Лефортовська тюрма
СІЗО Лефортово — слідчий ізолятор у Москві, підпорядкований Міністерству юстиції Росії. Знаходиться у районі Лефортово за адресою Лефортовський вал, буд.5, вхід з боку Енергетичної вулиці (Енергетична вулиця, буд. 3а), в'їзд з боку Лефортовського валу.
Історія ред.
Тюрма була заснована 1881 року як військова в'язниця для утримання нижчих чинів, засуджених до невеликих термінів. Вважається, що первинна будівля зведена архітектором П. Козловим. Неодноразово перебудовувалась й добудовувалась.
Після Жовтневої революції в'язниця перейшла до ВНК.
У часи «великого терору» тюрма широко використовувалась НКВС як місце тортур під час проведення допитів.[1][2]
З 1954 до 1991 року тюрма була слідчим ізолятором КДБ. В ньому утримувались під час слідства багато відомих радянських дисидентів.
З 1995 року Лефортовська тюрма — слідчий ізолятор ФСБ РФ.
У 2005 році тюрма була переведена під управління Міністерства юстиції. Закон, що заборонив ФСБ мати слідчі ізолятори, набрав чинності у квітні 2006 року.[3]
Відомі бранці ред.
- Василь Блюхер
- Кирило Мерецков
- Володимир Буковський
- Віл Мірзаянов
- Рагім Газієв
- Євгенія Гінзбург
- Григорій Гуковський
- Олексій Кочетков
- Едуард Лимонов
- Тетяна Окунєвська
- Юрій Орлов
- Олексій Пічугін
- Олег Сенцов
- Ігор Сутягін
- Йосип П'ятницький
- Салман Радуєв
- Ірина Ратушинська
- Матіас Руст
- Олександр Солженіцин
- Зоя Федорова
- Хуго Целміньш (розстріляний)
- Роман Мокряк
- Богдан Небилиця
- Андрій Ейдер
- Андрій Сорока
- Олег Мельничук
- Інші члени екіпажів 3 кораблів ВМС України, захоплених біля Керченської протоки.
Примітки ред.
- ↑ Із щоденників та робочих зошитів [Архівовано 24 квітня 2008 у Wayback Machine.], Юрій Трифонов, «Дружба народів», № 1, 1999 р.
- ↑ Спецоперації. Луб'янка і Кремль 1930—1950 роки [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.], Павло Судоплатов, М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1997 р. ISBN 5-94849-202-8.
- ↑ Федеральний закон № 50-ФЗ. Архів оригіналу за 4 січня 2008. Процитовано 4 січня 2008.