Гільйом Каль — ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) Guillaume Cale; р. н. невід.- † червень 1358, (Клермон-ан-Бовезі) - керівник селянського повстання у Франції — Жакерії, селянин. Прагнув об'єднати селянські загони, налагодити зв'язок з повсталими городянами, у тому числі з парижанами. За наказом Карла Злого (короля Наварри) Гільйома Каля підступно схопили і стратили.[1]
Причинами повстання були, окрім війни, незадоволення податковим тиском, недавня епідемія чуми, а також постійні напади найманців — так званих рутьєрів. Поштовхом до Жакерії було чергове підвищення податків, на яке пішов дофін Карл для того, щоб викупити з англійського полону батька після битви при Пуатьє. Повстання почалося у містечку Сен-Ле-д'Ессеран, коли його жителі відбили напад однієї з банд найманців. Повстання швидко поширилося центральною частиною Франції. За сучасними оцінками у повстанні взяло участь 100 тис. селян. Повсталі захоплювали замки феодалів, яких вони вважали головними винуватцями своїх бідувань, убивали дворян і просто багатіїв. Багато міст підтримало жаків. Одним із ватажків повстанців став Гільйом Каль..[2].
« Вибрали короля зі свого середовища, що, за чутками, був родом із Клермона в Бовезі, і зробили його першим серед перших. І величали його, короля, Жак Простак. Вони спалили й дощенту зруйнували <...> понад 60 гарних будинків і міцних замків. <....>.[3]
Поява Гійома Каля
Гійом Каль був вихідцем із села Мелло. Це був простий за походженням селянин. Але він став хорошим організатором, знавцем військової справи, розумним і далекоглядним керівником. Ним керувало бажання покращити життя простих французів, позбавити їх від непомірних податків.
«Они забрали все золото и серебро, — возмущенно ответил Каль. — Но сама Франция, добрая французская земля, по-прежнему == существует и будет существовать всегда. Мы хотим лишь, чтобы каждый человек получил надел, который позволил бы ему жить достойно. Хотим избавления от непомерных налогов, которыми дворяне облагают нас, чтобы вести свои презренные войны.» [4]
Особистіть ватажка
Хроніки зображують Гійома Каля як людину
«бувалу, гарного балакуна, статної статури з красивим обличчям».[5].
«….она (целительница) вглядывалась в лицо стоящего на пороге человека, никакого не дьявола, как она ожидала, а испуганного, растерянного — и совершенно незнакомого; она определенно не встречала его ни в соседней деревне, ни во время их недавнего путешествия в Париж. А между тем внешность у него была приметная, она наверняка запомнила бы его, если бы видела раньше. Его фигура почти целиком заполнила дверной проем. Чувствуя, что он рвется войти, Кэт, собрав все свое мужество, решительно преградила ему дорогу. По виду незнакомец был моложе отца, но старше ее самой, рыжеволосый, с умным, цепким взглядом и высоким лбом. Его одежда не свидетельствовала о бедности, но была в беспорядке и испачкана, так же как и волосы. Складывалось впечатление, что совсем недавно он участвовал в схватке….» [6]
Гійом добре ставився до своїх побратимів, намагався врятувати їх життя після поранення в суворих зіткненнях із Карлом Злим.
« Гильом прижимал раненого к столу, но смотреть в исполненное ужаса лицо товарища у него не хватило мужества. Бесцельно бродя, его взгляд наткнулся на лежащие на краю стола инструменты; тоже не слишком приятное зрелище. Ему не раз приходилось видеть, как похожего вида предметы использовали, чтобы с медленной, намеренной жестокостью истязать человека. Лекарь, однако, действовал быстро и явно более умело, чем ожидал Каль; поразительно, но раненый не дергался. В конце концов он потерял сознание, за что Гильом безмолвно вознес благодарственную молитву.» [7]/
Смерть Гійома Каля
Напередодні рішучої битви у Мелло за пропозицією командуючого феодальним військом короля НаварриКарла Злого, Гільйом Каль погодився на переговори зі своїми супротивниками. Він з'явився на зустріч, не забезпечивши себе заручниками, був схоплений і після болісних катувань страчений. Позбавлені свого керівника, «жаки» були розгромлені.
Тоді негайно ж зійшлося вдосталь [людей] звідусіль. Зібралося й іноземне дворянство, і місцеве, яке керувало ним. І почали тоді ловити й обезголовлювати цих лиходіїв без жалю й милосердя та всюди, де їх зустрічали, вішати на деревах..[8]
