Головний Отаман військ і флоту УНР
Головний отаман — уперше офіційно ця назва з'явилася в Україні в листопаді 1918 й означала вона посаду верховного головнокомандувача всіх військових формувань Української народної Республіки (повна назва «Головний отаман Республіканських військ» — по жовтень 1920), а з листопада 1920 з'являється нова посада — Головний отаман військ і Флоту УНР.
Походження назви
Вводячи цю посаду, керівники УНР підкреслювали, що військо УНР продовжує традиції українського козацтва, а по-друге, що Головний отаман об'єднує як регулярні військові сили, так і добровільні козацько-партизанські формування. До того ж у ситуації, коли на території УНР діяла велика кількість партизанських загонів, звання Головного отаману мало підкреслювати панівне становище людини, яка обіймала цю посаду. З листопада 1918 р. Головним отаманом військ УНР був Симон Петлюра
(з листопада 1920 — Головний отаман військ і Флоту УНР. Після його вбивства наступники не обіймали цю посаду.
Головні отамани повстанців
У період української національної революції 1917–1920 рр. Головними отаманами именували кілька відомих ватажків повстанців. Зокрема Матвій Григор'єв именував себе Головний отаман Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії (1918–1919). Іван Деркач — керівник військових загонів Холодного Яру, з листопада 1919 по 12 квітня 1920 р Головний отаман Холодноярської республіки.
Відрождення звання
Посаду Головного отамана було відроджено разом із відродженням в Україні козацтва наприкінці 80-х початку 90-х років ХХ ст. Офіційно це проголошено на першій Великій раді 13-15 жовтня 1990. За відсутності посади гетьмана. Головний отаман був найвищою посадовою особою в Українському козацтві, і нею став обраний Великою радою голова київського товариства «Просвіта» Олекса Починок, журналіст-теле-візійник за фахом. А на другій Великій раді УК козаки обрали собі на гетьмана (жовтень 1991-жовтень 1992) В’ячеслава Чорновола, запровадивши в такий спосіб посаду гетьмана, а Головний отаман став першим заступником Гетьмана. Їм було обрано Євгена Петренка (1991–1994).