Листопадове повстання у Правобережній Україні (1830—1831): відмінності між версіями

17 листопада 1830 р. у Варшаві вибухнуло визвольне повстання. Царський намісник та його війська змушені були залишити Польщу. Повстання перемогло. Проте серед повстанців, що мали різні політичні переконання, не було єдності. Революційна частина їх, об'єднана навколо «Патріотичного товариства», виступала за продовження боротьби, з тим щоб здобути повну незалежність і провести соціальні реформи в Польщі; консервативна — прагнула до угоди з царизмом при умові додержання ним конституції 1815 р. Незрілість польської буржуазії зумовила гегемонію шляхти у повстанні. 23 листопада 1830 р. ставленик шляхетсько-аристократичних верств генерал Ю. Хлопицькпй став головнокомандуючим повсталих військ, а 5 грудня оголосив себе диктатором і заборонив діяльність «Патріотичного товариства». Однак диктатура існувала недовго. Під тиском повстанців Хлопицький змушений був 5 січня 1831 р. піти у відставку. Відновилася діяльність «Патріотичного товариства». У ці дні народився знаменитий лозунг польських демократів, звернений до населення правобережної України: «[[За нашу і вашу свободу]]!». 17 січня польський сейм утворив Національний уряд (Жонд Народовий), що висунув програму боротьби за відновлення Польщі в межах 1772 р. (тобто Польщі, до складу якої входила б і частина українських, литовські та білоруські землі). Керівники повстання зробили спробу поширити його за межі Польщі — на територію Литви, Білорусії і Правобережної України.