Анна Гаава, уроджена Анна Розаліе Гааваківі (ест. Anna Rosalie Haavakivi, 15 жовтня 1864 — 13 березня1957) — естонська поетеса й перевокладачка, Народний письменник Естонської РСР.

Анна Гаава
ест. Anna Haava
Народилася15 жовтня 1864(1864-10-15)
Кодавере
Померла13 березня 1957(1957-03-13) (92 роки)
Тарту[1]
Похованняцвинтар Рааді
ГромадянствоЕстонія
Alma materTartu Linna-tütarlastekoold
Письменниця
Напрямокпереклад
Жанрвірші

НагородиОрден «Знак Пошани»

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народилася на хуторі Гааваківі у Тартуському повіті (Причудьє, Кодавере) у сім'ї селянина. Батько походив із селянської інтелігенції, тому вдома завжди читали книги і газети. Також батько грав на скрапці, під акомпанемент якої Анна співала, брав участь у зібраннях театрального товариства «Ванемуйне» («ест. Vanemuine») і був членом Тартуського сільськогосподарського товариства. Коли Анні було 5 років, сім'я довірила свої заощадження родичу, щоб той викупив хутір у хазяїна, але той привласнив собі хутір, що прирекло сімейний дім на розорення. Незважаючи на це, Анна отримала гарну освіту: навчалася в приватній німецькій школі, де носила німецьке прізвище Еспенштейн, а після отримання диплома наполягла на поверненні прізвища Гааваківі. У 1880—1884 роках вона навчалася у Тартуській вищій жіночій школі ест. Tartu Kõrgem Tütarlastekool), після закінчення якої отримала єдину доступну вищу освіту для естонської жінки — диплом домашнього вчителя. Невдовзі, у 1889 році помирають її батько, мати, сестра і коханий. 

У 1892—1894 роках Анна лікувалася у різних лікарнях Німеччини, до 1899 року працювала домашньою вчителькою і сестрою милосердя в Петербурзі та інших містах Росії, була економкою в домі брата Гааваківі. Після хвороби переїхала до Тарту (1909), де прожила до кінця життя.

У 1920 році її розбив параліч. До 75-річчя місто Тарту подарувало їй квартиру. Була нагороджена орденом «Знак Пошани» й удостоєна звання народного письменника.

Померла у віці 93 роки, похована на Тартуському кладовищі Рааді.

Творчість

Перші вірші з'явилися в газетах у 1886 році. Крім поезії писала також прозу: «Маленькі картинки з Естонії» («ест. Väikesed pildid Eestist» 1911), збірка афоризмів «Пригорща правда» («Peotäis tõtt» 1900). Також займалася перекладом класиків — Шекспір («Сон літньої ночі»), Гете («Егмонт»), Шиллер («Вільгельм Телль»), Андерсен, — що було її основним доходом. З 1906 року стає вільним письменником. Її власні вірші були перекладені російською, фінською, угорською, німецькою, есперанто та іншими мовами.

Збірки:

  • «Вірші I» («ест. Luuletused I») 1888
  • «Вірші II» («Luuletused II») 1890
  • «Вірші III» («Luuletused III») 1897
  • «Хвилі» («Lained») 1906
  • «З мечем і хрестом» («Ristlained») 1910
  • «Діти півночі» («Põhjamaa lapsed») 1913
  • «Ми» («Meie päevist») 1920
  • «А все-таки життя прекрасне» («Siiski on elu ilus») 1930
  • «Я естонську пісню співаю» («Laulan oma eestilaulu») 1935

Основна тема її поезії — любов. Друга центральна тема — осуд соціальної несправедливості. Завдяки музикальності віршів Анни Гаави чимало з них було покладено на музику.

Джерела

  1. а б Хаава Анна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.