Сільське господарство Азербайджану

Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 30 квітня 2016, заснована на цій версії.

Сільське господарство Азербайджану — одна з галузей економіки Азербайджану.

У Азербайлжані вирощують виноград, бавовну, тютюн, цитрусові і овочі. Менше, але відчутне, місце посідає тваринництво.

Історія

Землеробство і скотарство виникли на території Азербайджану за неолітичного періоду. У епоху енеоліту вони стали основою господарства родових общин. У першій половині 1-го тисячоліття до н. е. почалося винекнення держав на території Азербайджану. Одним з них було Атропатена, що виникло наприкінці 4 ст. до н. е., у якому інтенсивно розвивалося сільське господарство.^[1]

У перших століттях нашої ери на території Азербайджану відбувався процес інтенсивного розвитку землеробства, скотарства, розведення винограду, плодових культур, баштану. У 3-5 століттях склалися феодальні відносини, селяни виплачували продуктову ренту феодалам. До середини 3 століття південь Азербайджану було підкорено Сасанідами. Наприкінці 5 — початку 6 століть на залежній від них території Азербайджану, як і у Ірані, розповсюдився Маздакітський рух, що представляв зокрема протест проти феодальної залежності.^[1]

У 5-7 століттях ширше почали використовувати плодоносні землі та впроваджувати штучне зрошування.^[1]

У 9-10 століттях на території Азербайджану виникла низка феодальних держав. Відбулося посилення феодальної залежності селян. У середині 11 століття Азербайджан зазнав нападу тюркомовних племен, очолених династією Сельджуків, що призвело до занепаду господарства осілого населення. З послабленням влади Сельджуків у 12 столітті відбувся новий підйом сільського господарства.^[1]

У 1230-х роках Азербайджан було завойовано монголо-татарами. На завойованих територіях утвориллася держава Хулауїдів. За їхньої влади, що тривала до 1360-х — 1370-х років, було знищено зрошувальні канали, плодоносні ниви перетворені на пасовища. Сільське господарство занепало.^[1]

В середині 16 століття весь Азербайджан вхожив до складу держави Сефевидів. Знову почали оброблятися орні землі, було відновлено зрошувальні системи.^[1]

У 2-й половині 18 століття на території Азербайджану існувало біля 15 держав — ханств. Вся земля формально вважаласяя власністтю ханів, але фактично більша її частина перебувала у власності світських феодалів — беків і агаларів. Частина земель належала релігійним установам. Великими землевласниками були також знать кочових племен. Основну масу селян становили прикріплені до землі райяти. Менш чисельну групу селян становили ранджбари — особисто-залежні селяни, що не мали власного господарства. Крім того, були зляти — кочовики-скотарі, що залежали від кочової знаті^[1]

Радянський агітаційний плакат 1936 року.

Після приєднання Азербайджану до Російської імперії, феодальні відносини у ньому зюбереглися. У 1870 році було проведено селянську реформу.^[1]

Не зважаючи на розвиток промисловості унаприкінці 19 століття, Азербайджан залишався переважно сільско-господарським краєм.^[1]

У 1900-х роках у Азербайджані нараховувалося 330 тис. дрібних селянських господарств. В період Першої світової війни значно скоротилися посівні площі під сільськогосподарськими культрами, особливо під хлопчатником.^[1]

Після встановлення в Азербайджані радянського режиму у колишніх власників було конфісковано 1300 тис. десятин землі. До 1940 року 99 % селянських господарств було занесено у колгоспи.

У 1967 році у валовому продукті на сільське господарство припадало 14,9 %, в республіці було 1095 колгоспів і 305 радгоспів. Площа зрошуваних земель становила 1088 тис. га. Тваринництво давало 25 % прибутків колгоспів і радгоспів.^[2]

У 1990-х роках У Азербайлжані вирощували виноград, бавовну, тютюн, цитрусові і овочі. Перші три види продукції становили більше половини від загального обсягу виробництва, а на останні два в сукупності припадало ще 30 %. Твариництво, виробництво молочних продуктиів, а також вина також є важливими продуктами сільського господарства.^[3]

Рослинництво

Сільсько-господарські культури, тис. т
Культури	Роки
Культури	1913^[2]	1940^[2]	1950^[2]	1967^[2]	1975^[4]
пшениця	314	298	308	541	629
кукурудза	4	10	17	22	н. д.
бавовна-сирець	64	154	284	333	450
тютюн	1	5,4	8,1	20,8	н. д.
картопля	38	82	119	122	н. д.
овочі	н. д.	63	67	363	604
виноград	н. д.	81	н. д.	н. д.	706
чайне листя	н. д.	0,24	н. д.	н. д.	13,1
Примітки. н. д. — немає даних.

Тваринництво

Виноски

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сільське господарство Азербайджану

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л А. Н. Гулиев. Азербайджаская Советская Социалистическая Республика. Исторический очерк. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
↑ ^а ^б ^в ^г ^д А. М. Гаджизаде. Азербайджанская Советская Социалистическая Республика. Народное хозяйство. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
↑ The Economy. // Glenn E. Curtis, ed. Azerbaijan: A Country Study. — Washington: GPO for the Library of Congress, 1995. (англ.)
↑ Азербайджанська Радянська Соціалістична Ряеспубліка. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[БСЄ-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л А. Н. Гулиев. Азербайджаская Советская Социалистическая Республика. Исторический очерк. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)

[БСЭ2-2] а ^б ^в ^г ^д А. М. Гаджизаде. Азербайджанская Советская Социалистическая Республика. Народное хозяйство. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)

[3] The Economy. // Glenn E. Curtis, ed. Azerbaijan: A Country Study. — Washington: GPO for the Library of Congress, 1995. (англ.)

[4] Азербайджанська Радянська Соціалістична Ряеспубліка. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[1]

[2]

[3]

[4]