Буряки
Буря́ки — село в Україні, Бердичівському районі Житомирської області. Населення становить 501 осіб.[1]
| село Буряки | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область |  Житомирська область
| ||||
| Район | Бердичівський | ||||
| Рада | Буряківська сільська рада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA18020110060054148 | ||||
| Облікова картка | Буряки | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1776 | ||||
| Населення | 501 | ||||
| Площа | 2,35 км² | ||||
| Густота населення | 213 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 13365 | ||||
| Телефонний код | +380 4143 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°49′08″ пн. ш. 28°17′01″ сх. д. / 49.81889° пн. ш. 28.28361° сх. д.Координати: 49°49′08″ пн. ш. 28°17′01″ сх. д. / 49.81889° пн. ш. 28.28361° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
281 м | ||||
| Відстань до обласного центру |
69,2 км | ||||
| Відстань до районного центру |
28,5 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 13365, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Буряки, вул. Шевченка, 3, тел. 5-32-42 | ||||
| Карта | |||||
  Буряки | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Село розташоване на південний захід від районного центру Бердичева, відстань до якого складає 28,5 км і проходить автошляхом Р31 із переходом у Р32.
Історія села
На території Буряків виявлено залишки черняхівської культури.[2]
Село відоме з 1776 року.
Прихід радянської влади
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Місцеві осередки комуністичної партії та комсомолу утворено 1924 року. 1928 року в селі організовано ТСОЗ.[2]
Друга світова війна
Під час Другої світової війни проти німецько-фашистських окупантів бився 281 житель села, з них 151 — загинули, 237 — відзначено орденами й медалями.
1965 року на братській могилі воїнів-визволителів Буряків встановлено пам'ятник, а 1970 року споруджено обеліск вічної Слави воїнам-односельцям, полеглим у боротьбі з гітлерівцями.[2]
Початок 1970-х
На початок 1970-х років село мало 347 дворів з населенням 930 осіб.[2]
В селі була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Г. І. Петровського, за яким було закріплено 2109 га сільськогосподарських угідь, з яких 1842 га — орної землі. В господарстві вирощували зернові й технічні культури, діяло розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп мав пасіку, що налічувала 210 бджолосімей.[2]
За перевиконання показників сільського господарства в червні 1972 року колгосп нагороджено перехідним Червоним прапором Міністерства сільського господарства СРСР і ВЦРПС.[2]
Діяла восьмирічна школа, в якій 12 учителів навчали 140 учнів, клуб на 200 місць, стаціонарна кіноустановка, бібліотека з фондом 6,5 тис. книг, дитячі ясла на 35 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, 2 магазини, побутова майстерня.[2]
Партійна організація об'єднувала 24 комуніста, дві комсомольські — 52 члена ВЛКСМ.[2]
За успіхи досягнуті у праці, 51 трудівника села було нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них голову колгоспу С. М. Никодюка — орденом Леніна, колгоспника С. В. Дігтяренка — орденом Жовтневої Революції, бригадира садовогородньої бригади І. М. Козака і свинарку Н. П. Бранденбург — орденом Трудового Червоного Прапора.[2]