Літак вертикального злету та приземлення
|
Статтю «Літак вертикального злету та приземлення» створено або суттєво доповнено в рамках конкурсу «Військова справа у Вікіпедії». Від розміру та якості цієї статті станом на 10 грудня 2014 року залежатиме остаточний бал конкурсанта, який її створив чи доповнив. Стаття оцінюватиметься в номінації «Найкращий внесок із написання статей про військову справу у Вікіпедії». |
|
Літак вертикального зльоту та посадки (скорочено ЛВЗП або англ. VTOL — Vertical Take-Off and Landing) це літак, який здатен, здійматися і садитися вертикально. Цей тип літаків включає в себе, як літаки з нерухомим крилом, так і вертольоти і інші літальні апарати з підйомними роторами, такі як циклокоптери і конвертоплани.[1] Деякі ЛВЗП літаки можуть здійснювати політ і в інших режимах таких як: звичайний режим зльоту та посадки, скорочений зліт та посадка, або скорочений зліт і вертикальна посадка. Інші, акті як гелікоптери, можуть літати лише в режимі ЛВЗП, через відсутність в літального апарату шасі, яке необхідне для забезпечення горизонтального руху.
Крім усім відомих вертольотів, на сьогодні існує два типи повітряних суден вертикального зльоту та посадки у військовій службі: конвертоплани, такі як Bell Boeing V-22 Osprey, і літальні апарати, які використовують спрямовану реактивну тягу, такі як Harrier[en].[2]
Історія створення і розвитку ЛВЗП
Розробка літаків ЛВЗП почалася вперше в 1950-х роках, коли був досягнутий відповідний технічний рівень турбореактивного і турбогвинтового двигунобудування, що викликало повсюдну зацікавленість в літаках цього типу як серед потенційних військових користувачів, так і в конструкторських бюро. Значним імпульсом на користь розвитку СВВП послужило і широке поширення в ЛВЗП різних країн швидкісних реактивних винищувачів з високими злітною і посадочними швидкостями. Такі бойові літаки вимагали довгих злітно-посадкових смуг з твердим покриттям: було очевидно, що в разі масштабних військових дій значна частина цих аеродромів, особливо прифронтових, буде швидко виведена з ладу противником. Таким чином, військові замовники були зацікавлені в літаках, котрі злітають і сідають вертикально на будь-яку поверхню, тобто фактично незалежних від аеродромів. Значною мірою завдяки такій зацікавленості представників армії і флоту провідних світових держав були створені десятки досвідчених літаків ЛВЗП різних систем. Більшість конструкції було виготовлено в 1-2 екземплярах, які, як правило, терпіли аварії вже під час перших випробувань, і подальші дослідження над ними вже не проводилися. Технічна комісія НАТО, що оголосила в червні 1961 року вимоги до винищувача-бомбардувальника вертикального зльоту й посадки, дала тим самим імпульс розвитку надзвукових літаків ЛВЗП у західних країнах. Передбачалося, що в 1960-х — 70-х роках країнам НАТО буде потрібно близько 5 тис. таких літаків, з яких перші ввійдуть в експлуатацію вже в 1967 році.
Програма ЛВЗП в СРСР
Першим радянським літаком вертикального зльоту й посадки став Як-36. Розробка його велася в КБ Яковлєва з 1960 року під керівництвом С. Г. Мордовина. В ході випробувань спочатку був побудований і випробуваний літаючий стенд «Турболіт», на якому відпрацьовувалися вертикальні режими польоту. Ведучими льотчиками-випробувачами по програмі Як-36 були Ю. А. Гарнаев і В. Г. Мухін. 24 березня 1966 льотчик Мухін вперше виконав політ з вертикальним злетом, переходом в горизонтальний політ і вертикальною посадкою. У 1967 році під час демонстраційних польотів над підмосковним аеродромом «Домодєдово» були показані три надзвукових літаки вертикального зльоту та посадки (ЛВЗП) конструкції А. І. Мікояна, П. О. Сухого і один ЛВЗП конструкції О. С. Яковлева- Як-36.
Примітки
- ↑ Laskowitz, I.B. "Vertical Take-Off and Landing (VTOL) Aircraft." Annals of the New York Academy of Sciences, Vol. 107, Art.1, 25 March 1963.
- ↑ Dr K C Khurana. Aviation Management Global Perspectives. с. 133.