Левашов Василь Васильович

Левашов Василь Васильович
Народження	10 (21) жовтня 1783
Смерть	23 вересня (5 жовтня) 1848 (64 роки); Санкт-Петербург, Російська імперія; холера
Поховання	Олександро-Невська лавра
Країна	Російська імперія
Звання	майор, полковник, генерал-майор, генерал-лейтенант і генерал від кавалерії
Війни / битви	Наполеонівські війни
Рід	Левашовиd
Діти	Микола Левашовd, Володимир Левашовd, Катерина Левашоваd і Q120799167?
Нагороди
	Левашов Василь Васильович у Вікісховищі

Левашов Василь Васильович (21 (10) жовтня 1783(17831010), ? — 5 жовтня (23 вересня) 1848, Санкт-Петербург) — військовий і державний діяч Російської імперії, Київський воєнний губернатор. Генерал-ад'ютант (1817), генерал од кавалерії (1833), граф (1833), член Державної Ради Російської імперії (1838).

Життєпис ред.

Позашлюбний син генерала (з 1800 — обер-єгермейстера) В. Левашова (1740—1804). Дворянські права набув за імператора Павла I. 17 (6) лютого 1799 оформлений реєстратором канцелярії петербурзького губернатора, за рік після чого став колезьким асесором. Від 25 (13) березня 1801 служив майором Лейб-кірасирського полку, 27 (15) грудня 1802 переведений штаб-ротмістром до лейб-гвардії Кавалергардського полку, брав з ним участь в антинаполеонівських кампаніях російської армії 1805–07. Від 1806 — ротмістр. Улітку 1807 командував конвойним напівескадроном при імператорі Олександрі I на переговорах Олександра I зі французьким імператором Наполеоном I Бонапартом у Тільзіті. Од 1808 — полковник.

Учасник Війни^[якої?] 1812 та зарубіжного походу російської армії 1813–14. За хоробрість у Бородінській битві 1812 (у критичний момент битви здійснив ефективну атаку рештками підрозділів свого полку) удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня. 7 січня 1813 (26 грудня 1812) підвищений у чині до генерал-майора. 22 (10) вересня 1813 призначений шефом Новгородського кірасирського полку. 1815 очолив лейб-гвардії Гусарський полк (дислокувався поблизу царських резиденцій під Санкт-Петербургом). 1816 керував навчанням вихованців Царськосільського ліцею верховій їзді на конях підлеглого йому запасного ескадрону (саме в той час ліцеїстами були, зокрема, В. Вольховський і О. Пушкін). Від 29 (17) липня 1818 командував 2-ю бригадою Гвардійської легкої кавалерійської дивізії.

Від 2 листопада (21 жовтня) 1820 керував комісією військового суду, створеною при Петропавловській фортеці у зв'язку із заворушеннями солдатів лейб-гвардії Семенівського полку. 5 червня (24 травня) 1824 знову очолив бригаду та Гусарський полк. 26 (14) грудня 1825 придушував антиурядовий виступ декабристів^{[ненейтрально]}. Був найближчим помічником імператора Миколи I у допитах арештованих, невдовзі введений до слідчого комітету (з травня 1826 — комісія) з розпізнання заколоту, а також відряджений царем від цієї комісії до спеціальної Ревізійної комісії Верховного кримінального суду з покарання заколотників.

Від початку 1826 — генерал-лейтенант. Від 13 (1) липня того ж року командував 1-ю кірасирською дивізією, через рік — гвардійською берейторською школою. 1827 головував у комісії при 1-му гвардійському корпусі для розгляду діяльності В. Раєвського як злочинної.

20 (8) лютого 1831 направлений виконувати обов'язки тимчасового військового губернатора Подільської та Волинської губерній, водночас на нього було покладено управління цивільними справами в цих губерніях. Згідно з указом від 22 січня 1932 за старим стилем, зайняв посаду київського військового губернатора, подільського та волинського генерал-губернатора. 16 (4) лютого 1832 одержав право керувати також цивільною частиною Київської губернії. Підтримав ініціативу відкриття в Києві Університету Святого Володимира. Його дружина Євдокія (у дівоцтві — Пашкова; 1796—1868) заснувала Київське училище для нужденних дівчат.

Конфліктував із фельдмаршалом князем Ф. Остен-Сакеном (сприяв розформуванню підлеглої тому 1-ї армії). 21 (9) червня 1835 увільнений з посади.

Наприкінці 1835 став чернігівським, полтавським і харківським генерал-губернатором («військовим губернатором, керівником цивільною частиною Полтавської, Чернігівської і Харківської губерній»), виконував ці обов'язки до 10 листопада (29 жовтня) 1836. У той час з'ясовував причини занепаду козацьких господарств, у зв'язку з чим зібрав у Полтаві представників волостей Полтавської і Чернігівської губерній, підготував доповідь про заходи із запобігання подальшому зубожінню козацьких господарств, підтримав ідею переселення незаможних козаків. Боронив місцеві привілеї (попри загальні уніфікаторські зусилля).

Від 8 лютого (27 січня) 1839 головував у департаменті економії Державної Ради Російської імперії. Від 24 (12) травня 1841 керував комітетом з конярства (згодом перетвореним на комітет державного конярства), від 9 листопада (28 жовтня) 1846 — особливим комітетом, створеним для розгляду питань влаштування соляної галузі в Росії. 1847 очолив Державну раду та Комітет міністрів Російської імперії.

Нагороджений багатьма російськими й іноземними орденами, у тому числі святого апостола Андрія Первозваного з алмазами, святого рівноапостольного князя Володимира 1-го ступеня (великого хреста), святого князя Олександра Невського, святої Анни 1-го ступеня з діамантами, святого Георгія 4-го ступеня, а також прусськими орденами Червоного орла 2-го ступеня і «За заслуги» — Пур ле Мерит (фр. Pour le Merite), баварським Військовим орденом Максиміліана-Йозефа 4-го ступеня, ганноверським орденом Гвельфів, нідерландським орденом Лева. Удостоєний золотої шаблі з написом «За храбрость» і золотої шаблі з алмазами.

Помер від холери в Санкт-Петербурзі, похований у Свято-Духівській церкві Олександро-Невської лаври.

1869—1919 вул. Шовковична в Києві мала офіційну назву «Левашовська».

Джерела та література ред.

Усенко П. Г. Левашов Василь Васильович [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Бовуа Д. Шлехтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831—1863). К., 1996
Шандра В. С. Київське генерал-губернаторство (1832—1914). К., 1999
Її ж. Малоросійське генерал-губернаторство: 1802—1856. К., 2001.
[ Михайловский-Данилевский А. И. ] Военная галерея Зимнего дворца. СПб., 1847
Середонин С. М. Исторический обзор деятельности Комитета министров, т. 2. СПб., 1902
Голомбиевский А. Граф Василий Васильевич Левашов. В кн.: Сборник биографий кавалергардов: 1801—1826. СПб., 1906
Военная галерея 1812 г. СПб., 1912
Левашовы. В кн.: Военная энциклопедия, т. 14. Пб., 1914
Левашов. Там само
Глинка В. М. Пушкин и Военная галерея Зимнего дворца. Л., 1988