Калаус — річка Росії на Північному Кавказі у Ставропольському краї.

Калаус
45°42′36″ пн. ш. 44°06′00″ сх. д. / 45.71000000002777597° пн. ш. 44.100000000027776536626334° сх. д. / 45.71000000002777597; 44.100000000027776536626334
Витік
• координати 44°32′13″ пн. ш. 42°37′01″ сх. д. / 44.53694444447177858° пн. ш. 42.616944444471776876° сх. д. / 44.53694444447177858; 42.616944444471776876
Гирло Східний Манич
• координати 45°43′20″ пн. ш. 44°06′20″ сх. д. / 45.72222222224977628° пн. ш. 44.10555555558377705° сх. д. / 45.72222222224977628; 44.10555555558377705
Країни:  Росія[1]
Регіон Ставропольський край
Довжина 436 км
Площа басейну: 9700 км²
Притоки: Барханчакd, Янкульd, Чечераd, Великий Янкульd, Айгуркаd, Кисличанська балкаd, Грачівка[d], Карамикd, Куберлаd, Кугуткаd і Left Branch of Pravoegorlyksky Canald
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Назва ред.

Кабардино-черкеською мовою Калаус називався Бавуко — «родюча, багата долина».

Географічні відомості ред.

Річка Калаус бере початок на Султанських висотах, зі схилу гори Брик, протікає Ставропольською височиною і є лівою притокою Західного Манича[2].

Загальна довжина річки Калаус 436 км, відстань від гирла до впадіння до Західного Манича 141 км, середній ухил 0,0015, ширина русла досягає 40-50 м, глибина до 1,5 м, швидкість течії 1-2 м/с. Калаус має 81 притоку з загальною протяжністю 936 км. Водозбірна площа — 9700 км2. Живлення річки мішане: джерельне, снігове, дощове. Висота весняного розливу над меженью досягає 2,5-2,6 м. Ширина долини коливається від 50 до 100 м. Берега круті, обривисті, подекуди висота досягає 15 м. Це каламутна річка у краї й третя по каламутності річка в Росії, в 1 м3 міститься до 8 кг твердих частинок. За час свого існування утворила на Ставропольській височині Надкалауські висоти.

Річний стік 0,06 км³.

Біля витоку Калауса розташовані майкопські глини, тому вода солона й не придатна для пиття, хоча до відкриття у селі Петровському водопроводу, селяни її все одно вживали.

До будівництва Великого Ставропольського каналу й пуску кубанської води у 1967 році, влітку нерідко пересихала, і ширині доходила до 10 див.

У минулому річка Калаус, досягаючи тальвега Кумо-Маницької западини, розгалужувалася, як й інша притока Манича — Великий Єгорлик. Русло, що йде від цієї точки (45°43′ пн. ш. 44°06′ сх. д. / 45.717° пн. ш. 44.100° сх. д. / 45.717; 44.100) на північ й далі на захід, до озера Манич-Гудило, ставало початком Західного Манича; русло, що йде на південь і далі на схід, ставало початком Східного Манича. Згодом на цьому місці була побудована Калауська гребля, що перешкоджає стіканню води Калауса у Східний Манич; таким чином, Калаус став лише притокою Західного Манича[2].

Притоки (км від гирла) ред.

 
Червоний міст через річку Калаус в межах міста Світлограда (зима 2011)
  • 121 км: річка Айгурка (Ягурка, Ягуры, Малі Ягури) (пр)
  • 175 км: річка Барханчак (балка Великий Барханчак)
  • 194 км: річка Куберла (лв)
  • 233,6 км: річка без назви, в 2 км на ПнЗ від с. Шведино
  • 234,2 км: річка без назви, в 2,5 км на ПнЗ від с. Шведино
  • 253 км: Кисличанська балка — м. Світлоград (пр)
  • 254,8 км: Карамик — м. Світлоград (пр)
  • 255,9 км: річка без назви, у с. Петровське
  • 256,4 км: річка Кугутка (лв)
  • 280 км: річка Грачівка (лв)
  • 296 км: річка без назви, в 3,3 км до північ від х. Гревцов
  • 344 км: річка Чечера (пр)
  • 365 км: річка Великий Янкуль (лв)
  • 406 км: річка Янкуль (Колонська балка) (лв)

Поселення ред.

На річці Калаус розташовані два великі міста, Світлоград й Іпатово, а також безліч сіл, таких як Верхній Калаус, Воздвиженське, Сергієвське.

Екологічний стан ред.

Русло річки в межах Світлограда й Іпатово сильно забруднена сміттям та побутовими відходами й часто використовується мешканцями прилеглих будинків в якості безкоштовної звалища.[3] Також відбувається замулення та зменшення пропускної здатності його русла, що веде до затоплення прилеглих територій та зменшення посівних площ й загрожує затопленням села Воздвиженського. Найближчим часом уряд Ставропольського краю збирається виділити грошові кошти на розчищення русла річки.[4]

Цікаві факти ред.

Див. також ред.

Калаус на проекте Реки России.[недоступне посилання з квітня 2019]

Примітки ред.

  1. GEOnet Names Server — 2018.
  2. а б Базелюк Александр Анатольевич, «Антропогенное изменение гидрографической сети Кумо-Манычской впадины. Архів оригіналу за 5 березня 2009.», Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата географических наук. Ростов-на-Дону, 2007.
  3. Екологічний стан краю.http://www.stavregion.ru/o_stavropolskom_krae/klimat/ecology/
  4. Калаус став небезпечний. http://www.stapravda.ru/20081030/Kalaus_stal_opasen_33877.html [Архівовано 28 лютого 2019 у Wayback Machine.]