Вікіпедія

Польський ультиматум Литві

Версія від 09:17, 17 квітня 2016, створена Slovolyub (обговорення | внесок) (→‎Посилання: оформлення)
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 17 квітня 2016, заснована на цій версії.

Польський ультиматум Литві — ультиматум, який Польща вручила Литві 17 березня 1938.

Карта територіальних спорів Литви в 1939-1940 роках, де Віленський край виділено брунатним і жовтогарячим

Литовський уряд наполегливо відмовлявся мати з Польщею після 1920 року будь-які дипломатичні відносини на знак протесту проти анексії Польщею Віленської області.[1] Оскільки у Європі посилювалася передвоєнна напруженість, Польща усвідомлювала необхідність забезпечити свої північні кордони. П'ятьма днями раніше Польща, натхненна прикладом міжнародного визнання анексії Австрії нацистською Німеччиною, вирішила, що конче потрібно поставити ультиматум Литві.[1] В ультиматумі вимагалося, щоб уряд Литви беззастережно погодився встановити дипломатичні відносини з офіційною Варшавою упродовж 48 годин і зазначалося, що кінцевий строк сплине з настанням 31 березня. Встановлення дипломатичних відносин означало б «де-факто» відкликання литовських претензій на область, яка містить історичну столицю Литви Вільнюс (відомий полякам як Вільно).

Литва, віддаючи перевагу миру над війною, 19 березня прийняла ультиматум. Хоча дипломатичні відносини були встановлені в результаті ультиматуму, Литва не погодилася визнати втрату Вільнюса де-юре.[2] 30 вересня 1938 року уряд Польщі зробив подібний крок і проти чехословацького уряду у Празі, коли, скориставшися Судетською кризою, зажадав частину Заолжя. В обох випадках Польща використала міжнародну кризу для розв'язання давніх прикордонних спорів.[3]

Вільнюський спір

Докладніше: Віленський край

Литва розірвала свої дипломатичні зв'язки з Польщею після того, як у жовтні 1920 польський генерал Люціан Желіговський влаштував за наказом Юзефа Пілсудського бунт.[4] Він вдерся на утримувану литовцями територію, захопив спірне місто Вільнюс (відомий серед поляків як Вільно) і заснував короткочасну Республіку Серединної Литви. Це утворення було включено до складу Польщі в 1922 році. У демографічному відношенні Вільнюс був найменш литовським серед литовських міст,[5] поділене майже порівну між польськомовним населенням і євреями, при цьому носії литовської мови становили там близько 2-3% населення, за даними російського (1897)[6][7] і німецького (1916) переписів.[8] Литва зажадала, щоб польські війська відійшли за лінію, накреслену Сувальською угодою, тоді як Польща облудно трималася версії, що вона не уповноважувала на такі дії Желіговського. Ліга Націй спробувала стати посередником у спорі, а її керівник Поль Іманс подав конкретні пропозиції для створення федерації. Однак обидві сторони не були схильні до компромісів і в січні 1922 року перемовини провалилися.[9] У січні 1923 року литовські війська вступили у контрольовану союзниками Мемельську область і влаштували Клайпедський заколот. Литовська окупація Мемеля (Клайпеди) була одним із головних чинників, які призвели до рішення Конференції послів про передачу Вільнюса Польщі в березні 1923 року.[10]

Результатом був стан «ні війни, ні миру», позаяк Литва уникала визнання будь-яких польських зазіхань на згадане місто і область,[5] а також відмовлялася вчиняти будь-які дії, які б визнавали польську владу над Вільнюсом навіть де-факто.[4] Литва розірвала всі дипломатичні відносини з Польщею і безперервно наголошувала, що Вільнюс залишається її постійною столицею (Каунас визначався як тимчасова столиця Литви). Польща відмовилася офіційно визнати існування будь-якого спору відносно цієї області, оскільки б це надавало законності литовським претензіям.[11] Залізничне сполучення і телеграфні лінії не могли перетинати кордон, а поштова доставка була ускладненою. Наприклад, лист із Польщі в Литву потрібно було надсилати в нейтральну країну, перепаковувати в новий конверт, щоб видалити будь-які польські ознаки, і тільки потім доставляти в Литву.[12] Конфлікт навколо Вільнюса залишався найважливішим питання зовнішньої політики в Литві, але він дедалі більше сходив на узбіччя на міжнародній арені. Були невдалі неофіційні спроби нормалізувати ситуацію, найпомітніша з них — прем'єр-міністра Литви Августинаса Вольдемараса у 1927-1928 роках та міністра закордонних справ Стасиса Лозорайтіса у 1934-1936 роках, який просив Сметону поновити дипломатичні відносини з Польщею. Обидві сторони вдавалися до емоційної і націоналістичної риторики.[13]

Примітки

  1. ↑ а б Skirius, Juozas (2002). Lietuvos–Lenkijos santykiai 1938–1939 metais. Gimtoji istorija. Nuo 7 iki 12 klasės (лит.). Vilnius: Elektroninės leidybos namai. ISBN 9986-9216-9-4. Архів оригіналу за 3 березня 2008. Процитовано 2 березня 2008.
  2. ↑ Streit, Clarence K. (19 березня 1939). Pressure on Poles Weakens Demands. The New York Times: 1.
  3. ↑ Davies, Norman (2005). God's Playground: A History of Poland. Columbia University Press. с. 319. ISBN 978-0-231-12819-3. Процитовано 16 червня 2010.
  4. ↑ а б 1938: Lithuania. Collier's Year Book. MSN Encarta. Архів оригіналу за 31 жовтня 2009. Процитовано 14 березня 2008.
  5. ↑ а б MacQueen, Michael (1998). The Context of Mass Destruction: Agents and Prerequisites of the Holocaust in Lithuania. Holocaust and Genocide Studies. 12 (1): 27—48. doi:10.1093/hgs/12.1.27.
  6. ↑ Łossowski, Piotr (1995). Konflikt polsko–litewski 1918–1920 (пол.). Warsaw: Książka i Wiedza. с. 11. ISBN 83-05-12769-9.
  7. ↑ (рос.) Demoscope.
  8. ↑ Brensztejn, Michał Eustachy (1919). Spisy ludności m. Wilna za okupacji niemieckiej od. 1 listopada 1915 r. (пол.). Warsaw: Biblioteka Delegacji Rad Polskich Litwy i Białej Rusi.
  9. ↑ Lane, Thomas (2001). Lithuania: Stepping Westward. Routledge. с. 31. ISBN 0-415-26731-5. Процитовано 16 червня 2010.
  10. ↑ Alfred Eric Senn. The Great Powers Lithuania and the Vilna Question, 1920-1928. E.J. Brill. 1966. pp. 107-113.
  11. ↑ Eidintas, Alfonsas; Vytautas Žalys; Alfred Erich Senn (September 1999). Ed. Edvardas Tuskenis (ред.). Lithuania in European Politics: The Years of the First Republic, 1918–1940 (вид. Paperback). New York: St. Martin's Press. с. 146. ISBN 0-312-22458-3.
  12. ↑ Lengyel, Emil (20 березня 1939). Poland and Lithuania in a Long Feud. The New York Times: 63.
  13. ↑ Eidintas, Alfonsas; Vytautas Žalys; Alfred Erich Senn (September 1999). Ed. Edvardas Tuskenis (ред.). Lithuania in European Politics: The Years of the First Republic, 1918–1940 (вид. Paperback). New York: St. Martin's Press. с. 146, 152—153. ISBN 0-312-22458-3.

Посилання

  • Sakwa, George (1977). The Polish Ultimatum to Lithuania in March 1939. Slavonic and East European Review. 55 (2): 204—26.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Польський_ультиматум_Литві&oldid=17943118