Алкоголізм: відмінності між версіями

Через стійку потребу людини в алкоголі, завдання адміністративного вирішення проблеми алкоголізму, вельми складне. Спроби боротьби з алкоголізмом на державному рівні робилися неодноразово. Так, відомі система [[Гетеборг|Гетеборзького]] (1865—1917) і система Братта в Швеції (1917—1955), «сухий закон» в Росії (1914-25), Фінляндії (1919—1932), США (1919—1933) і Ісландії (1915 −1922), СРСР 1985 р.

У всіх випадках заборону на виробництво і продаж спиртного доводилося припиняти через ввезення контрабандного алкоголю та вживання сурогатів. У Швеції, Фінляндії та Норвегії діяла державна політика тривалого обмеження виробництва алкоголю в умовах державної монополії на його виробництво, проте і вона не дозволила домогтися бажаного результату (так, у Фінляндії споживання алкогольних напоїв особами старше 15 років зросла з 2,5 л алкоголю на людину в 1950 році до 8,3 л у 1996 році). Антиалкогольні кампанії неодноразово проводилися і в колишньому СРСР. Найбільш відома кампанія 1985 року, підсумки якої були неоднозначні: у період обмеження продажу спиртних напоїв відзначалося зростання народжуваності, збільшилася смертність, через вживання сурогатів, зменшувалася середня тривалість життя; шляхом зростання виробництва нелегальної алкогольної продукції і самогоноваріння дійсне зниження споживання алкоголю було незначним.