Федорова Зоя Олексіївна

російська акторка

Зоя Олексіївна Фе́дорова (рос. Фёдорова Зоя Алексеевна; 21 грудня 1907, Санкт-Петербург, Російська імперія, — 11 грудня 1981, Москва, СРСР) — російська акторка. Заслужена артистка Росії (1965).

Федорова Зоя Олексіївна

Зоя Федорова в перерыве концерта с бойцами одной из танковых частей Красной Армии,.jpg

Зоя Федорова в перерві концерту з бійцями Червоної Армії, 1943 рік.
Народилася 21 грудня 1909(1909-12-21)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла 10 грудня 1981(1981-12-10) (71 рік)
Москва, СРСР
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Російська СФРР
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність акторка
Чоловік Володимир Раппопорт
Діти Федорова Вікторія Яківна
IMDb nm0299540
Нагороди та премії
орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Заслужений артист РРФСР Сталінська премія

ЖиттєписРедагувати

Народилася 21 грудня 1907 р. в Петербурзі, в родині робітника і домогосподарки[1].

У 1918 році родина переїхала до Москви, де її батькові запропонували посаду начальника паспортної служби Кремля. В шкільні роки брала участь у драмгуртку і мріяла стати акторкою. Та за наполяганням батьків по закінченні школи вона пішла працювати рахівницею до Держстраху.

У 1928 році вона вступила до театрального інституту під керівництвом Юрія Завадського, а після його закриття вчилася в училищі при московському Театрі Революції, яке й закінчила у 1934 році. За часів студентства її чоловіком був Л. С. Вейцлер (1906—1966), пізніше відомий театральний актор, який до кінця життя працював в Театрі на Таганці. У 1934 році вийшла заміж за кінооператора В. А. Раппопорта, шлюб з яким протривав до 1939 року. Після розлучення зустрічалася з льотчиком Іваном Кліщовим, який загинув на фронті в 1942 році[2].

У 1932 році вона знялася в фільмі «Зустрічний», та її роль не ввійшла до кінцевої версії картини. Тому офіційним дебютом акторки в кіно вважається фільм «Гармонь» (1934). Всесоюзна слава прийшла до неї у 1936 році після виконання однієї з головних ролей в фільмі «Подруги». Навіть арешт батька за сфабрикованим звинуваченням не зміг зашкодити блискучій кар'єрі акторки, і вона продовжувала грати головні ролі у фільмах.

У 1945 році вона познайомилася з американським дипломатом Джексоном Тейтом, від якого 18 січня 1946 року народила дочку Вікторію (Тейт на той час за вимогою радянської влади вже покинув СРСР, не знаючи про вагітність Федорової). Намагаючись приховати факт народження дитини від іноземця, акторка спішно вийшла заміж за композитора Олександра Рязанова (1907—1987), з оркестром якого виступала на початку 1940-х років.

27 грудня 1946 року Зою Федорову було заарештовано і ув'язнено спочатку на Луб'янці та в Лефортовській тюрмі. Потім вона отримала вирок 25 років у таборах посиленого режиму за шпигунство (замінений на відбування покарання в Володимирській тюрмі) з конфіскацію майна. Її сестра Марія отримала 10 років виправно-трудових таборів з відбуванням строку на цегляному заводі у Воркуті (померла до кінця терміну у 1952 р.) З 1947 року її дочка Вікторія жила в селі Полудіно в північному Казахстані зі своєю тіткою Олександрою (сестра Зої та Марії), яку було вислано туди разом з її дітьми — сином Юрієм і дочкою Ніною[3].

Звільнилася у 1955 році. 23 лютого 1955 р. воз'єдналася з дочкою і повернулася в кіно. У 1960-х та 1970-х роках вона багато знімалася, переважно у невеликих характерних ролях. У 1976 році акторці було дозволено відвідати США, де вона знову зустрілася з Джексоном Тейтом (на той час — контр-адміралом Військово-морських сил США у відставці). Після його смерті в 1978 році, ще двічі приїжджала в США до дочки (яка також стала акторкою, емігрувала в 1975 році та написала автобіографічну книгу «Дочка адмірала», 1979), а потім почала збирати документи для виїзду туди на постійне місце проживання, чому завадило її вбивство.

11 грудня 1981 року після 14:00 акторку було вбито пострілом у голову з німецького пістолета Sauer в її трикімнатній квартирі № 243 будинку 4/2 на Кутузівському проспекті. Вбивство не розкрито до цього часу[4] (за мотивами цієї справи Юліаном Семеновим було написано детективний роман «Таємниця Кутузівського проспекту», 1990). Похована на Ваганьківському кладовищі[5].

Знімалась в українських кінокартинах: «Серце не прощає» (1961), «Ракети не повинні злетіти» (1964), «Іноземка» (1965), «Формула веселки» (1966), «Між високими хлібами» (1970).

Вибрана фільмографіяРедагувати

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1932 ф Зустрічний Встречный дружина Чуточкіна
1934 ф Гармонь Гармонь Марусенька
1935 ф Подруги Подруги Зоя
1937 ф Шахтарі Шахтёры Галка, шахтарка
1938 ф На кордоні На границе Варвара Корніївна Власова, дочка Степаниди
1938 ф Людина з рушницею Человек с ружьём Катя Шадріна
1939 ф Ніч у вересні Ночь в сентябре Дуня Величко
1939 ф Станиця Дальня Станица Дальняя Дарія Михайлівна Горкунова
1940 ф Музична історія Музыкальная история Клава Бєлкіна, диспетчер автопарку
1941 ф Фронтові подруги Фронтовые подруги Наташа Матвєєва
1944 ф Весілля Свадьба наречена Даша
1956 ф Медовий місяць Медовый месяц Єлизавета Федорівна, кухарка
1956 ф Дівчинка і крокодил Девочка и крокодил Надія Федотівна
1957 ф Поет Поэт Катерина Василівна Тарасова
1957 ф Дівчина без адреси Девушка без адреса Раїса Павлівна (Кусєнька), дружина Комаринського
1957 ф Нічний патруль Ночной патруль Марфа Потапівна
1958 ф Жених з того світу Жених с того света Єлизавета Володимирівна
1959 ф Я вам пишу Я вам пишу мама
1961 ф Серце не прощає Сердце не прощает Домна Єгорівна
1961 ф Дорослі діти Взрослые дети Тетяна Іванівна Корольова
1961 ф Шарлатові вітрила Алые паруса гувернантка
1962 ф Шістнадцята весна Шестнадцатая весна сусідка Корабльових
1963 ф Сліпий птах Слепая птица жінка з кошиком
1963 ф Пропало літо Пропало лето Дарія Іванівна
1963 ф Це сталося в міліції Это случилось в милиции Катерина Іванівна, секретар в міліції
1964 ф Хочете — вірте, хочете — ні… Хотите — верьте, хотите — нет… бабуся Міші Сазонова
1964 ф Казка про втрачений час Сказка о потерянном времени тітка Наташа
1964 ф Ракети не повинні злетіти Ракеты не должны взлететь фрау Кестлер
1965 ф Іноземка Иностранка Євдокія Михайлівна
1965 ф Операція «И» та інші пригоди Шуріка Операция «Ы» и другие приключения Шурика тітка Зоя, сусідка Ліди
1965 ф Кухарка Стряпуха голова злодіїв на ринку
1965 ф Пущік їде в Прагу Пущик едет в Прагу тітка Фекла
1965 ф Зелений вогник Зелёный огонек завідувачка Салону для наречених
1965 ф Дайте книгу скарг Дайте жалобную книгу Катерина Іванівна
1966 ф Формула веселки Формула радуги тітка Шура
1967 ф Весілля в Малинівці Свадьба в Малиновке Горпина Дормидонтівна
1970 ф Між високими хлібами Меж высоких хлебов Мотря, продавщиця
1970 ф Увага, черепаха! Внимание, черепаха! Вікторія Михайлівна, вчителька співу
1971 ф Шельменко-денщик Шельменко-денщик Фенна Степанівна Шпак
1971 ф Алло, Варшава! Алло, Варшава! адміністратор готелю
1972 ф Ось моє село Вот моя деревня тітка Глаша
1973 ф За власним бажанням По собственному желанию тітка Надя
1973 ф Справа була, так!?. Дело было, да!?. Устинія Басалаєва
1973 ф Кортик Кортик бабуся Міші
1973 ф Крапля в морі Капля в море Анна Григорівна, директор школи
1974 ф Лікаря викликали? Врача вызывали? Марія Йосипівна
1974 ф Гнів Гнев дама
1975 ф Автомобіль, скрипка і собака Клякса Автомобиль, скрипка и собака Клякса Анна Костянтинівна
1978 ф Живіть в радості Живите в радости Анісья, дружина Афоні
1979 ф Москва сльозам не вірить Москва слезам не верит тітка Паша, вахтерка
1980 ф Ранковий обхід Утренний обход Єгорова, пацієнтка

Нагороди і відзнакиРедагувати

КіновтіленняРедагувати

  • В 2010 році за мотивами біографії Зої Федорової режисером В. Павловим знято телесеріал «Зоя», у головній ролі — Ірина Пегова.
  • Образ Зої Федорової використано в телесеріалі «Мисливці за діамантами» (2011), де її зіграла Тамара Сьоміна.
  • Також з'являється як персонаж в телесеріалі «Галина» (2008), де її грає Раїса Конюхова.

ПриміткиРедагувати

  1. Парфенов, Лев (2002-01). Кино России: актерская энциклопедия (ru). Материк. 
  2. to-name.ru https://to-name.ru/biography/zoja-fedorova.htm Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 2020-03-06. 
  3. Фёдорова, Виктория (1996). «Дочь адмирала» (русский). Смоленск.: «Русич». ISBN 5-88-590-531-2. 
  4. «Преступление без наказания». Актриса Зоя Федорова. 22-91.ru. Процитовано 2020-03-06. 
  5. http://gde-pohoronit.ru/vagankovskoe-kladbishhe
  6. naukaprava.ru https://naukaprava.ru/catalog/1/113/49/44148?view=1 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 2020-03-06. 

ЛітератураРедагувати

  • Карзин Ф. Зоя Федорова. М., 1939;
  • Актеры советского кино. Вып. 2. М., 1966;
  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.444;
  • Раззаков Ф. Досье на звезд. 1934—1961. М., 1998. — С.87—101;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.787;
  • Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С.1288;
  • Раззаков Ф. Популярная энциклопедия звезд. М., 2000. — С.553—561.

ПосиланняРедагувати