкан також вплинули виверження його західного сусіда Невадо-Трес-Крусес. Останнє чуттєве виверження відбулося близько 750 року нашої ери. Викиди пари, які спостерігалися в листопаді 1993 року, могли бути ще одним виверженням.
Сходження на Охос-дель-Саладо легке на більшій частині схилів, лише остання секція вимагає використання альпіністського спорядження. Перше сходження було виконано 1937 року членами польської експедиції Яном Альфредом Щепаньським і Юстином Войжнісом.
Назва ред.
Назва «Охос-дель-Саладо» (Ojos del Salado) відноситься до річки, якою польська експедиція 1937 року досягла гори, хоча власне річка Саладо не витікає з Охос-дель-Саладо[4][a], до того ж така назва вулкану зустрічалась і раніше[6]. Інше припущення стверджує, що вулкан було названо на честь родовищ корисних копалин на його схилах[7]. Вулкан має дві вершини однакової висоти: західну вершину також називають чилійською, а східну — аргентинською. Обидві розташовані вздовж міжнародного кордону й отримали свої назви за ім'ям країн, з котрих до них легше дістатися[8].
Географія і геоморфологія ред.
Охос-дель-Саладо є частиною Високих Анд[9] і здіймається з південного краю Пуна-де-Атакама[10], високогірного плато поруч із пустелею Атакама із середньою висотою 4000 метрів. Кордон між Аргентиною і Чилі проходить через вершину гори в напрямку схід-захід[9]. Аргентинська частина розташована в межах провінції Катамарка[11], а чилійська — у провінції Копіапо[12] регіону Атакама[13]. Шосе 31-го чилійського маршруту[es] проходить між містом Копіапо на захід від вулкана і перевалом Сан-Франциско[en][b] до Аргентини[9], лежачи приблизно за 20 кілометрів на північ від вулкана, що робить його доступнішим, ніж багато інших вулканів[16]. Край безлюдний і відчуває нестачу водних ресурсів. Багато частин доступні тільки ґрунтовими дорогами[17].
Охос-дель-Саладо — це сплячий вулкан заввишки 6893[18][10][19], 6879[20] або 6887 метрів[16]. Це найвищий вулкан у світі[c], друга за висотою вершина Анд[22] та найвища вершина Чилі[23]. Охос-дель-Саладо є не однією конічною вершиною, а складним вулканом[16][24], утвореним перекриттям менших вулканів[25] із понад 20 кратерами[26]. Дві споруди поперечником менше 2,5 кілометрів оточують вершинний кратер шириною 1,3 на 0,5 кілометра зі східної та західної сторін[27]. Базальт, гравій, пемза і шлак виступають в його ободі, який розташований нижче з північної сторони[28]. Другий кратер шириною 300—400 м розташований на захід від вершинного кратера[26]. Зазначалося, що вершина розділена глибокою прірвою надвоє[29]. Товсті короткі потоки дацитової лави складають ядро вулкана площею 13 на 12 км, а пірокластичні осадові породи покривають більшу частину області вершини[30].
Масив піднімається приблизно на 2 кілометри над навколишньою місцевістю і займає овальну площу приблизно 70[16]–160[31] квадратних кілометрів, складаючись з лавових куполів, лавових потоків[32], пірокластичних конусів і вулканічних кратерів[21]. Масив має засипану кальдеру 2,5 км завширшки[33], видиму через злам схилу із західної сторони[34]. Також зазначається наявність рифтоподібної структури з численними маленькими кратерами[35]. На західному схилі вулканічні конуси простягаються вряд на північ-північий схід[36]. Серро-Соло[en] та Ель-Фрайле — два великі лавові куполи на схилах Охос-дель-Саладо[32] , від яких утворювалися пірокластичні потоки[37].
Внаслідок вітрової ерозії на північному схилі утворилися піщані поля з мегабрижами. Понад 6000 метрів над рівнем моря покриті осипами схили і потоки лави становлять основну частину поверхні, тоді як великі пустельні рівнини починаються нижче 5000 метрів над рівнем моря[38]. Очікується, що земля на висоті понад 4000–5600 метрів міститиме вічну мерзлоту[39], яка, ймовірно, безперервна на великих висотах[40] і покрита тонким діяльним (сезонно-талим) шаром[en]. За даними Надь та ін. 2019 року[41], кріотурбаційні[en] форми рельєфу[d] не є помітними, імовірно оскільки явища, викликані вітром, перекривають власне ефекти кріотурбації[42]. На схилах добре помітно сліди рухів гірських мас[43].
Озера ред.
В Охос-дель-Саладо розташоване найвище озеро у світі[44][45][e] у вигляді кратерного озера[47] на самій вершині[48]. Живлений вічною мерзлотою і сніжниками, воно розташоване на висоті 6480-6500 метрів над рівнем моря. Воно оточене фумаролами та займає площу 6000 квадратних метрів. Температура води в струмку, що впадає в озеро, досягає 40,8 °C[49][47].
На північно-східному схилі на висоті 5900 м розташовані ще два озера, приблизно за 4 км від найвищого озера. Кожен має площу 2500 км² і передбачувану глибину 1 метр[49][47]. Ефемерні озера[f] виникають на висоті 5900–6000 м[39], коли тала вода з вічної мерзлоти накопичується в замкнутих улоговинах[51]. Такі ставки можуть утворюватися у западинах на висоті 6380 метрів[52]. Деякі з озер можуть бути завжди замерзлими[53]. Озера можуть зникнути із зміною клімату через зникнення вічної мерзлоти[51].
Околиці ред.
У ландшафті переважають вулкани[54], багато з яких відносяться до плейстоцену чи голоцену[55], утворюючи найвисокогірніший вулканічний регіон у світі[56]. Молоді вулкани мають конічну форму і часто мають вершинні кратери[57]. Мандрівники порівнюють цей регіон із «місячними краєвидами»[58]. В області є гарячі джерела[59], такі як часто відвідувана Термас-Лагуна-Верде на березі солоного озера Лагуна-Верде[60].
Вулкан розташований в середині більш ніж 80-кілометрового ланцюга вулканів[16], що простягаються зі сходу на захід, утворюючи вододіл, та включають вулкани Невадо-Трес-Крусес, Інкауасі[61] і Серро-Бланко. Цей ланцюг вулканів є частиною тектонічного лінеаменту Охос-дель-Саладо–Сан-Буенавентура[62], який відповідає географічному (південний кордон Пуна-де-Атакама)[62] та тектонічному розлому в регіоні[63]. Лініамент може бути наслідком субдукції хребта Копіапо цією широтою[63]. Також припускається, що хребет Копіапо, що субдукує, насправді розташований північніше від лінеаменту. Це вже більше відповідало би теорії про те, що субдукція таких хребтів призводить до утворення прогалин у вулканічному ланцюзі[64].
Лід і льодовики ред.
За винятком фірну і невеликих льодовиків у захищених частинах гори, Охос-дель-Саладо не має значного крижаного покриву. Це пов'язано із посушливим кліматом краю, через який висота межі живлення льодовика піднімається над вершиною гори[39] й утримує більшість піків у цьому краї вільними від криги[10]. Області льодовиків, зображені на мапах, часто насправді є нерухомими фірновими полями[65]. Товщина льоду досягає всього 10–15 метрів, а площа — кілька сотень метрів. Тала вода живить струмки[66].
Альпіністи 1956 року повідомили про два льодовики на північно-західному схилі[67], а звіт 1958 року вказав, що крижана маса на висоті 6600 метрів спускається на дві гілки, а на нижчій висоті слідує інший льодовик також з двома гілками, але в обох випадках без будь-яких ознак руху[68]. 2014 року у вершинному кратері знайшовся лід, а на східних і південних схилах були значні льодовики на висоті нижче 6000 метрів[69]. У період із 1974 по 1983 рік площа льоду збільшилася[70], але з 1986 по 2000 рік площа льоду зменшилася на 40 %[71]. Очікується, що танення льоду спочатку призведе до збільшення стоку, але зрештою лід зменшиться настільки, що стік зникне[72].
Ще 1937 року альпіністи зіткнулися з кальгаспорами[50], а 1949 року, як повідомляється, на Охос-дель-Саладо були кальгаспори заввишки 5–8 метрів[73]. Кальгаспори є високими крижаними шпилами[74], які утворюються при сублімації льоду за значної інсоляції[69].
Підповерхневий лід ред.
.jpg)
На Охос-дель-Саладо значнішим за поверхневий є лід, заритий під піском[75] й укладений в моренах. Він відступає, хоча ізоляційний ефект покриття уповільнює такий відступ[76]. Спостерігаються кріокарст[77], ерозійні яри і так звані «засипні долини»[g]. Останні, найімовірніше, утворюються при таненні підземного льоду і снігу[79]. Комбінований ефект ерозії талими водами і зникнення обсягу льоду створює порожнини, які руйнуються й утворюють долини та псевдокарстові форми рельєфу[76]. Також танення заритого льоду може утворювати карстові вирви[80].
Минуле зледеніння ред.
Бокові морени, змінені вітровою ерозією, зустрічаються північніше Охос-дель-Саладо[42], а деякі старі потоки лави несуть сліди заледеніння[30][81]. Дослідження, оприлюднене 2019 року, виявило на Охос-дель-Саладо льодовикові кари та коритоподібні долини. Однак немає жодних доказів ані просування плейстоценових льодовиків місцевістю[82][83][84], ані жодних ознак плейстоценової снігової лінії[85][86], хоча і повідомлялося про подібні кари у Невадо-Трес-Крусес[86], а деякі джерела припускають існування тут льодовиків 19 000 років тому[87]. Мусони досягали півдня під час плейстоцену, але не досягали Охос-дель-Саладо, що призвело до розвитку льодовиків тільки в північніших широтах[83]. Західні вітри також не надавали сталого впливу на клімат вулкана[88].
Геологія ред.
У Південній Америці вздовж західного узбережжя, де плити Наска й Антарктична занурюються під Південноамериканську плиту до Атакамського жолоба, налічується понад 200 вулканів зі слідами вивержень під час плейстоцену і голоцену[89], які утворють Андійський вулканічний пояс. Вулканічна активність обмежена чотирма основними вулканічними областями: північною, центральною (ЦВЗ), південною та австральною вулканічними зонами[90]. В місцях вулканічної активності процес субдукції вивільняє рідкі породи з низхідної плити, що викликає утворення розплавів у мантії, які згодом піднімаються на поверхню та викликають той самий вулканізм[89][h]. Охос-дель-Саладо є частиною Тихоокеанського вогняного кола[54].
ЦВЗ охоплює Перу, Болівію, Чилі й Аргентину та містить близько 1100 визнаних вулканів, багато з котрих надзвичайно старі, але досі впізнавані через низькі темпи ерозії в регіоні[89]. Окрім стратовулканів, до складу ЦВЗ входять численні кальдери, ізольовані лавові куполи і лавові потоки, маари та пірокластичні конуси. Більшість вулканів віддалені від людських поселень, тому не становлять небезпеки[93]. Охос-дель-Саладо є частиною ЦВЗ і складає її південний кордон[i]. На південь від вулкана[90] вулканізм припинився вже протягом останніх шести мільйонів років[97] і до 32 ° пд.ш. субдукція відбувається під пологим кутом, тож вулканізм відсутній у Пампейській плоскій плиті[en]. Неглибокий кут може бути наслідком субдукції підводного рельєфу, наприклад, хребта Копіапо на північній частині та хребта Хуана Фернандеса на південному краю прогалини[98][89].
Клімат ред.
Докладних кліматичних даних цього краю немає[58]. Область Пуна-де-Атакама має надсухий висотний клімат із сильним вітром та високою інсоляцією[99]. Край знаходиться на південь від південноамериканської посушливої діагоналі[en][54].
Температура на низьких висотах може перевищувати 10 °C, але середньорічна температура досягає лише −10 °C[100]. Середні вітри в Лагуна-Верді взимку досягають максимальної швидкості 8-10 метрів, на вершинах гір вони можуть перевищувати 10 метрів за секунду і можуть перешкоджати спробам сходження. Вітер дме дужче в другій половині дня[99]. Вітри створюють еолові форми рельєфу[en], такі як еолові відкладення, дюни, гравійні стежки, стерті скелі та мегабрижі на нижчих висотах[101], а також повторно відкладають сніг[99].
Річні опади складаються переважно з граду та снігу[17]. Кількість опадів коливається від менше ніж 150 мм на рік[102] до 300—500 мм на рік. Порівняно з місцевостями, розташованими далі на північ, опади випадають переважно взимку[54], хоча влітку снігопад також є звичайним явищем[102]. Пік опадів припадає на висоту 5500 метрів, де знаходиться основа хмар[en][99], а вище цієї висоти він зменшується приблизно до 200 міліметрів[103]. Тутешній сніговий покрив непостійний[104] і швидко сублімується[40], що ускладнює його вимірювання[102]. Середня товщина снігового покриву менше 5 сантиметрів[105]. Сухий клімат перешкоджає утворенню значних льодовиків у краї. Тільки на південь, в Тронкітосі, починається ширше заледеніння[54] та можна помилково прийняти за льодовики тимчасові скупчення криги і снігу[106].
Рослинний і тваринний світ ред.
.jpg)
Через надсухий пустельний клімат цього краю рослинність відсутня починаючи з висоти понад 4600 метрів над рівнем моря[40]. Втім на височинах було виявлено лишайники і мохи[107], а ближче до вершини було також знайдено зелені рослини[108]. Станом на 2007 рік не має жодних повідомлень щодо рослин у водоймах Охос-дель-Саладо[45]. Соле-, кислото- та холодостійкі бактерії було вилучено з відкладень в кратерних озерах, що відповідає зразкам мікроорганізмів з інших тотожніх сухих вулканічних середовищ[109].
Різноманітні флору і фауну було описано в нижчих районах на південний схід від Охос-дель-Саладо[110]. Птахи, такі як качки, фламінго і гуси, а також ссавці, такі як гуанако і вікуньї, зустрічаються в регіоні Санта-Роза-Марікунга–Негро-Франциско[12]. Шиншили і вікуньї живуть у долинах на південь від Охос-дель-Саладо, чим привабили людей у цей регіон[111]. На висоті 5960 метрів спостерігалися вуховертки[112].
На захід від вулкана знаходиться національний парк Невадо-Трес-Крусес[en][9], а 1991/1994 роках планувалося створити національний парк і на аргентинській стороні[113]. Станом на 2020 рік у Чилі обговорювалося створення «зони туристичного інтересу», що охоплює Охос-дель-Саладо[114].
Альпінізм і туризм ред.
Охос-дель-Саладо і навколишні гори приваблюють менше альпіністів, ніж Аконкаґуа, щороку сюди приїжджає лише кілька сотень альпіністів. З 1990-х років комерційні тури стали важливими чинниками частіших сходжень. На гору можна піднятися як з аргентинської, так і з чилійської сторони, але через кращу логістику більшість сходжень відбувається саме з чилійської[115]. Велика висота, холодна і вітряна погода та непрохідна місцевість — звичайні труднощі для охочих альпіністів[116]. На гору також можна дістатися автівкою до висоти у 6650 метрів[117].
Підйом з чилійської сторони дещо легший, оскільки до першого притулку можна дістатися машиною, але сам піший підйом легший з аргентинської сторони[118]. Ґрунтова дорога, що відходить від шосе 31-го чилійського маршруту[es] у перевал Сан-Франциско, веде на південь до Охос-дель-Саладо, повз Рефухіо-Мюррей (ісп. Refugio Murray — «Притулок Мюррей») до біваку Рефухіо-Універсідад-де-Атакама/Хорхе-Рохас (ісп. Refugio Universidad de Atacama/Jorge Rojas — «Притулок Атакамського університету/Хорхе Рохаса») на висоті 5200 метрів[10], а звідти дорога веде у Рефухіо-Техос (ісп. Refugio Tejos) на висоті 5825 метрів та зрештою на вершину Охос-дель-Саладо[119]. З Аргентини шлях проходить від Казадеро-Гранде (хатина Кемадіто) вздовж великого струмка до його початку в Агуас-Кал'єнтес (ісп. Aguas Calientes — «гарячі води») на висоті 4200 метрів. Звідти він продовжується спочатку вгору сухими долинами до Аква-ді-Вікуна на висоті 4950 метрів, до плато Ель-Ареналь на висоті 5500 метрів і, зрештою, різними стежками до Охос-дель-Саладо[120].
Астрономія ред.
Астрономи розвідали вулкан на предмет можливості створення там обсерваторії[16][j]. Форми рельєфу, такі як яри[79] та кратерні озера, їхній стан[122], а також кліматичні умови навколо Охос-дель-Саладо також спонукали вчених досліджувати його як можливий відповідник марсіанського довкілля[100].
Див. також ред.
Коментарі ред.
- ↑ Згідно з мапою Deutscher Alpenverein від 2004 року, Ріо-Саладо бере початок поруч із Серро-Соло[5].
- ↑ Перевал Сан-Франциско, один із найважливіших переходів через Анди[14], який, наприклад, 2018 року перетнули понад 8100 осіб[15].
- ↑ Відносно рівня моря, а відносно рівня від основи Мауна-Лоа значно вище[21].
- ↑ Кріотурбаційні форми рельєфу утворюються, коли мороз викликає деформацію ґрунту[41].
- ↑ Водойми, розташовані на висоті 6600 м, є найвищими озерами світу[46]. Якщо розглядати їх як озера, то вони є найвищими у світі[44][45].
- ↑ Перше повідомлення про такі озера відноситься до 1937 року[50].
- ↑ Долини кілька метрів завширшки, заповнені ерозійними уламками[78].
- ↑ Зентіллі 1974 року заявив, що вулкан може бути пов'язаним із так званою «гарячою лінією Пасхи»[91], проте вони не мають спільної магми[92].
- ↑ Інші нещодавні пліоценові вулкани, такі як Серро-Бонете[94] та Інкапійо[en], простежуються на південь від Охос-дель-Саладо[95], але вулкани там ізольованіші і розташовані далі вглиб материка, ніж ті, що на північ від Охос-дель-Саладо[96].
- ↑ Брюньє 1989 року обговорював астрономічні спостереження на Охос-дель-Саладо, а не безпосередньо створення там обсерваторії[121].
Примітки ред.
- ↑ а б Andes ultra-prominent peaks on peaklist.org
- ↑ Smithsonian Institution Global Volcanism Program: Ojos del Salado. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 19 квітня 2008.
- ↑ Andes Website - Information about Ojos del Salado volcano, a high mountain in South America and the World's highest volcano. Архів оригіналу за 27 квітня 2007. Процитовано 19 квітня 2008.
- ↑ Carter, 1957, с. 76.
- ↑ Deutscher Alpenverein, 2004.
- ↑ Carter, 1957, с. 74-75.
- ↑ Bobylyova, 2016, с. 125.
- ↑ Subsecretaría de Turismo, 2019, с. 7-8.
- ↑ а б в г Gspurning, Lazar та Sulzer, 2006, с. 60.
- ↑ а б в г Nüsser та Dame, 2015, с. 68.
- ↑ González та Würschmidt, 2008, с. 48.
- ↑ а б Informacíon turística, 2021.
- ↑ Alvaro, Bertin та Orozco, 2012, с. 7.
- ↑ Subsecretaría de Turismo, 2019, с. 6.
- ↑ Subsecretaría de Turismo, 2019, с. 16.
- ↑ а б в г д е OSE, 2021.
- ↑ а б Nüsser та Dame, 2015, с. 67.
- ↑ Naranjo та ін., 2019, с. 40.
- ↑ Nagy та ін., 2019, с. 4.
- ↑ GVP, 2021, General Information.
- ↑ а б Siebert, Simkin та Kimberly, 2019, с. 12.
- ↑ BAKER, GONZALEZ-FERRAN та REX, 1987, с. 85.
- ↑ Butelski, 2020, с. 1.
- ↑ Kaufmann, 1998, с. 63.
- ↑ Kay, Coira та Mpodozis, 2008, с. 167.
- ↑ а б Naranjo та ін., 2019, с. 26.
- ↑ Kay, Coira та Mpodozis, 2008, с. 169.
- ↑ Carter, 1957, с. 90.
- ↑ Carter, 1957, с. 91.
- ↑ а б Kay, Coira та Mpodozis, 2008, с. 168.
- ↑ Moreno та Gibbons, 2007, с. 154.
- ↑ а б Mpodozis та ін., 1996, с. 545.
- ↑ GVP, 2021, Photo Gallery.
- ↑ Gonzalez-Ferran, Baker та Rex, 1985, с. 434.
- ↑ Gonzalez-Ferran, Baker та Rex, 1985, с. 436.
- ↑ Kay, Coira та Mpodozis, 2008, с. 168-169.
- ↑ Mpodozis та ін., 1996, с. 546.
- ↑ Nagy та ін., 2019, с. 15.
- ↑ а б в Nagy та ін., 2019, с. 3.
- ↑ а б в Aszalós та ін., 2016, с. 603.
- ↑ а б Nagy та ін., 2019, с. 9.
- ↑ а б Nagy та ін., 2019, с. 14.
- ↑ Naranjo та ін., 2019, с. 7.
- ↑ а б Jacobsen та Dangles, 2017, с. 21.
- ↑ а б в Seimon, Halloy та Seimon, 2007, с. 341.
- ↑ Halloy, 1983, с. 93.
- ↑ а б в Aszalós та ін., 2020, с. 742.
- ↑ Vincent, 2018, с. 15.
- ↑ а б Aszalós та ін., 2016, с. 604-605.
- ↑ а б Carter, 1957, с. 75.
- ↑ а б Aszalós та ін., 2016, с. 603-604.
- ↑ Nagy та László, Zsolt, с. 53.
- ↑ Jacobsen та Dangles, 2017, с. 41.
- ↑ а б в г д Gspurning, Lazar та Sulzer, 2006, с. 61.
- ↑ Grosse та ін., 2018, с. 4.
- ↑ Mpodozis та ін., 1996, с. 539.
- ↑ Rubiolo та ін., 2003, с. 56.
- ↑ а б Nüsser та Dame, 2015, с. 66.
- ↑ Kaufmann, 1998, с. 53.
- ↑ Subsecretaría de Turismo, 2019, с. 9.
- ↑ Gimenez та ін., 2019, с. 471.
- ↑ а б Mingari та ін., 2017, с. 6761.
- ↑ а б Gimenez та ін., 2019, с. 474.
- ↑ Le Roux та ін., 2016, с. 46.
- ↑ Gspurning, Lazar та Sulzer, 2006, с. 69.
- ↑ Nagy та ін., 2014, с. 454.
- ↑ Carter, 1957, с. 89.
- ↑ Lliboutry, González та Simken, 1958, с. 298.
- ↑ а б Nüsser та Dame, 2015, с. 69.
- ↑ Halloy, 1983, с. 94.
- ↑ Buchroithner, 2010, с. 35.
- ↑ Nagy та ін., 2014, с. 461.
- ↑ Lliboutry, 1954, с. 334.
- ↑ Nüsser та Dame, 2015, с. 71.
- ↑ Halloy, 1983, с. 98.
- ↑ а б Nagy та ін., 2014, с. 455.
- ↑ Kereszturi та ін., 2022, с. 10.
- ↑ Kereszturi, 2020, с. 726.
- ↑ а б Kereszturi, 2020, с. 736.
- ↑ Veress, 2016, с. 465.
- ↑ Rubiolo та ін., 2003, с. 44.
- ↑ Núñez та Grosjean, 1994, с. 16.
- ↑ а б Messerli та ін., 1992, с. 265.
- ↑ Messerli та ін., 1993, с. 124.
- ↑ Hastenrath, 1971, с. 263.
- ↑ а б Haselton, Hilley та Strecker, 2002, с. 221.
- ↑ Kereszturi та ін., 2022, с. 3.
- ↑ Messerli та ін., 1993, с. 124,127.
- ↑ а б в г Moreno та Gibbons, 2007, с. 147.
- ↑ а б Geological Society of America, 1991, с. 140.
- ↑ Gonzalez-Ferran, Baker та Rex, 1985, с. 425.
- ↑ BAKER, GONZALEZ-FERRAN та REX, 1987, с. 95.
- ↑ Moreno та Gibbons, 2007, с. 148.
- ↑ Geological Society of America, 1991, с. 141.
- ↑ Mahlburg Kay та Mpodozis, 2002, с. 49.
- ↑ Bonatti та ін., 1977, с. 2474.
- ↑ Mahlburg Kay та Mpodozis, 2002, с. 48.
- ↑ Álvarez та ін., 2014, с. 2.
- ↑ а б в г Gspurning, Lazar та Sulzer, 2006, с. 62.
- ↑ а б Kereszturi, 2018, с. 1.
- ↑ Nagy та ін., 2019, с. 9-10.
- ↑ а б в Nagy та ін., 2014, с. 453.
- ↑ Naranjo та ін., 2019, с. 10.
- ↑ Nagy та ін., 2019, с. 7.
- ↑ Nagy та ін., 2019, с. 10.
- ↑ Gspurning, Lazar та Sulzer, 2006, с. 62-63.
- ↑ Halloy, 1991, с. 252.
- ↑ Halloy, 1991, с. 248.
- ↑ Aszalós та ін., 2016, с. 612.
- ↑ González та Würschmidt, 2008, с. 59.
- ↑ Roig, 1955, с. 325.
- ↑ Halloy, 1983, с. 104.
- ↑ Messerli, Grosjean та Vuille, 1997, с. 236.
- ↑ Subsecretaría de Turismo, 2020.
- ↑ Nüsser та Dame, 2015, с. 74.
- ↑ Ministerio de Cultura y Turismo, 2021.
- ↑ Nagy та László, Zsolt, с. 51.
- ↑ Legienis, 2014, с. 141.
- ↑ Nüsser та Dame, 2015, с. 75.
- ↑ Legienis, 2014, с. 142.
- ↑ Brunier, 1989, с. 366-369.
- ↑ Aszalós та ін., 2020, с. 752.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Охос-дель-Саладо |