Вікіпедія

Метамодернізм

Метамодерні́зм (з грецької: μετά — згодом, після + англ: modern — сучасний) — це комплекс здобутків філософії, естетики та культури, що утворився як реакція на постмодернізм, та перебуває в невизначеності між протиставленими аспектами модернізму та постмодернізму. Ще один подібний термін — постпостмодернізм.

Історія ред.

Вперше слово «метамодерніст» було згадане у 1975 році, в творі американського письменника Масуда Заварзаде, як реакція на літературні події у США 1950-х років[1].

Першими хто почав використовувати термін в його сьогоднішньому значенні були нідерландські філософи Робін ван ден Аккер та Тімотеус Вермьолен, автори засадничого тексту «Нотатки про метамодернізм» (Notes on Metamodernism), опублікованого в 2010 році, що концептуалізують метамодернізм як «коливання» між модернізмом і постмодернізмом[2].

У 2011 році Люк Тьорнер опублікував «Маніфест постмодернізму», в якому описав метамодернізм як мінливий стан пошуків множинності несумірних і невловимих горизонтів між (і за межами) іронією та щирістю, наївністю та обізнаністю, релятивізмом та істиною, оптимізмом та сумнівом[3].

В українському літературознавстві концепцію метамодернізму досліджують науковець Дмитро Дроздовський[4] і письменник Олег Шинкаренко[5]. Проте безпрецеденний скандал, пов'язаний із доведеним звинуваченням Дмитра Дроздовського в плагіаті, зокрема, із фундаментальних англомовних праць із теорії постпостмодернізму (див, наприклад: [6][7]) унеможливлює довіру до генерованих ним наукових висновків. В українському філософському середовищі метамодерну структуру почуття досліджує Денис Бакіров[8]. Метамодернізм у сучасній українські літературі у свої працях розглядають Тетяна Гребенюк[9] [10] і Марія Шимчишин[11].

Характеристики метамодернізму ред.

На відміну від модернізму, котрому притаманні радикальні ідеї та рішення, універсалізація, позбавлення від трансцендентного, постмодернізм проголошує плюралізм, визнання та прийняття будь-яких позицій, напрямів тощо. Він використовує спадок минулого, комбінуючи його елементи, вдається до гри ними та іронії, наповнюючи кожен артефакт відсилками до інших артефактів та цитатами з них. Частково модернізм продовжує існувати в рамках постмодернізму, з середини XX століття втративши панівне становище[12].

Метамодернізм «коливається» між модернізмом і постмодернізмом, йому властиве розуміння всіх протилежностей як складових частин загальної істини. В метамодернізмі рівноправні масова та елітарна культура, диктатура та демократія тощо. Метамодернізм не пропонує певної «правильної» одиничної чи плюралістичної позиції, натомість стверджує, що її слід шукати особисто і лишатися в стані пошуку між протилежностями[12].

Метамодернізм використовує особливі методи, деякі з котрих перейняті з постмодернізму, але інакше використовуються:

  • Гіперсаморефлексивність — людина бачить себе як «автор», «режисер», «актор» свого життя, визнається те, що вона постає в різних ролях перед іншими. Твори розглядаються не як дещо порівняно самостійне, а як відображення внутрішнього світу автора, з якого глядачі отримують конструктивні моделі для себе.
  • Подвійність обрамлення наративів — як би фантастично не виглядали сюжети, вони відмежовуються від реального світу, а потім всередині окреслених рамок читачем відбуваються власні асоціації сприйнятого зі своїм життям. Зображуване сприймається щиро, без іронії, яку робить можливим пряме співвіднесення зображеного з реальністю.
  • Коливання між протилежностями — метамодернізм коливається між протилежними емоційних та естетичних якостей двох епох, але не між політичними чи інтелектуальними.
  • Вигадливість — те, що виходить за межі норми, постає джерелом конструктивного досвіду для загалу.
  • Мінімалізм — віддання переваги меншому, простішому, що сприяє ближчому контакту з зображуваним.
  • Епічність — розкриття грандіозності, героїчності, прихованої в оповідях.
  • Конструктивний пастиш — упорядкування різнорідних елементів так, щоб усі вони отримали прийнятне місце там, де первісно його не мали. В результаті твори сприймаються як дещо знайоме і прийнятне, на відміну від постмодерністської строкатості з поєднанням несумісного.
  • Нова щирість — використання гумору та іронії для викликання глибоко особистих емоцій, співпереживань.
  • Нормкор — уподібнення інакшостей, меншин до «норми».
  • Надпроєкція — перенесення людських якостей на інших істот або предмети.
  • Метамилість — використання дорослими людьми дитячої безпосередності та простоти, зацікавлення дорослих у «дитячих» творах[13].

Примітки ред.

  1. ↑ Zavarzadeh, Mas'ud (1975). The Apocalyptic Fact and the Eclipse of Fiction in Recent American Prose Narratives. Journal of American Studies. Т. Vol. 9, no. 1.
  2. ↑ Vermeulen, Timotheus; van den Akker, Robin (2010). Notes on metamodernism. Journal of AESTHETICS & CULTURE. Т. Vol. 2. с. 1—14.
  3. ↑ Turner, Luke. The Metamodernist Manifesto | Luke Turner (2011). The Metamodernist Manifesto | Luke Turner (2011). Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 19 квітня 2019.
  4. ↑ Постмодернізм помер. Хай живе пост-постмодернізм!. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (укр.). 17 травня 2013. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 19 квітня 2019.
  5. ↑ Маніфест метамодернізму (укр.).
  6. ↑ Як плагіат кандидата наук і консультанта МОН спустошує поле науки. Українська правда _Життя. Процитовано 18 травня 2023.
  7. ↑ Тамара Гундорова: “Ми не підносимося до філософського осмислення Чорнобиля“. PEN Ukraine (укр.). 8 червня 2021. Процитовано 18 травня 2023.
  8. ↑ Bakirov, Denys R. (27 грудня 2018). Християнський метамодернізм. Medium. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 19 квітня 2019.
  9. ↑ Гребенюк, Тетяна Володимирівна (30 листопада 2018). Свобода в літературі метамодерного світу: український вимір. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія» (укр.). № 78. ISSN 2227-1864. Процитовано 18 травня 2023.
  10. ↑ Hrebeniuk, Tetiana (13 вересня 2021). ARTYSTYCZNE UCIELEŚNIENIE CECH ‘NOWEJ SZCZEROŚCI’ W POWIEŚCI SOFII ANDRUCHOWYCZ AMADOKA. Studia Ukrainica Posnaniensia (пол.). Т. 9, № 1. с. 131—144. doi:10.14746/sup.2021.9.1.11. ISSN 2720-1953. Процитовано 18 травня 2023.
  11. ↑ Шимчишин, Марія (2022). РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА І СТРУКТУРА ВІДЧУТТЯ МЕТАМОДЕРНІЗМУ. Сучасні літературознавчі студії (укр.). № 19. с. 57—62. doi:10.32589/2411-3883.19.2022.274081. ISSN 2411-3883. Процитовано 18 травня 2023.
  12. ↑ а б Метамодерн — новый способ смотреть на мир. Newtonew — медиа о современном образовании. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 19 квітня 2019.
  13. ↑ Dember, Greg (26 липня 2021). After Postmodernism: Eleven Metamodern Methods in the Arts. Medium (англ.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 9 серпня 2021.

Див. також ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Метамодернізм&oldid=39892529