Ібн аль-Хатіб

Лісан аль-Дін ібн аль-Хатіб (16 листопада 1313 — 1374) — політик, історик, науковець, письменник, поет часів розквіту Гранадського емірату. Повне ім'я Мухаммед ібн Абдаллах ібн Саїд ібн Алі ібн Ахмад ал-Салмані.

Ібн аль-Хатіб
Ім'я при народженні	لسان الدين بن الخطيب
Народився	16 листопада 1313(13131116) м. Лоха
Помер	1374 м. Фес ·страта
Країна	Гранадський емірат
Національність	араб
Діяльність	політик, історик
Вчителі	Abul Barakat al-Balafikid і Ibn Juzayyd
Знання мов	арабська
Жанр	поезія
Magnum opus	Q12183706?
Посада	візир
Наступник	ібн Самрак
Конфесія	іслам
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив із заможної та впливової арабської родини з Ємену. Його батько перебував на службі еміра Абу'л-Валіда Ісмаїла. Народився у м. Лоха, неподалік від Гранади. Навчався в університеті Феса. У 1340 році його батько загинув у битві при Саладо проти християнських держав. Того ж року став секретарем міністра Абу'л Хасан ібн Хайяба. Поступово виявив державницькі здібності

З 1349 року виконував функції візира і секретаря канцелярії Мухаммеда V, володаря Гранадського емірату, в період її розквіту. У 1358 році внаслідок конфлікту з еміром заарештовано, але у 1359 році звільнено на прохання свого друга ібн Марзука, секретаря маринідського султана Мухаммеда II.

У 1360 році вимушений був залишити державу, перебравшися до двору султана Марокко — м. Фес. У 1362 році повернувся до Гранади, де знову обійняв посаду візира. У 1371 році, вступивши в конфлікт зі своїм протеже і наступником візиром ібн Самраком, він змушений був тікати до Фесу. Мешкав потім у Сеуті та Тлемсені при дворі династії Маринідів — султана Абу Зайяна Мухаммеда III.

Згодом знову перебрався до Фесу. У травні або червні 1374 року після смерті його покровителя султана Мухаммеда ас-Саїда його було схоплено за наказом нового султана Абу'л-Аббаса Ахмада, потім звинувачено в єресі і за рішенням Ради Шури страчено (задушено).

Творчість

Автор близько 60 праць з історії, географії, філософії, медицині, літературі. У його доробку тисячі віршів, а також багатьох поетичних збірок. Низка з них була перекладена на музику (мувашша).

Ібн аль-Хатіб головним чином відомий своїм історіографічним творчістю: його «Аль-Іхата фі таріх Гарната» («Оповідання з історії Гранади») є найважливішим джерелом, необхідним для вивчення історії Гранади, оскільки містить біографії осіб, діяльність яких пов'язана з Гранадою. Іншу працю — «Амаль аль-Алам», яка викладає історію ісламу — не встиг закінчити. Є автором «Таріх Ісбанійя аль-ісламійя» («Історії мусульманської Іспанії»).

Він залишив також значну епістолярну спадщину, праці з медицини і філософії. У медицині розвивав думку щодо передачі хвороби внаслідок тісного контакту. У 1348 році під час пандемії чуми Чорна смерть вперше рекомендував застосування карантину, ізолювання хворих, спалювати трупи померлих.

Джерела

• Encyclopedia of Medieval Iberia, ed. Michael Gerli. (New York: Routledge, 2003), 416—417 (англ.)
• Lévi-Provençal Y., Histoire de l'Espagne musulmane, (nouv. éd.), t. 3, P.-(Leiden), 1953. (ісп.)