Корейська народна армія
Корейська народна армія (кор. 조선 인민군 — Чосон інмінгун) — армія Корейської Народно-Демократичної Республіки. До складу КНА входять: Сухопутні війська, Військово-повітряні та протиповітряні сили, Військово-морські сили, а також з 2012 — Стратегічні ракетні війська. Загальна чисельність кадрових військовослужбовців в армії становить, за різними оцінками, від 850 до 1200 тисяч осіб. В резерві налічується близько 4 000 000 осіб. Переважна частина військ розташована в районі Демілітаризованій зоні на кордоні з Південною Кореєю. Оскільки після закінчення Корейської війни в 1953 країна знаходиться в стані тимчасового перемир'я, збройні сили знаходяться в постійній бойовій готовності, періодично проводячи різного роду дрібні операції проти супротивників КНДР. Однак в березні 2013 року Верховний Головнокомандувач Корейської народної армії Кім Чен Ин заявив, що розірвав усі угоди про ненапад, укладені з Південною Кореєю, а також анулював договір про денуклеаризацію півострова через наростаючий конфлікт з Південною Кореєю і США.
.svg) Прапор КНА | |
| Країна |  Корейська Народно-Демократична Республіка |
|---|---|
| Належність | Державний Комітет Оборони КНДР |
| Вид | Озброєні сили |
| Війни/битви | Корейська війна, малі сутички з армією Південної Кореї та США |
| Командування | |
| Поточний командувач | Кім Чен Ин |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Історія
В КНДР історію існування Корейської народної армії відраховують від освіти антияпонських народної партизанської армії (АНПА), створеної 25 квітня 1932[1] на базі партизанських загонів корейських комуністів, які боролися проти японських окупантів на території Маньчжурії, де проживало понад 1 млн корейців, і в північних районах Кореї.
Північнокорейці стверджують, що в 1934 вона була перетворена в Корейську народно-революційну армію (КНРА)[2]. Згідно північнокорейської історіографії, КНРА у взаємодії з китайськими народно-революційними силами провела на північному сході Китаю ряд операцій проти японських окупантів[3]. Одним з командирів КНРА, згідно з північнокорейської історіографії, був Кім Ір Сен. У Північній Кореї заявляють, що в 1945 вона брала участь спільно з військами Радянської Армії в боях проти «імперіалістичної Японії».
Історик А. Ланьков заперечує саме існування КНРА, відносячи всю діяльність антияпонських партизан в Манчжурії в період 1932 — 1941 років на рахунок антияпонсьої народної партизанської армії.[4].
З іншого боку, в 1939 році в Яньані, Китай, був сформований Корпус Корейських Добровольців під командуванням Кім Му Чжона і Кім Ду Бона, який мав до 1945 року чисельність до 1000 багнетів. Після поразки Японії корпус об'єднався з частинами китайських комуністів в Манчжурії і до вересня 1945 року поповнив свою чисельність до 2500 осіб (за рахунок корейців Манчжурії та північній Кореї. Однак розпочата в жовтні 1945 року спроба організованого проходу корпусу в Корею була негативно зустрінута радянською владою[5].
На початку 1946 року Тимчасовий народний комітет Північної Кореї став створювати перші регулярні військові частини. Перші частини комплектувалися на основі принципу добровільності. У середині 1946 року була сформована одна піхотна бригада і дві школи з підготовки командного та політичного складу для армії[6].
В 1947 — 1949 роках остаточно сформувалася Корейська народна армія. Були додатково сформовані піхотна дивізія, окрема танкова бригада, окремі артилерійський, зенітний-артилерійський та інженерний полки, полк зв'язку; почалося формування ВПС та ВМС. До складу КНА були включені 5-а і 6-а корейські піхотні дивізії, які у складі Народно-визвольної армії Китаю брали участь в Громадянській війні в Китаї.
У першій половині 1950 року, у зв'язку з напруженістю у відносинах з Південною Кореєю, було закінчено переформування армії КНДР. Загальна її чисельність разом з військами Міністерства внутрішніх справ до початку війни становила 188 тис. осіб:
- Сухопутні війська (чисельністю в 175 тис. осіб) мали у своєму складі 10 піхотних дивізій (1, 2, 3, 4, 5, 6, 10, 12, 13, 15-та), з них 4 (1-ша, 10-та, 13-та, 14-та) в стадії формування, 105-у танкову бригаду, 1 мотоциклетний полк та інші підрозділи. на озброєнні сухопутних військ перебували 258 танків і 1600 гармат та мінометів[7].
- ВПС (2829 осіб) складалися з однієї авіадивізії і 239 літаків (93 штурмовика Іл-10, 79 винищувачів Як-9, 67 спеціальних літаки).
- ВМФ (10 307 осіб) мали в своєму складі 4 дивізіони кораблів.
Керівництво збройними силами здійснювалося Міністерством оборони через Генеральний штаб і командувачів видами збройних сил і родів військ.
25 червня 1950 року КНА вторглася в Південну Корею. Під час Корейської війни (1950 — 1953) КНА перетворилася на кадрову армію. 481 воїну було присвоєно звання Героя КНДР, понад 718 тис. осіб було нагороджено орденами та медалями. Втрати під час війни склали понад півмільйона людей[8]. 8 лютого довгий час відзначався в КНДР як день КНА.
Сучасний стан
Див. також
Шаблон:КНДР в темах Шаблон:Азія по темах
- ↑ Революція. RU:: 15 квітня 2007 р. — 95 років з дня народження товариша Кім Ір Сена і 75 років створення Корейської Народної Армії. Спецвипуск газети «Революція»
- ↑ История второй мировой войны 1939 — 1945 гг.
- ↑ Большая советская энциклопедия/Корея
- ↑ "Офіційна північнокорейська історіографія стверджує, що з самого початку своєї діяльності Кім Ір Сен очолював створену ним Корейську Народно-Революційну Армію, яка діяла хоча і в контакті з частинами китайських комуністів, але загалом цілком самостійно. Ці твердження, зрозуміло, не мають ніякого відношення до дійсності. Ніякої Корейської Народно-Революційної Армії просто ніколи не існувало"
Андрій Ланьков. Північна Корея: вчора та сьогодні - ↑ А. Н. Ланьков Северная Корея: вчера и сегодня. Москва, «Восточная литература», 1995. Переработанный и дополненный в 1999 — 2001 гг. вариант
- ↑ А. С. Орлов В. А. Гаврилов «Тайны Корейской войны». Изд-во «Вече», 2003
- ↑ «К-22» — Линейный крейсер / [под общ. ред. Н. В. Огаркова]. — М. : Военное изд-во М-ва обороны СССР, 1977. — С. 358. — (Советская военная энциклопедия : [в 8 т.] ; 1976—1980, т. 4). (рос.)
- ↑ Томас Н. Война в Корее 1950 — 1953. — М.: АСТ, Астрель, 2001. — С. 9.