Жан-Поль Бельмондо: відмінності між версіями

 

1956 року Бельмондо знявся у фільмі «[[Недільні друзі]]» на замовлення [[Загальна конфедерація праці (Франція)|Конфедерації праці]]{{Що це}}, у якому брала участь група молодих льотчиків. Там він познайомився з кількома зірками-початківцями, у тому числі з молодим [[Мішель Пікколі|Мішелем Пікколі]]. Але під тиском продюсерів фільм не вийшов у прокат, він демонструвався лише в конфіденційному порядку в Парижі навесні 1957 року, а у наступні роки безкоштовно учасникам різних виробничих рад.<ref name="persee">[https://www.persee.fr/doc/xxs_0294-1759_1995_num_46_1_3160 «Les copains du dimanche » ou l'âge d'or des métallos»] ''persee.fr'' Процитовано 30 серпня 2022</ref> Розчарований долею фільму, особливо, враховуючи те, що гонорар за зйомки у ньому мав виплачуватися лише у вигляді відсотка від касових зборів, актор повернувся на театральну сцену, де виступив у п'єсах [[Жорж Фейдо|Жоржа Фейдо]] та [[Бернард Шоу|Джорджа Бернарда Шоу]].<ref group="GD">pages 66-67.</ref> Але по-справжньому кінокар'єра Бельмондо почалася з невеликої ролі у фільмі «[[Будь красивою та помовчуй]]», знятому 1958 року [[Марк Аллегре|Марком Аллегре]], де він познайомився з [[Ален Делон|Аленом Делоном]], на той час теж актором-початківцем.<ref group="GD">pages 73-74.</ref> Того ж року він розглядався на одну з головних ролей у фільмі «[[Дурисвіти (фільм, 1958)|Дурисвіти]]» після того, як [[Марсель Карне]] помітив його у «Недільних друзях».<ref>{{lien web|url=https://maitron.fr/spip.php?article16181|titre=Belmondo, Jean-Paul|site=maitron.fr|auteur=Claude Liscia |consulté le=15/10/2021}}</ref> Однак Карне вагався між ним та [[Лорен Терзієфф|Лораном Терзієффом]] обираючи актора на головну роль. Після довгих вагань Карне у підсумку обрав Терзієффа, вважаючи, що той більше підходить для інтелектуальної ролі, однак він запрошує і Бельмондо, щоб він зіграв роль одного з соратників персонажа Терзієффа, що дозволяє молодому акторові «регулярно з'являтися протягом усього сюжету» фільму, це дозволяє йому покращити не лише своє фінансове становище, отримати хороший гонорар.<ref>Marcel Carné, ''La Vie à belles dents'', Belfond, 1989, pages 255—256.</ref>

Наступною роллю Бельмондо став фільм [[Марк Аллегре|Марка Аллегре]] «[[Дивна неділя]]», за участю [[Андре Бурвіль|Бурвіля]] та [[Даніель Дар'є]]. [[Жан-Люк Годар]], який тоді був критиком видання «[[Cahiers du cinéma]]», вважав фільм «огидним», але хвалив талант Бельмондо, в якому він бачив «[[Мішель Симон|Мішеля Симона]] і [[Жюль Беррі|Жюля Беррі]] завтрашнього дня».<ref group="GD">pages 84-85, 89-90.</ref> Потім Годар запросив його на роль у своєму короткометражному фільмі «Шарлотта та її коханець», який відкривав період співпраці Бельмондо з режисерами-представниками руху «[[Французька нова хвиля|Нової хвилі]]». Того ж 1958 року Бельмондо був призваний на військову службу й потрапив на [[Алжирська війна|Алжирську війну]], що змусило його відмовитися від виступів у п'єсі «Оскар» і завадило озвучити фільм «Шарлотта та її коханець», який вийшов з голосом Годара.<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=tZDRzAm7FXo Jean-Paul Belmondo, invité de Bernard Pivot dans "Bouillon de culture" | Archive INA] ''youtube.com'' Процитовано 30 серпня 2022</ref> Демобілізувавшись, він повернувся у Францію і знову зайнявся пошуком ролей, при цьому вирішивши одружитися.<ref group="GD">pages 90-93.</ref>

 

1971 року актор заснував продюсерську компанію «[[Cerito Films]]» з метою більш ефективного керування своєю кар'єрою та заради збільшення особистої участі у процесі створення фільмів за його участю.<ref group="GD">page 241.</ref>

[[Файл:Belmondo 1971.jpg|міні|праворуч|180пкс|Жан-Поль Бельмондо у вересні 1971 року, незабаром після виходу фільму «[[Зломники (фільм)|Зломники]]»]]

Протягом 1970-х років Бельмондо регулярно знімався у кіно, добиваючись загального успіху під керівництвом таких режисерів, як [[Філіпп де Брока]], [[Анрі Верней]], [[Клод Шаброль]] чи [[Хосе Джованні]], зокрема зігравши у картинах «[[Повторний шлюб (фільм)|Повторний шлюб]]», «[[Зломники (фільм)|Зломники]]», «[[Доктор Пополь (фільм)|Доктор Пополь]]», «[[Скумон (фільм)|Скумон]]», «[[Надзвичайний (фільм, 1973)|Надзвичайний]]». 1972 року у нього зав'язався роман з італійською акторко [[Лаура Антонеллі|Лаурою Антонеллі]].

 

 

Після цього Бельмондо знову з'явився у кіно, зігравши в «[[Актори|Акторах]]» [[Бертран Бліє|Бертрана Бліє]]. Наступна картина «[[Амазонія (фільм)|Амазонія]]», знята роком раніше під керівництвом його давнього колеги Філіппа де Броки, й випущена у липні 2000 року, обернулася комерційним провалом.<ref group="GD">page 346.</ref> 2001 року Бельмондо зіграв для телебачення, більш ніж через сорок років після свого попереднього досвіду, головну роль у телефільмі «[[Старший Фершо (фільм, 2001)|Старший Фершо]]». Бельмондо виконав роль [[Шарль Ванель|Шарля Ванеля]] в [[Старший Фершо|кінематографічній адаптації]] [[Жан-П'єр Мельвіль|Жана-П'єра Мельвіля]], а роль Бельмондо 1963 року зіграв [[Самі Насері]].

=== 2001—2021: останні фільми й завершення кар'єри ===

8 серпня 2001 року, за місяць до трансляції телефільма «Старший Фершо», під час відпустки на [[Корсика|Корсиці]] зі своїм другом [[Гі Бедос]]ом у [[Лумйо]], неподалік [[Кальві (Верхня Корсика)|Кальві]], Бельмондо переніс [[інсульт]]. Його терміново на гелікоптері доправили до лікарні «Falconaja» у [[Бастія|Бастії]]. Хоча його стан вважався важким (тромб привів, зокрема, до паралічу лицевого нерва праворуч), увечері його перевели до лікарні «Сен-Жозеф» у [[Париж]]і. Після цього нещасного випадку зі здоров'ям, який ще більше відірвав актора як від театральної сцени, так і від кіно, послідувала тривала реабілітація.<ref group="GD">pages 349—350.</ref> Головну роль у телекранізації роману Лев [[Жозев Кассель|Жозефа Касселя]], яку актор планував виконати до цього, зіграв Ален Делон.