Девід Бові: відмінності між версіями

| Ім'я = Девід БоуіБові

'''Де́від Бо́уіБо́ві'''<ref>{{Cite news|url=http://www.bbc.com/ukrainian/blog-olexandr-ponomariv-39430299|title=Блог проф. Пономарева: Уімблдон чи Вімблдон?|last=Пономарів|first=Олександр|date=2017-04-03|language=en-GB|work=BBC Україна|accessdate=2017-06-06}}</ref><ref>[http://report.if.ua/lyudy/yurij-andruhovych-devid-bovi-pishov-po-anglijsky-i-po-angelsky/ [[Андрухович Юрій Ігорович|Юрій Андрухович]]: Девід Бові пішов по-англійськи. І по-ангельськи // «Репортер». 18.01.2016]</ref> (справжнє ім'я '''Де́від Ро́берт Джонс''' {{lang-en|David Robert Jones, David Bowie}}; [[8 січня]] [[1947]], [[Лондон]], [[Велика Британія]]&nbsp;— [[10 січня]] [[2016]], [[Мангеттен]], [[Нью-Йорк]], [[Сполучені Штати Америки|США]])&nbsp;— [[Велика Британія|британський]] рок-музикант, [[співак]], продюсер, аудіоінженер, [[композитор]], [[художник]], [[актор]].

Упродовж кар'єри альбоми БоуіБові розійшлися тиражем понад 136 мільйонів примірників, відповідно до звіту газети ''«Sunday Express»'' 2003 року БоуіБові був другим після [[Пол Маккартні|Пола Маккартні]] найбагатшим музикантом [[Велика Британія|Великої Британії]]. [[1996]] року його ім'я було занесено до {{рокзал+}}, 6 альбомів представлено у {{500+}}.

[[Файл:David-Bowie_Early.jpg|міні|279x279пкс|Девід БоуіБові з акустичною гітарою, під час першого етапу Ziggy Stardust Tour]]

Девід БоуіБові (ім'я при народженні&nbsp;— Девід Роберт Джонс) народився в [[лондон]]ському районі [[Брикстон]]. Його батьки одружилися у вересні 1947 року, невдовзі після його народження<ref>{{cite web|url=http://www.filmreference.com/film/15/David-Bowie.html |title=David Bowie Biography (1947-) |publisher=Filmreference.com |date= |accessdate=2 March 2010}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.bowiewonderworld.com/faq.htm#p06|title=bowiewonderworld|publisher=bowiewonderworld|date=|accessdate=2 March 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20100209182905/http://www.bowiewonderworld.com/faq.htm#p06|archivedate=2010-02-09|deadurl=yes}}</ref>. Мати Девіда, Маргарет Мері Пеггі (уроджена Барнс), має ірландські корені<ref>{{cite web|url=http://www.teenagewildlife.com/cgi-sys/cgiwrap/torrie/fom.cgi?_recurse=1&file=9|title=David Bowie FAQ: Personal Life|publisher=Teenagewildlife.com|date=|accessdate=2 March 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20090906072134/http://www.teenagewildlife.com/cgi-sys/cgiwrap/torrie/fom.cgi?_recurse=1&file=9|archivedate=2009-09-06|deadurl=yes}}</ref>. Вона працювала офіціанткою в кінотеатрі<ref>Gillman (1987) p.44 «Наприкінці війни Пеггі Барнс працювала офіціанткою в кінотеатрі Рітц у Танбрідж Веллс»</ref>, а його батько Гейворд Стентон Джон Джонс&nbsp;— у відділі кадрів благодійного фонду ''{{нп|Barnardo's||en|Barnardo's}}''{{sfn|Buckley|2000|p=14}}. Родина жила на вулиці Стенсфілд-Роуд 40, розташованій між південними районами Лондона&nbsp;— Брикстоном і Стокуеллом. Один із сусідів згадував: «Гірше місце і час для дитинства, ніж Лондон 1940-х, уявити неможливо». Поки БоуіБові не виповнилося шість років, він навчався в підготовчій школі Стокуелла, де заробив репутацію талановитої та цілеспрямованої дитини, а також неслухняного скандаліста<ref>{{cite book |title=Britain & Ireland: Lives Entwined III |year=2008 |last=Hume |first=John et al |publisher=British Council |isbn=978-0863556128 |page=127}}</ref><ref>Sandford (1997): pp. 9-16</ref>.

1953 року родина БоуіБові переїхала до сусіднього передмістя [[Бромлі (боро)|Бромлі]]. Там Девід пішов у початкову школу ''Burnt Ash Junior School'', розташовану на Рейнджфілд-Роуд (нині ця школа відома як ''Burnt Ash Primary School''). У 1957—1958 роках він грав за футбольну команду школи. Вокальні здібності Девіда в шкільному хорі оцінювали як «задовільні», гру на [[блокфлейта|блокфлейті]] як кращу ніж посередня<ref name="sandford18-19">Sandford (1997): pp. 18-19</ref>. У дев'ять років він почав відвідувати відкриті класи [[танець|музики і хореографії]], де показав дивовижні творчі здібності: учителі називали його інтерпретації «яскраво художніми», а його координацію «дивовижною» як для дитини<ref name="sandford18-19"/>. Того ж року його інтерес до музики отримав додатковий стимул. Батько приніс додому колекцію американських платівок&nbsp;[[Франклін Джозеф Лаймон|Френкі Лаймона]] and The Teenagers, [[The Platters]], [[Фетс Доміно|Фетса Доміно]] і [[Літл Річард|Літла Річарда]]{{sfn|Buckley|2000|p=21}}. Згодом БоуіБові скаже про «Tutti Frutti»: «Я чув Бога»<ref>Peter Doggett (2007). «Teenage Wildlife», ''MOJO 60 Years of Bowie'': pp.8-9</ref>. Велике враження на нього справив [[Елвіс Преслі]]: «Я побачив, як моя кузина танцювала під… „[[Hound Dog]]“. Раніше я не бачив, щоб щось змусило її встати і почати рухатись. Сила цієї музики справила на мене незабутнє враження. Я став купувати платівки відразу після цього випадку»<ref name="sandford19-20">Sandford (1997): pp. 19-20</ref>. До кінця наступного року БоуіБові роздобув&nbsp;[[укулеле]] і ''{{нп|саморобний бас||en|Washtub bass}}'' і почав брати участь у [[скіфл]]-сесіях разом з друзями. Одночасно Девід захопився грою на фортепіано. Його сценічні номери були в стилі Преслі і [[Чак Беррі|Чака Беррі]], яких він обожнював. Учасники місцевого скаутського руху ''{{нп|Wolf Cub||en|Cub Scout}}'' описують їх як «гіпнотичні… ніби їх виконує прибулець»<ref name="sandford19-20"/>. Тим часом, БоуіБові провалив {{нп|Одинадцять-плюс|загальнонаціональний випускний іспит|en|Eleven-plus}}, після чого вирушив навчатися в Технічну старшу школу Бромлі, нині відому під назвою {{нп|Школа Рейвенс Вуд||en|Ravens Wood School}}<ref name="bromleytech">Sandford (1997): pp. 21–22</ref>.

Біограф Боуі,Бові Крістофер Сендфорд ({{lang-en|Christopher Sandford}}) так описує цю незвичайну технічну школу:{{цитата|Попри свій статус, на той час, коли Девід прибув на навчання (1958), заклад мав багато таємних ритуалів, як і будь-яка [англійська] громадська школа. Були факультети, названі на честь державних діячів 18-го століття — [[Вільям Пітт (старший)|Пітта]] і [[Вільям Вілберфорс|Вілберфорса]]. Особливу увагу приділяли мовам, наукам і дизайну. Університетська атмосфера при заступництві Овена Фремптона процвітала. За спогадами Девіда, Фремптон мав великий вплив у школі завдяки силі свого характеру, а не інтелекту. Його колеги по коледжу не мали ані того, ані того. Вони радо віддавали своїх найбільш талановитих учнів у галузь мистецтва, де порядки були досить ліберальними. Фремптон активно заохочував свого власного сина Пітера продовжити музичну кар'єру з Девідом. Їхнє партнерство ненадовго відновилось 30 років по тому (під час ''Glass Spider Tour'')<ref name="bromleytech">Sandford (1997): pp. 21–22</ref>.{{oq|en|Despite its status it was, by the time David arrived in 1958, as rich in arcane ritual as any [English] public school. There were houses, named after eighteenth-century statesmen like Pitt and Wilberforce. There was a uniform, and an elaborate system of rewards and punishments. There was also an accent on languages, science and particularly design, where a collegiate atmosphere flourished under the tutorship of Owen Frampton. In David's account, Frampton led through force of personality, not intellect; his colleagues at Bromley Tech were famous for neither, and yielded the school's most gifted pupils to the arts, a regime so liberal that Frampton actively encouraged his own son, Peter, to pursue a musical career with David, a partnership briefly intact thirty years later.}}}}

[[Файл:Bowie_knife_1.jpg|міні|270x270пкс|[[Ніж Бові|Ніж Боуі]], від якого Девід БоуіБові взяв свій псевдонім]]

БоуіБові вивчав мистецтво, музику і дизайн, включаючи друкарське макетування та набір. Його єдинокровний брат Террі познайомив Девіда із сучасним джазом, і той захопився такими музикантами як [[Чарльз Мінгус]] і [[Джон Колтрейн]]. У 8-9 років Девід вперше почув [[Літл Річард|Літла Річарда]] і загорівся мрією стати саксофоністом. Це підштовхнуло його купити свій перший [[саксофон]]&nbsp;— «селмер»&nbsp;— з рожевої пластмаси. Заради такої покупки Девід змушений був розносити замовлення для м'ясної крамниці<ref>{{cite web|url=http://night-spell.livejournal.com/87170.html?thread=840066|title=Du 741 - David Bowie. Beruf: Popstar|archiveurl=https://www.webcitation.org/658fudIpf?url=http://night-spell.livejournal.com/87170.html?thread=840066|archivedate=2012-02-02|accessdate=2016-10-07|deadurl=no}}</ref>. А 1961 року мати подарувала йому білий пластмасовий альт-саксофон на різдво; невдовзі він почав брати уроки у місцевих музикантів<ref>Sandford (1997): p. 25</ref>. Коли БоуіБові було 15 років, між ним і його другом Джорджем Андервудом ({{lang-en|George Underwood}}) сталася бійка через дівчат: Андервуд, який носив перстень на пальці, ударив БоуіБові в ліве око, через що йому довелося залишити школу на чотири місяці, щоб лікарі, які побоювалися, що він втратить зір, змогли провести низку операцій і запобігти сліпоті<ref>{{Cite book|last=Gillman|first=Peter|coauthors=Leni Gillman|title=Alias David Bowie|page=85|isbn=978-0450413469}}</ref>{{sfn|Buckley|2000|p=24}}. Поки Девід перебував у лікарні, його брат Террі приносив йому книжки, цим знайомлячи з [[Джек Керуак|Керуаком]] і [[Джордж Орвелл|Оруеллом]]. Лікарям не вдалося повністю відновити зір, унаслідок травми в БоуіБові виникло дефектне [[сприйняття глибини]] поля зору. БоуіБові заявив, що, хоча він і може бачити своїм травмованим оком, сприйняття кольору втрачене (постійно присутній коричневий фон). Зіниця травмованого ока стала [[Мідріаз|мідріатичною]], що створило враження [[Гетерохромія|різного кольору очей]] у Девіда{{sfn|Buckley|2000|p=24}}. Попри бійку, Андервуд та БоуіБові залишилися хорошими друзями, Андервуд створював ілюстрації для його ранніх альбомів<ref>{{cite web|title=Album covers|publisher=GeorgeUnderwood.com|url=http://www.georgeunderwood.com/pages/album-covers/93|accessdate=2011-02-18|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110126100535/http://www.georgeunderwood.com/pages/album-covers/93|archivedate=2011-01-26|deadurl=yes}}</ref>.

У дитинстві БоуіБові навчився грати на [[саксофон]]і та [[Акустична гітара|акустичній гітарі]]; пізніше&nbsp;— став мультиінструменталістом ([[електрогітара]], [[дванадцятиструнна гітара]], [[Клавішні музичні інструменти|клавішні]], [[фортепіано]], [[клавесин]], [[губна гармоніка]], [[синтезатор]], [[мелотрон]], [[стилофон]], [[ксилофон]], [[вібрафон]], [[Кото (музичний інструмент)|кото]], [[Ударні музичні інструменти|ударні]] та перкусія)<ref>Perone (2007): pp. 17—44, 152—160</ref>{{sfn|Buckley|2000|p=48}}. Девід БоуіБові&nbsp;— лівша, проте грав на гітарі як правша.

Навчаючись у школі, БоуіБові був учасником шкільного аматорського гурту «George & The Dragon»<ref>Berlin: Portrait of a City Through the Centuries pg.333</ref>. Його участь у цьому гурті перервалась через бійку з Андервудом і пошкоджене око.

Перейшовши від пластмасового саксофона до реальних інструментів 1962 року, БоуіБові в 15 років організував свій перший професійний гурт The Kon-rads, який грав [[рок-н-рол]] з гітарною основою на місцевих вечірках та весіллях. У складі було від чотирьох до восьми учасників, і Андервуд був серед них<ref>Sandford (1997): p. 28</ref>. Через рік він пішов з ''Технічної старшої школи Бромлі'' і повідомив батькам про свій намір стати попзіркою. Мати швидко знайшла синові роботу помічником електрика. Розчарований обмеженими амбіціями своїх товаришів по гурту, Девід залишив The Kon-rads і перейшов в іншу команду&nbsp;— The King Bees, після чого написав листа новоспеченому мільйонерові {{нп|Джон Блум|Джону Блуму|en|John Bloom (businessman)}}, який зробив статки на продажу пральних машин, пропонуючи йому «зробити для нас те, що [[Браян Епштейн]] зробив для [[The Beatles|Бітлз]], і… заробити ще один мільйон». Блум не відповів на пропозицію, але передав його Леслі Конну ({{lang-en|Leslie Conn}}), партнерові {{нп|Дік Джеймс|Дика Джеймса|en|Dick James}} (який видавав пісні [[The Beatles|Бітлз]] разом з Епштейном), що привело до укладення першого контракту Девіда БоуіБові з менеджером<ref name="sandford29-30">Sandford (1997): pp. 29-30</ref>.

На початку 1960-х років БоуіБові виступав під своїм власним іменем, або під псевдонімом «Дейві Джонс», який мав два написання&nbsp;— ''Davy'' і ''Davie'', що створювало плутанину з Дейві Джонсом з [[The Monkees]]. Щоб уникнути цього, 1966 року він взяв псевдонім БоуіБові на честь героя [[Війна за незалежність Техасу|Техаської революції]]: бувши великим шанувальником [[Мік Джаггер|Міка Джаггера]], він дізнався, що «джаггер» у перекладі зі староанглійської означає «ніж», тому Девід взяв собі схожий псевдонім ([[ніж Бові|ніж Боуі]]&nbsp;— тип мисливських ножів, названий на честь [[Джеймс Бові|Джеймса БоуіБові]]){{sfn|Buckley|2000|p=33}}. Днем народження «Девіда БоуіБові» вважають 14 січня 1966 року. Саме цього дня він уперше з'явився під таким ім'ям з гуртом ''The Lower Third'' на обкладинці платівки «Can't Help Thinking About Me». Конн швидко почав просувати БоуіБові. Дебютний [[сингл]] співака «[[Liza Jane]]» вийшов під заголовком ''Davie Jones and the King Bees'' і не мав комерційного успіху. Незадоволений The King Bees та їх репертуаром, що базувався на композиціях [[Гавлін Вулф|Гавліна Вульфа]] і [[Віллі Діксон]]а, БоуіБові покинув гурт менш ніж через місяць, щоб приєднатися до Manish Boys, іншого блюзового колективу, який виконував композиції в жанрах [[Фолк (значення)|фолк]] і [[соул]]. «Я мріяв бути їхнім Міком Джаггером»,&nbsp;— згадував музикант<ref name="sandford29-30" />. Черговий сингл «I Pity the Fool» випустила компанія звукозапису Parlophone. Як виконавці були вказані The Manish Boys і Davy Jones. Пісня виявилася успішнішою, ніж «[[Liza Jane]]». Незабаром БоуіБові знову поміняв гурт, увійшовши до складу блюз-тріо Lower Third, які перебували під сильним музичним впливом [[The Who]]. Записаний ними «you've Got a Habit of Leaving» продавався не краще за попередні сингли БоуіБові (він вийшов під заголовком ''David Bowie (and The Lower Third)'', на фірмі Pye Records), ознаменувавши закінчення контракту з Конном. Заявивши, що він йде з шоу-бізнесу «для вивчення у театрі пантоміми Sadler's Wells», БоуіБові, втім, залишився в складі Lower Third. Його новий менеджер Ральф Гортон ({{lang-en|Ralph Horton}}), який пізніше відіграв важливу роль у переході музиканта до сольної творчості, незабаром став свідком переходу БоуіБові в черговий гурт, Buzz, з яким той випустив свій п'ятий невдалий сингл «Do Anything You Say». Залишаючись з Buzz, він також приєднався до гурту Riot Squad; створені ними записи, серед яких була композиція БоуіБові і матеріал [[The Velvet Underground]], не були видані. Кен Пітт, якого привів Гортон, обійняв посаду менеджера БоуіБові<ref>Sandford (1997): pp. 35-39</ref>. З ним він працював до кінця десятиліття. На початку свого творчого шляху БоуіБові пройшов через блюз і «музику в стилі [[Елвіс Преслі|Елвіса]]», працюючи з багатьма британськими попстилями.

[[Файл:David_Bowie_(1967).png|ліворуч|міні|БоуіБові 1967 року]]

Контракт з дочірньою фірмою концерну «Decca»&nbsp;— «Deram» [[Deram Records]] приніс Девідові певну популярність, однак сингл та непогано розрекламований дебютний альбом артиста під назвою ''[[David Bowie]]'' знайшли мало прихильників. Це була суміш попмузики, психоделії та [[Вар'єте|мюзик-холу]]. БоуіБові навіть намагався підняти свою популярність записом гумористичного синглу «''The Laughing Gnome''», в якому використав прискорений вокал стилю ''{{нп|Chipmunk||en|Alvin and the Chipmunks}}'' (ефект «вокалу-бурундука»), але й це не відкрило йому шлях до [[чарт]]ів. Після цього БоуіБові не записувався впродовж двох років. Його матеріал з лейблу ''Deram Records'', з альбому і різних синглів згодом виходитиме на численних збірках.

Захоплення БоуіБові всім незвичайним простимулювала людина на ім'я [[Ліндсі Кемп]], танцівник і [[Міми|мім]], з яким познайомився молодий музикант: «Він жив на своїх емоціях і вплив чинив пречудовий. Його повсякденне життя було найбільш театральною з вистав, що мені колись доводилося бачити. Для мене він був живим втіленням богемного життя. Я приєднався до цирку»{{sfn|Buckley|2000|pp=41-42}}. Кемп у свою чергу згадував: «насправді я не вчив його бути артистом-мімом, а більшою мірою бути собою за рамками повсякденного… я допоміг йому звільнити ангела і демона, які складають його сутність»{{sfn|Buckley|2000|pp=41-42}}. Вивчаючи під керівництвом Кемпа драматичні мистецтва&nbsp;— від театрального авангарду до [[Пантоміма|пантоміми]] і [[Комедія дель арте|комедії дель арте]]&nbsp;— БоуіБові поринув у створення характерів, образів і персонажів, представлених пізніше світу. 1967 року БоуіБові продав свої перші пісні іншому музиканту на ім'я Оскар (ранній варіант псевдоніма актора і музиканта {{нп|Пол Ніколс|Пола Ніколса|en|Paul Nicholas}}). БоуіБові написав оскарівський третій сингл «Over The Wall We Go», який висміював життя у британській в'язниці<ref>Carr & Murray (1981): p. 117</ref>. Іншу композицію БоуіБові, «Silly Boy Blue», випустив [[Біллі Ф'юрі]] наступного року{{sfn|Buckley|2000|p=46}}. Після того, як Кемп звів БоуіБові з Герміоною Фартингейл для складання поетичного менуету, пара почала зустрічатися і незабаром стала жити разом на квартирі в Лондоні. Герміона, яка грала на акустичній гітарі, організувала гурт з БоуіБові і басистом Джоном Хатчінсоном. Від вересня 1968 року до розлучення пари на початку 1969 року, тріо дало кілька концертів, стиль яких поєднував [[Фолк (значення)|фолк]], [[Біг-біт (рок-музика)|біт]], поезію і пантоміму{{sfn|Buckley|2000|pp=49-52}}. Наприкінці 1968 року черговий менеджер БоуіБові Кеннет Пітт спродюсував півгодинний промофільм під назвою «[[Love You till Tuesday (фільм)|Love You till Tuesday]]» за участю БоуіБові, який виконав кілька пісень, але він залишався невиданим до 1984 року.

Як зізнавався сам БоуіБові пізніше, він «хотів прославитися, але не знав, як це зробити, і протягом 1960-х перепробував усе, що міг, в театрі, образотворчому мистецтві та музиці»<ref name="autogenerated2">Документальный фильм «Семь поколений рок-н-ролла». Серия №&nbsp;2&nbsp;— "Раскалённые добела.</ref>. Безумовно, на творчий стиль БоуіБові того періоду вплинув [[Сід Барретт]], фронтмен [[Pink Floyd]], який тоді вже покинув гурт через проблеми з наркотиками. «Ймовірно, що саме [[Сід Барретт]] прищепив цю ідею Девіду (новаторство в рок-музиці), який не просто підхопив музичну течію, але зрозумів, що сталося з Сідом, чому він пішов з [[Pink Floyd]], як він повільно божеволів і відходив на задній план; безумовно, Сід дуже надихав його»,&nbsp;— заявив Тоні Вісконті. «У Сідові було щось не від світу цього, і це мене дуже приваблювало. Він був схожий на [[Пітер Пен|Пітера Пена]]»,&nbsp;— говорив сам музикант. Девід БоуіБові зробив новаторство формою мистецтва<ref name="autogenerated2"/>.

БоуіБові написав цю пісню за рік до того, але записав і випустив одночасно з першою висадкою астронавтів на Місяць<ref>Pegg (2004): pp. 197—201.</ref>. У баладі, яка каламбурно обігрує назву культового фантастичного фільму [[Стенлі Кубрик]]а «[[Космічна одіссея 2001 року (фільм)|Космічна одіссея 2001 року]]({{lang-en|2001: A Space Odyssey}}, [[1968 у кіно|1968]]; {{lang-en2|odyssey}}&nbsp;— мандрівка, {{lang-en2|oddity}}&nbsp;— дивина) і оповідає про історію [[Майор Том|майора Тома]]&nbsp;— астронавта, „який загубився в космосі“,&nbsp;— вбачали, як і у фільмі Кубрика, алегорію наркотичного [[Психоделічний досвід|тріпу]]{{sfn|Buckley|2000|p=74}}. БоуіБові додавав останні штрихи до пісні, живучи з Мері Фінніген як її квартирант. Тоді ж Фінніген, БоуіБові, Крістіна Остром і Баррі Джексон очолили арт-проєкт „Фольк-клуб“, що влаштовував недільні вистави в пабі „Три бочки“ на Бекенхем-хай-стріт на півдні Лондона<ref>[http://www.bowiewonderworld.com/features/beckenham2.htm The Three Tuns pub and the Beckenham Arts Lab]: ''BowieWonderworld.com'' website. Retrieved on 22 September 2007.</ref>. Ініціатива швидко набувала популярності: в серпні 1969 року проєкт, який до того часу змінив назву на Beckenham Arts Lab („Лабораторія мистецтв Бекенхем“), організував у місцевому парку безкоштовний музичний фестиваль (пізніше БоуіБові увічнив його у своїй пісні „Memory of a Free Festival“<ref>[http://www.bowiewonderworld.com/features/beckenham.htm „Memory of a Free Festival“], hosted by the Beckenham Arts Lab: ''BowieWonderworld.com'' website.</ref>). У 1969—1970 роках [[BBC]] використовували „[[Space Oddity (песня)|Space Oddity]]“ у своїх репортажах про висадку на Місяць екіпажу [[Аполлон-11|Аполлона-11]] і політ [[Аполлон-13|Аполлона-13]], а також в телевізійній рекламі [[Стилофон|стилофона]], в якій БоуіБові грав на цьому інструменті<ref>[http://music-facts.ru/song/David_Bowie/Space_Oddity/ Space Oddity (Происшествие в космосе)&nbsp;— David Bowie]</ref>.

На жаль, БоуіБові не вдалось підтримати успіх наступним синглом і після невдачі твору „The Prettiest Star“ критики вважали артиста сенсацією на мить. Альбом

[[Space Oddity]] вийшов у листопаді 1969 року і спочатку мав назву ''David Bowie'', що зумовило певне непорозуміння, адже перший альбом БоуіБові вже продавався під цією назвою у Великій Британії. У США платівка спочатку вийшла під назвою ''Man of Words, Man of Music''&nbsp;— щоб усунути цю плутанину<ref name="allmusic_oddity">{{cite web

[[1970 у музиці|1970 рік]] приніс істотні зміни як у особистому житті БоуіБові, так і в його артистичній кар'єрі: смерть батька, психічне захворювання брата Террі, одруження з Анджелою Барнетт і нарешті розрив контракту з Кеннетом Піттом, чиє місце зайняв дуже заповзятливий Тоні Де Фріз. Однак, попри всі ці події БоуіБові вдалось закінчити роботу над своїм третім альбомом „[[The Man Who Sold The World]]“. Його допомагали записувати гітарист [[Мік Ронсон]], ударник Мік Вудменсі та відомий продюсер Тоні Вісконті, який зіграв партію на [[бас-гітара|бас-гітарі]]. Акустичне звучання попередніх альбомів змінинилось на важкий рок<ref name="allmusic_the_man">{{cite web|author=Stephen Thomas Erlewine|datepublished=|url=http://www.allmusic.com/album/the-man-who-sold-the-world-r2479/review|title=The Man Who Sold the World album review|publisher=Allmusic|accessdate=2011-01-01|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110105090831/http://www.allmusic.com/album/the-man-who-sold-the-world-r2479/review|archivedate=2011-01-05|deadurl=yes}}</ref>. Велика частина альбому нагадує британський [[Традиційний хеві-метал|хеві-метал]] того періоду, але альбом мав деякі незвичайні музичні ходи, такі, як використання у заголовній пісні латиноамериканських звуків та ритмів.

Тексти на цьому альбомі розповідали, наприклад, про сексуальні розбещення („The Width Of A Circle“), психічні розлади („All The Madmen“), похмурі [[антиутопія|антиутопії]] („Saviour Machine“) та [[ніцше]]анський [[нігілізм]] („The Supermen“). До всіх цих тем артист ще не раз повертався у наступних роботах. Обурення критиків викликала обкладинка музичного диска, на якій БоуіБові зображений переодягненим у жіночу сукню; цей ранній приклад використання [[Андрогінність|андрогінности]]<ref name="The Complete David Bowie">[[Ніколас Пегг|Nicholas Pegg]] (2000). ''The Complete David Bowie'': pp. 260—265.</ref>, як і важче звучання, згодом дали привід деяким музичним критикам вважати саме цю роботу БоуіБові „початком ери [[глем-рок]]у“<ref>Auslander, Philip (2006), Performing Glam Rock: Gender and Theatricality in Popular Music, Ann Arbor, MI: University of Michigan, p. 196, ISBN 0-472-06868-7.</ref>. У США альбом спочатку вийшов з мальованою обкладинкою, на якій самого БоуіБові не було<ref>[http://www.simoncornwell.com/urbex/projects/ch/index.htm The Cult of Cane Hill. Urbex UK]. Retrieved 25 July 2010.</ref>.

Де Фрізу вдалось влаштувати для БоуіБові багаторічний контракт з фірмою „RCA“ і [[1971 у музиці|1971 року]] з'явився альбом „Hunky Dory“.

Наступний альбом співака&nbsp;— ''[[Hunky Dory]]'', який вийшов 1971 року. Платівка характерно відрізнялася від попередньої легшим настроєм, а в деяких творах музикант повернувся до акустичного звучання. На увагу заслуговували композиція „Changes“, [[футурологія|футурологічні]] мотиви „Life On Mars“, що контрастували з урочистим „Kooks“ та похмурим „The Bewlay Brothers“. Композиції „Kooks“ була присвячена синові [[Данкан Джонс|Зові]], який народився 30 травня того самого року<ref name="buckley95-99">Buckley (2005): pp. 95-99</ref>. Пісня [[Oh! You Pretty Things]]» (спочатку пісня вийшла як сингл у виконанні {{нп|Пітер Нун|Пітера Нуна|en|Peter Noone}} з гурту [[Herman's Hermits]], в якому БоуіБові грав на фортепіано) досягла дванадцятого місця в [[UK Singles Chart|хіт-параді Великої Британії]]). Пісня «Bewlay Brothers» була напівавтобіографічною, а «Quicksand» написаною під впливом [[буддизм]]у. У текстах молодий [[Автор-виконавець|автор пісень]]/[[композитор]] також віддав данину поваги своїм кумирам у піснях «Song for Bob Dylan», «Andy Warhol» і «Queen Bitch», яку БоуіБові дещо загадково зазначає на обкладинці диска, вказуючи як стилізацію під [[The Velvet Underground]]. Попри довершеність, платівка ''Hunky Dory'' не стала бестселером, але вона заклала основи для переходу, що відбувся за вісімнадцять місяців в 1972—1973 роках, який найближчим часом виведе БоуіБові в перші ряди зірок і принесе йому чотири альбоми, а також вісім синглів, які потрапили в найкращу десятку хіт-парадів Великої Британії.

1971 року БоуіБові поїхав до Нью-Йорка і зустрів гурт, який підказав йому новий напрям у творчому розвитку. «Гурт [[The Velvet Underground]] став для мене дуже важливим, я відчув у ньому незвичайну експресію, несхожу на інших, в Underground, по-моєму, був найбільш приголомшливий звук, суміш року та авангарду в своєрідній жорсткій комбінації»,&nbsp;— розповідав співак<ref name="autogenerated2"/>. Наслідуючи приклад The Velvet Underground, БоуіБові в новому десятилітті відразу ж створив рок-гурт, не схожих на інші, якому дав назву ''Hype''. Крім БоуіБові, до складу входили [[Мік Ронсон]] і [[Мік Вудменсі]] на гітарі та ударних відповідно, а також [[Тоні Вісконті]] на [[Бас-гітара|басу]].

За словами біографа {{нп|Ніколас Пегг|Ніколаса Пегга|en|Nicholas Pegg}} (автор книги «Complete David Bowie»), «Hype була більше орієнтована на рок, ніж те, що він робив раніше. І пісні, і саме уявлення (шоу) явно перебували під впливом гурту [[The Velvet Underground]]. Особливо одна з пісень гурту&nbsp;— „Waiting for the Man“»<ref name="autogenerated2"/>>. Але навіть номер в дусі Velvet не врятував в той вечір БоуіБові і його гурт. «Ми грали концерт у [[Roundhouse]] у Лондоні і вирішили: треба якось виділитися&nbsp;— давайте не будемо на сцені у звичайних сорочках, джинсах, з довгим волоссям, як роблять усі»,&nbsp;— згадував Вісконті. Всі учасники одягли новаторські, епатажні костюми. «На нас навіть не шикали, це був найневдаліший вечір у нашому житті, тому що ми пишалися собою, а ніхто навіть не дивився на сцену, тож все було даремно. Але, наскільки я пам'ятаю, це було чудове шоу, для мене почався театр (сміється)»,&nbsp;— продовжував БоуіБові. «Думаю, для Девіда це був знаменний вечір, за моєю теорією саме тоді все й почалося, Hype виразно стала попередницею гурту [[The Spiders from Mars]]»,&nbsp;— зазначав Тоні Вісконті<ref name="autogenerated2"/>.

Далі БоуіБові використав створену [[мас-медіа]] скандальну історію навколо себе і виступив на британському турне, під час якого шокуюче вбрання, вокальні можливості та справжні перлини з нового репертуару дозволили йому постати перед слухачами у повному блиску. Ці виступи стали початком нового етапу у кар'єрі артиста. Відтоді Девід почав експериментувати з різними новими задумами та ідеями, які часто не пасували йому, але постійно справляли велике враження на слухачів.

БоуіБові продовжив подальше дослідження свого андрогінного іміджу на концептуальному альбомі ''[[The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars]]'', який вийшов у червні [[1972 у музиці|1972 року]]. Завдяки цьому твору, за словами біографа Девіда Баклі ({{lang-en|David Buckley}}), музикант „кинув виклик основним канонам рок-музики тих днів“ і „створив, можливо, найбільший культ у популярній культурі“<ref name="buckley_legacy">Buckley (2005): pp. 516—17, 524, 529</ref>. БоуіБові виступив на ньому у ролі [[апокаліпсис|апокаліптичної]] рок-зірки, чий злет і падіння супроводжували кінець світу. Катастрофічному виклику „Five Years“ пасували колись близькі артисту космічні мотиви („Star-man“, „Lady Star-dust“, „Moonage Daydream“), а також фінальний виступ у „Rock'n'Roll Suicide“. Девід БоуіБові наполегливо вимагає від журналістів не називати його минулим псевдонімом, постійно нагадуючи їм, що він [[Зіггі Стардаст]]. Звучання альбому поєднувало в собі елементи [[хард-рок]]у з альбому ''[[The Man Who Sold the World]]'' з мелодійним [[Експериментальний рок|експериментальним роком]] з ''[[Hunky Dory]]'' і [[глем-рок]]ом, що швидко набирав обертів, лідерами якого були [[Марк Болан]] і гурт [[T. Rex]]. Багато пісень з альбому стали класикою року, зокрема, „Ziggy Stardust“, „Moonage Daydream“, „[[Rock 'n' Roll Suicide]]“, „[[Starman]]“ і „[[Suffragette City]]“.

10 лютого 1972 року в пабі „Toby Jug“ в місті [[Толворт]]і відбувся перший британський концерт БоуіБові в амплуа Зіггі Стардаста. Виступ справив фурор і став тим самим імпульсом, який катапультував співака до слави. На хвилі успіху Девід здійснив масштабне турне по Великій Британії. Протягом наступних шести місяців він створив, як писав Девід Баклі, „культ Боуі“Бові“, який був унікальний&nbsp;— його вплив тривав довше і був більш творчим ніж, можливо, будь-яка інша сила в [[Поп-музика|поп]]-[[фандом]]і»<ref name="buckley135-6">Buckley (2005): pp. 135-36</ref>. Під час туру він виступав у креативних нарядах, які розробив {{нп|Ямамото Кансай|Кансай Ямамото|en|Kansai Yamamoto}}, зі своїм знаменитим вогненно-червоним [[Маллет (зачіска)|маллетом]]. Під час гастролей БоуіБові супроводжувала група з трьох музикантів, під назвою [[The Spiders from Mars]]: Мік Ронсон (гітара), [[Болдер, Тревор|Тревор Болдер]] (бас) і Вуді Вудменсі (ударні). Це був перший тур, в якому БоуіБові відвідав США, його перший виступ відбувся 22 вересня 1972 року в Мюзик-холі [[Клівленд]]а, штат [[Огайо]] (в якому розташована знаменита [[Зала слави рок-н-ролу]])<ref>Wolff, Carlo (2006). ''Cleveland Rock and Roll Memories''. Cleveland, OH: Gray & Company, Publishers. ISBN 978-1-886228-99-3</ref>. Альбом досяг п'ятого місця у [[UK Albums Chart|чарті]] Великої Британії, а сингл «[[Starman]]» піднявся на десяту позицію [[UK Singles Chart|хіт-параду]]. Успіх цих релізів зробив БоуіБові зіркою, і незабаром альбом ''Hunky Dory'', який вийшов шістьма місяцями раніше, перевершив результат ''The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders From Mars'', потрапивши в першу трійку британських чартів. Водночас неальбомний сингл «[[John, I'm Only Dancing]]» (не виходив у США до 1979 року) досяг у Великій Британії дванадцятого рядка, а сингл «All The Young Dudes», який він написав і спродюсував для гурту [[Mott the Hoople]], досяг у Великій Британії третього місця (для гурту ставши найпопулярнішим синглом в її історії і єдиним, що потрапив у американський топ-40). Спочатку БоуіБові запропонував учасникам Mott the Hoople пісню «[[Suffragette City]]», але гуртові вона не сподобалася. Тоді він за короткий час написав нову пісню. За розповідями очевидців, він просто сів на підлогу, схрестивши ноги, навпроти соліста і взявся за написання пісні. Ця пісня стала гімном глем-року. При цьому Девід БоуіБові вважає, що її неправильно інтерпретують. Насправді це похмура апокаліптична пісня. «Новина», яку закликає розповідати співак, це та ж новина, про яку йдеться в пісні «Five Years» з альбому ''[[The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars]]'': людству залишилося лише п'ять років. «Це не гімн молоді, як думають люди, а точнісінько навпаки»,&nbsp;— говорив БоуіБові. Пісню виконувало кілька десятків музикантів, включаючи таких відомих, як [[Брюс Дікінсон]], [[Оззі Осборн]], [[Рінго Старр]], [[Massive Attack]] і [[Judas Priest]]<ref>[http://music-facts.ru/song/David_Bowie/All_the_Young_Dudes/ All the Young Dudes&nbsp;— David Bowie]</ref>.

Водночас БоуіБові почав просувати і продюсувати своїх кумирів рок-н-ролу, з двома з яких познайомився в популярному нью-йоркському нічному клубі ''Max's Kansas City''<ref>{{cite web|url=http://www.maxskansascity.com/bowie/|title=David Bowie and Iggy Pop Meet At Max's Kansas City|date=17 September 2008|accessdate=17 September 2008|publisher=Max's Kansas City|archiveurl=https://web.archive.org/web/20080915014322/http://www.maxskansascity.com/bowie/|archivedate=2008-09-15|deadurl=yes}}</ref>. Разом з Ронсоном він спродюсував альбом ''[[Transformer (альбом)|Transformer]]'', що забезпечив [[Лу Рід]]у, в недавньому минулому&nbsp;— вокалісту Velvet Underground, перший сольний успіх. Потім [[Іггі Поп]] з гуртом [[The Stooges]] за підтримки БоуіБові і ''MainMan Productions'' записали свій третій альбом ''[[Raw Power]]''. На записі альбому БоуіБові не був присутній, але займався його [[Зведення (звукозапис)|зведенням]]{{sfn|Buckley|2000|p=156}}. На альбомах ''Transformer'' Лу Ріда і ''[[The Idiot]]'' Іггі Попа БоуіБові виконав партії бек-вокалу. «Найактуальніший рок-композитор сучасності&nbsp;— Лу Рід,&nbsp;— заявив БоуіБові згодом в інтерв'ю [[Вільям Барроуз|Вільямові Берроузу]],&nbsp;— не через те, що він робить, а завдяки тому напрямку, який він обрав. Половини сучасних гуртів не існувало б, якби Лу Рід не взяв у руки гітару»<ref>[http://www.lookatme.ru/flows/lyudi/posts/35414-devid-boui-i-uilyam-berrouz-razgovor Девід Бові та Вільям Берроуз&nbsp;— розмова]{{ref-ru}}</ref>.

Кавери на пісні БоуіБові приносили успіх іншим артистам. Лу Рід виконав «Walk On The Wild Side», а гурт ''Mott The Hoople'' пісню «All The Young Dudes». Пісня «Oh You Pretty Things» з альбому «Hunky Dory» стала хітом у виконанні екслідера ''The Herman's Hermits'' Пітера Нуна. Навіть така далека від стилю БоуіБові співачка, як ''Lulu'', потрапила до британського Тор 10 з власною версією «The Man Who Sold The World».

[[Файл:David_Bowie_-_TopPop_1974_08.png|ліворуч|міні|251x251пкс|БоуіБові виконує «[[Rebel Rebel]]», 1974 рік]]

Тим часом The Spiders from Mars знову зібралися разом, щоб записати наступний твір маестро, ''[[Aladdin Sane]]'', виданий у квітні [[1973 у музиці|1973 року]]. Це був перший альбом БоуіБові, що став номером один у Великій Британії. «Зіггі вирушає в Америку»<ref>Pegg (2004): pp. 281-83</ref>,&nbsp;— так характеризував роботу сам автор; всі нові пісні він написав у дорозі&nbsp;— на кораблях, в автобусах або поїздах під час першого етапу його турне по США на підтримку альбому ''The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars''. На обкладинці альбому (яку Баклі називав «найдивовижнішою з усіх рок-обкладинок»){{sfn|Buckley|2000|pp=182-189}} БоуіБові зображений з зачіскою, як у Зіггі, і червоними, чорними, синіми блискавками на обличчі. Платівка містила композиції «Jean Genie» і «Drive-In Saturday», що стали хітами у Великій Британії, а також [[Кавер-версія|кавер-версію]] пісні [[The Rolling Stones]] «let's Spend the Night Together». Під час запису ''Aladdin Sane'' до команди БоуіБові приєднався клавішник [[Майк Гарсон]], і його соло на однойменній пісні критики сприйняли, як одну з основних родзинок альбому{{sfn|Buckley|2000|pp=182-189}}<ref>Carr & Murray (1981): pp.52-56</ref>.

Більш пізні шоу БоуіБові в образі Зіггі Стардаста, на яких виконувалися пісні з альбомів ''Ziggy Stardust'' і ''Aladdin Sane'' (а також кілька більш ранніх композицій, зокрема, «Changes» і «The Width of a Circle»), були ультратеатральними: деякі сценічними моменти&nbsp;— такі як роздягання БоуіБові до пов'язки сумоїста на стегнах, або симуляція орального сексу з гітарою Ронсона,&nbsp;— публіку шокували<ref name="Bowie: An Illustrated Record p.7">Carr & Murray (1981): p.7</ref>. Однак у період найбільшої слави, під час концерту у лондонському «{{нп|Hammersmith Odeon||en|HMV Hammersmith Apollo}}<nowiki/>» 4 липня 1974 року, БоуіБові заінтригував музичний світ інформацією про закінчення естрадної кар'єри. Незабаром з'ясувалося, що це не сам співак закінчує кар'єру, а його [[альтер его]] ''Ziggy Stardust''. Співак оголосив: «З усіх шоу цього туру, це шоу особливе і залишиться з нами довше за всіх, тому що це не тільки останнє шоу туру, це&nbsp;— останнє шоу, яке ми будемо коли-небудь робити. Спасибі» ({{lang-en|«Of all the shows on this tour, this particular show will remain with us the longest, because not only is it the last show of the tour, but it’s the last show that we’ll ever do. Thank you.»}}). Зберігся запис цього шоу, знятий режисером [[Донн Алан Пеннебейкер|Донном Аланом Пеннебейкером]]&nbsp;— ''[[Ziggy Stardust and the Spiders from Mars]]'', а 1983 року вийшов також концертний диск під назвою ''[[Ziggy Stardust: The Motion Picture]]'', після багатьох років блукання як аудіо-[[бутлег]]а. Після цього фінального виступу ''The Spiders from Mars'' були розформовані<ref>Carr & Murray (1981): p.116</ref>.

Підбивши баланс прибутків, співак несподівано повернувся у світ своїх улюблених хітів другої половини шістдесятих років. Альбом ''[[Pin Ups]]'', вийшов дещо нерівною [[Кавер-версія|кавер-версій]] хітів інших виконавців. Він вийшов у жовтні [[1973 у музиці|1973 року]]. Він не був позбавлений геніальності інтерпретатора, як наприклад, в електроверсії «Sorrow» дуету ''The Merseys'' (дісталася третьої сходинки в чарті Великої Британії), а також шокував виконанням композиції «Let's Spend The Night Together» [[The Rolling Stones]] та цікавою підробкою твору [[The Kinks]] «Where Have All The Good Times Gone». ''Pin Ups'' став номером один в [[UK Albums Chart|хіт-параді]] і найбільш комерційно успішним альбомом у Британії 1973 року. До цього часу БоуіБові вже дистанціювався від образу Зіггі Стардаста, однак ранні альбоми до цього часу стали надзвичайно популярними: ''The Man Who Sold the World'' знову вийшов 1972 року разом з другим альбомом БоуіБові ''Space Oddity''. Композиція «Life on Mars?» з альбому ''Hunky Dory'' вийшла як сингл 1973 року і досягла 3-го рядка в хіт-параді Великої Британії. Того ж року перезаписаний сингл 1967 року «The Laughing Gnome» потрапив на шосте місце в британському чарті.

[[Файл:Bowie-DD-1974-3.jpg|ліворуч|міні|304x304пкс|Девід БоуіБові під час турне «Diamond Dogs» 1974 року]]

Черговий [[LP|лонгплей]] «[[Diamond Dogs]]» з'явився 1974 року після влаштованого спеціально для американського телебачення концерту БоуіБові у лондонському клубі «Marquee» під назвою «The 1980 Floor Show». Альбом містив концептуальний вступ, який зачитав сам БоуіБові, а також пісню-сюїту в декількох частинах («Sweet Thing/Candidate/Sweet Thing (reprise)»). ''Diamond Dogs''&nbsp;— результат з'єднання двох різних ідей: мюзиклу про жителів [[Постапокаліпсис|постапокаліптичного]] міста і циклу музичних композицій, написаних під впливом роману [[Джордж Орвелл|Джорджа Оруелла]] «[[1984 (роман)|1984]]». Спочатку БоуіБові задумав використати назву цього твору, однак йому так і не вдалося отримати на це згоду спадкоємців автора. БоуіБові планував зняти кінофільм «Diamond Dogs», однак реалізувати цю ідею не вдалося. Також він збирався написати мюзикл за романом «1984», але втратив інтерес до цього проєкту через серйозні проблеми, що виникли з отриманням дозволу на адаптацію роману. опри це він включив до свого сценарію ключові мотиви відомої книжки, такі як антиутопізм, сексуалізм та кохання, приречене на поразку. Однак самому альбому бракувало специфічного звучання музикантів з ''The Spiders From Mars''. Турне-спектакль [[Сполучені Штати Америки|США]] та [[Канада|Канадою]] мало грандіозні масштаби, хоча недостатній бюджет все ж не дозволив БоуіБові повністю реалізувати свої задуми. До того ж у сценічному шаленстві губилась музика, що підтвердило прохолодне сприйняття критиками альбому «David Live» 1974 року.

«Diamond Dogs» продемонстрував зміщення музичного стилю БоуіБові в бік жанрів [[соул]] і [[фанк]], яскравим прикладом якого є композиція «1984». В альбом увійшли такі хіти, як «[[Rebel Rebel]]» (5-те місце в [[UK Singles Chart|хіт-параді Великої Британії]]) і «Diamond Dogs» (21-ше місце). Сам альбом досяг верхнього рядка [[UK Albums Chart|британського чарту]], зробивши БоуіБові найбільш «продаваним» артистом у Великій Британії 2-й рік поспіль. У США БоуіБові домігся свого першого великого комерційного успіху, оскільки альбом досяг п'ятої позиції в чарті. БоуіБові використав це і, враховуючи вимоги ринку, перевидав «Space Oddity», яка цього разу опинилася на вершині британського чарту. Подібний успіх здобув у США його сингл «Fame», на якому вокалістом і співавтором був [[Джон Леннон]]. Цей твір потрапив до чергового альбому «Young Americans», що презентував нове обличчя БоуіБові, який з успіхом звернувся до філадельфійського [[соул]]у. У цей самий час у немилість зірки потрапив Тоні Де Фріз, і співпраця між артистом та менеджером закінчилась судовим процесом. Також завершився його бурхливий шлюб з Енджі.

Одразу після випуску альбому БоуіБові почав масштабне турне ''[[Diamond Dogs Tour]]'' по Північній Америці, яке тривало з червня по грудень 1974 року. Тур мав високий сценічний бюджет, хореографію поставив [[Тоні Безіл]], концерти містили безліч яскравих театральних спецефектів. Під час концертів БоуіБові перестав дотримуватися традиції виходу на біс. Під час шоу в Лос-Анджелесі концерт БоуіБові відвідав [[Майкл Джексон]]. Пізніше він висловився про дивні рухи музиканта, маючи на увазі [[Місячна хода|місячну ходу]]<ref name="The Complete David Bowie 2002">''The Complete David Bowie'', 2002. ISBN 1-903111-40-4</ref><ref>[http://www.youtube.com/watch?v=4LWiqTEwIJM David Bowie&nbsp;— Aladdin Sane (Diamond Dogs Tour)]</ref>. Спочатку цей танець з'явився ще в пантомімних п'єсах БоуіБові 1960-х років<ref>''Dalhousie French Studies'', Dalhousie University, 1994, p. 116.</ref>.

Тур був знятий {{нп|Алан Єнтоб|Аланом Єнтобом|en|Alan Yentob}} для документального фільму «[[Cracked Actor]]». Стрічка, як багатьом здалося, підтвердила чутки про зловживання співаком кокаїну. Фільм показав розбитого і виснаженого БоуіБові, який нервово нюхає порошок на задньому сидінні лімузина. Девід стверджував, що ця сцена була для нього найбільш неприємною ({{lang-en|«there's a fly in my milk»}}&nbsp;— ложка дьогтю в бочці меду). Він також скаржився, що концертний альбом ''[[David Live]]'', який в результаті вийшов, потрібно назвати «Девід БоуіБові живий і здоровий тільки в теорії»,&nbsp;— можливо музикант посилався на свій заплутаний психологічний стан того часу. Втім, після виходу альбому Девід утвердився в статусі суперзірки. Альбом посів другу сходинку в [[UK Albums Chart|хіт-параді Великої Британії]] і восьму&nbsp;— в [[Billboard 200|США]]. На підтримку альбому вийшла [[кавер-версія]] «Knock On Wood». Сингл став хітом і досяг 10-ї позиції в хіт-параді Великої Британії. Після закінчення першої частини турне БоуіБові перестав використовувати велику кількість складних ефектів. Після річної перерви у [[Філадельфія|Філадельфії]], зробленої для запису нового матеріалу, тур відновився. Однак ''Diamond Dogs'' вже не здавалися актуальними. БоуіБові скасував сім концертів і дещо змінив склад гурту. Знову він повернувся на сцену у жовтні, продовживши тур під назвою ''Philly Dogs''.

Багато шанувальників Зіггі Стардаста не розгледіли очевидних кліше соулу та фанку в останній роботі БоуіБові, вважаючи «новий звук Девіда» несподіваним і приголомшливим кроком. Альбом ''[[Young Americans]]'' 1975 року був дослідженням БоуіБові «{{нп|Філадельфійський соул|філадельфійського соулу|en|Philadelphia soul}}<nowiki/>»&nbsp;— хоча сам він іронічно характеризував звук як «[[пластиковий соул]]» ({{lang-en|plastic soul}}). Альбом містив його перший хіт номер один у США «[[Fame (пісня Девіда Бові)|Fame]]», написаний у співавторстві з [[Карлос Аломар|Карлосом Аломаром]] і [[Джон Леннон|Джоном Ленноном]], які також виконали [[бек-вокал]] на пісні. Композиція ґрунтувалась на рифі, який склав [[Карлос Аломар|Аломар]], граючи [[Кавер-версія|кавер-версію]] класичної [[Ду-уоп|ду-воп]] мелодії «Foot Stompin», яку група БоуіБові включила в сет-ліст під час виступів у Філадельфії. Одним з бек-вокалістів на альбомі був молодий [[Лютер Вандросс]], який також був співавтором і написав частину матеріалу для ''Young Americans''. Пісня «Win» містила гіпнотичний гітарний риф, пізніше взятий [[Бек Гансен|Беком Хенсеном]] для основи треку «Debra» з його альбому ''{{нп|Midnite Vultures||en|Midnite Vultures}}''. Попри самовпевнене визнання БоуіБові нікчемності його «пластикового соулу», він дійсно по праву заслужив честь стати одним з небагатьох білих музикантів, запрошених на «Soul Train»&nbsp;— популярну передачу про музику соул. Інший виступ співака на американському телебаченні в «{{нп|Шоу Діка Кеветта||en|The Dick Cavett Show}}<nowiki/>» каналу [[American Broadcasting Company|ABC]] (5 грудня 1974 року), здавалося, підтвердив чутки про зловживання БоуіБові кокаїном в цей час, музикант поводився вкрай параноїдально<ref>DVD, Dick Cavett Show: Rock Icons, disc 1</ref>. ''Young Americans'' зміцнив славу БоуіБові в США: хоча він посів лише 9-те місце в чартах (на противагу п'ятій сходинці альбому ''Diamond Dogs''), цей альбом залишався в них удвічі довше. Альбом досяг другого рядку в хіт-параді Великої Британії, тоді як перевиданий старий сингл «[[Space Oddity (пісня)|Space Oddity]]» став першим хітом номер один БоуіБові у Великій Британії, лише через кілька місяців після того, як сингл «Fame» досяг того ж у США. В цей час Девід виступив з [[Шер]] на її другій телевізійній програмі {{нп|Шоу Шер|''Шоу Шер''|en|The Cher Show}}, на якій вони виконали попурі з власних пісень і популярних хітів, а також версію пісні «Fame».

[[Файл:The_Thin_White_Duke_76.jpg|ліворуч|міні|219x219пкс|БоуіБові в образі Худого Білого Герцога, виступ у [[Sony Centre for the Performing Arts|o'keefe center]]]]

[[Файл:David_Bowie_and_Cher_1975.JPG|праворуч|міні|230x230пкс|Девід БоуіБові та [[Шер]] на її шоу, 1975 рік]]

Альбом ''[[Station to Station]]'' (1976) показав більш темну сторону його соул-персони (іміджу), названу «[[Худий Білий Герцог]]» ({{lang-en|Thin White Duke}}). Візуально образ був розширеним варіантом ''Томаса Джерома Ньютона''&nbsp;— персонажа, якого БоуіБові зіграв у науково-фантастичному фільмі «[[Людина, яка впала на Землю]]», також він зазначив [[Френк Сінатра|Френка Сінатру]] як модель для своєї нової ідентичності<ref name="bowie-playboy">{{cite web|url=http://www.teenagewildlife.com/Appearances/Press/1976/0900/playboy.html|title=Interview with David Bowie|date=September 1976|publisher=[[Playboy]]|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmQ8scW?url=http://www.teenagewildlife.com/Appearances/Press/1976/0900/playboy.html|archivedate=2011-08-26|accessdate=2016-10-07|deadurl=yes}}</ref>. ''Station to Station'' є перехідним альбомом, прообразом [[краут-рок]]у і синтезаторної музики в його [[Берлінська Трилогія Бові|Берлінській Трилогії]] і подальшим розвитком [[фанк]]- і [[соул]]-музики ''[[Young Americans]]''. До цього часу БоуіБові став значною мірою залежним від наркотиків, зокрема, кокаїну, багато критиків пов'язували нецільний ритм і емоційний відрив запису з впливом наркотиків, до яких БоуіБові, як стверджували, пристрастився в Америці. БоуіБові відмовився поступатися [[Супутникове телебачення|телевізійним супутником]], заброньованим для міжнародної презентації, що передувала випуску ''Station to Station'', іспанському урядові, який бажав провести прямий ефір з приводу смерті іспанського диктатора [[Франсіско Франко]]. Його розум, за його власним визнанням, помутився від кокаїну: у нього було кілька передозувань протягом року. Крім того, БоуіБові фізично ослаб, сильно втративши у вазі.

[[Файл:David_Bowie_1976.jpg|міні|250x250пкс|БоуіБові в образі Худого Білого Герцога, [[Торонто]], 1976 рік]]

Втім, був ще один великий тур, ''Isolar&nbsp;— 1976 Tour'', що включав дуже змінений список композицій, у якому на перший план вийшли нові пісні, такі як драматична і довга «Station to Station», балада «[[Wild Is the Wind]]», «Word on a Wing», «Stay» і страхітлива «[[TVC 15]]». Основна група музикантів, яка об'єдналася навколо цього альбому і туру (ритм-гітарист [[Карлос Аломар]], басист [[Джордж Мюррей]] і барабанщик [[Денніс Девіс]]), залишиться стабільним складом БоуіБові впродовж 1970-х років. Тур був дуже успішним, але в період гастролей співак загруз в низці політичних скандалів і дискусій. ЗМІ цитували скандальні коментарі БоуіБові, які той сказав у [[Стокгольм]]і: «Велика Британія могла б отримати вигоду від фашистського лідера». Його затримала митниця в [[Східна Європа|Східній Європі]] за перевезення нацистської атрибутики{{sfn|Buckley|2000|pp=289-291}}. Виступаючи в образі ''Худого Білого Герцога'', він зробив заяви в інтерв'ю ''[[Playboy]]'', ''[[New Musical Express]]'' і шведській пресі, в яких висловлювався на підтримку фашизму і сприймав із захопленням [[Адольф Гітлер|Адольфа Гітлера]]. БоуіБові сказав наступне: «Велика Британія готова до фашистського лідера… Я думаю, Англія могла б отримати користь від фашистського лідера. Зрештою, фашизм є націоналізмом… Я дуже сильно вірю у фашизм: люди завжди працювали ефективніше за авторитарних лідерів» ({{lang-en|«Britain is ready for a fascist leader… I think Britain could benefit from a fascist leader. After all, fascism is really nationalism… I believe very strongly in fascism, people have always responded with greater efficiency under a regimental leadership»}}). Він також сказав наступне: «Адольф Гітлер був однією з перших рок-зірок» і «Потрібно, щоб фронт [[Ультраправі|ультраправих]] повстав і все обтрусив зі своїх ніг, все довів до ладу» ({{lang-en|«Adolf Hitler was one of the first rock stars» and «You’ve got to have an extreme right front come up and sweep everything off its feet and tidy everything up»}})<ref name=autogenerated4>{{Cite web |url=http://www.fortunecity.com/victorian/benjamin/594/bowie/quotes.html |title=Standing by the Wall: The Quotable David Bowie |accessdate=28 червень 2001 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20010628150158/http://www.fortunecity.com/victorian/benjamin/594/bowie/quotes.html |archivedate=28 червень 2001 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://mywebsite.bigpond.com/roger.griffin/goldenyears/771029MM.html |title='Goodbye to Ziggy and all that', article in Melody Maker, October 1977 |accessdate=7 жовтень 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080731021300/http://mywebsite.bigpond.com/roger.griffin/GoldenYears/771029MM.html |archivedate=31 липень 2008 |deadurl=yes }}</ref>. 2 травня 1976 року в Лондоні відбувся так званий «Інцидент на станції [[Вікторія (станція)|Вікторія]]», коли БоуіБові, під'їжджаючи в мерседесі-кабріолеті, вітав натовп жестом, який дехто розцінив як [[нацистське вітання]]. Цей жест був знятий, і його фото опубліковано в ''[[New Musical Express]]''. Сам БоуіБові рішуче заперечував подібні звинувачення і стверджував, що фотограф просто зняв його руку в русі<ref name="MOJO 60 Years of Bowie 2">{{Cite journal |last=Paytress |first=Mark |year=2007 |title=The Controversial Homecoming |journal=Mojo Classic |issue=60 Years of Bowie |page=64}}</ref><ref name="Carr & Murray 1981: p. 11">Carr & Murray (1981): p. 11.</ref>, а пізніше звинуватив свої згубні звички і сам образ ''Худого Білого Герцога'' у своїх проблемах цього періоду<ref name="Carr & Murray 1981: p. 11"/>: «Я був не у своєму розумі, абсолютно божевільний. Головною річчю, на якій я сконцентрувався, була міфологія… вся ця тематика про Гітлера і [[Правиця|ультраправих]]… Я відкрив для себе [[Король Артур|Короля Артура]]…»<ref name="sandford158">Sandford (1997): p. 158</ref>. Згідно зі спогадами драматурга Алана Френкса ({{lang-en|Alan Franks}}), який пізніше писав для газети «[[Таймс]]», «він був дійсно 'ненормальним'. Девід мав кілька дуже невдалих дослідів з важкими наркотиками»<ref>Buckley (2005): p. 252</ref>.

[[Файл:Hauptstraße_155_Berlin-Schöneberg.jpg|праворуч|міні|250x250пкс|Апартаменти в [[Шенеберг]]у, де БоуіБові мешкав від 1976 до 1978 року]]

Інтерес БоуіБові до німецької музичної сцени, що розвивалася, як і пристрасть до наркотиків, змусили його переїхати в [[Західний Берлін]], щоб «очиститися» і вдихнути нове життя у свою кар'єру. Винаймаючи квартиру в [[Шенеберг]]у зі своїм другом [[Іггі Поп]]ом, БоуіБові створив ще три класичних альбоми (на всіх трьох співпрацював з [[Тоні Вісконті]]) і допомагав Іггі з його кар'єрою. З БоуіБові як співавтором і музикантом, [[Іггі Поп]] записав два перших сольних альбоми ''[[The Idiot]]'' і ''[[Lust for Life (альбом)|Lust for Life]]''. БоуіБові приєднався до гастрольної групи Іггі Попа навесні, просто граючи на клавішних і виконуючи бек-вокал. Група виступала у Великій Британії, Європі та США з березня по квітень 1977 року<ref>Kris Needs (2007).</ref>.

БоуіБові вирушив до [[Нойнкірхен-Зельшайд|Нойнкірхена]], неподалік від [[Бонн]]а, щоб зустрітися зі знаменитим німецьким продюсером [[Конні Планк]]ом. ''[[Station to Station]]'', ця аскетична, малозрозуміла платівка, відкрила новий етап у творчості БоуіБові і стала свого роду попередницею ''[[Low (альбом Девіда Бові)|Low]]'', першого з трьох альбомів, які стали відомими як «[[Берлінська Трилогія]]». Ці альбоми були написані у тісній співпраці з [[Браян Іно|Браяном Іно]] і були найменш комерційними і водночас найсміливішими з усіх альбомів БоуіБові. Створений почасти під впливом [[краут-рок]]у таких гуртів, як [[Kraftwerk]] і [[Neu!]] і ознаменував перехід від оповідного стилю до більш абстрактних форм, ''Low'' став хітом і дістався 3 рядка у Великій Британії, а пісню «Sound and Vision», що вийшла як сингл, радіостанція [[BBC]] використала як музичну тему на радіостанції [[BBC]]. Альбом був записаний 1976 року і випущений на початку 1977 року.

Наступний альбом ''[[Heroes (альбом)|«Heroes»]]'' був багато в чому співзвучний ''Low'', але був більш зрозумілий для широкої аудиторії. Настрій цього альбому відповідає духу часу «[[Холодна війна|холодної війни]]», символом якої була [[Берлінський мур|Берлінська стіна]], що стала джерелом натхнення для БоуіБові. [[Heroes (пісня)|Однойменна пісня]], що оповідає про двох закоханих, які таємно зустрічаються біля [[Берлінський мур|Берлінської стіни]], є однією з найбільш переспівуваних пісень БоуіБові (її виконували [[Blondie]], [[Oasis]], [[Apocalyptica]], [[Біллі Престон]], [[Пітер Гебріел]], [[Bon Jovi]] та десятки інших виконавців, також вона звучала в фільмі «[[Годзілла (фільм, 1998)|Годзілла]]» і у фільмі «[[Мулен Руж! (фільм, 2001)|Мулен Руж!]]», вона увійшла в попурі для [[Ніколь Кідман]] і [[Юен Мак-Грегор|Юена Мак-Грегора]]).<ref>Pegg (2000): pp.90-92</ref> Текст з'явився після того, як БоуіБові побачив з вікна студії, що продюсер Тоні Вісконті обіймається з однією з його бек-вокалісток. Ця історія стала відомою тільки в 2000-х, тому що під час роботи над піснею Вісконті був одружений, і БоуіБові не став розповідати публіці про його любовні пригоди<ref>[http://music-facts.ru/song/David_Bowie/Heroes/ Heroes (Герої)&nbsp;— David Bowie]{{ref-ru}}</ref>.

1977 року БоуіБові також з'явився на музичному шоу ''Marc'', яке вів його друг і колега, піонер [[глем-рок]]у [[Марк Болан]] з [[T. Rex]]. Він виявився останнім гостем шоу, а Болан загинув в автокатастрофі невдовзі після цього. БоуіБові був одним з багатьох суперзірок, які були присутні на його похороні<ref>{{cite news |url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/in_pictures/6988837.stm |title=In pictures: Marc Bolan|accessdate=9 November 2007 |date=13 September 2007 | work=BBC News}}</ref>.

[[Файл:David_bowie_05061978_01_150.jpg|ліворуч|міні|221x221пкс|БоуіБові виступає в Осло, 5 червня 1978]]

На [[Різдво Христове|Різдво]] [[1977 у музиці|1977 року]] БоуіБові приєднався до [[Бінг Кросбі|Бінга Кросбі]], гарячим прихильником якого він був, у телевізійній студії АТВ в Англії, щоб записати «Peace on Earth/Little Drummer Boy», нову версію пісні «Little Drummer Boy» з новим текстом<ref>DVD, Bing Crosby, ''A Bing Crosby Christmas'', Questar qd3175, ISBN 1-56855-683-7</ref>. Отримане в результаті музичне відео на різдвяну тематику фактично було записано під час розпалу літньої спеки зі зламаним кондиціонером. Спочатку ці два співаки зустрілися на різдвяній телепередачі Кросбі за два роки до того (за рекомендацією дітей Кросбі&nbsp;— він сам до цього не чув про БоуіБові) і виконали пісню. Через місяць після завершення запису Кросбі помер<ref>{{Cite news |last=Farhi| first=Paul| title =Bing and Bowie: An Odd Story of Holiday Harmony | publisher =Washington Post | date= 20 December 2006 | url =http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2006/12/19/AR2006121901260.html | accessdate =9 November 2007}}</ref>. П'ять років по тому пісню покажуть всьому світові і вона стане різдвяним хітом, досягнувши в хіт-параді Великої Британії третьої позиції на Різдво 1982 року<ref>{{Cite book |last=Bronson |first=Fred |title=The Billboard Book of Number 1 Hits |year=1990 |publisher=Billboard Books |isbn=0-823-07677-6 |page=572}}</ref>. БоуіБові пізніше зауважив жартома, що він боявся виявитися запрошеним артистом, тому що «до кого б я не прийшов&nbsp;— всі дають дуба» ({{lang-en|everyone I was going on with was kicking it}}), натякаючи на Болана і Кросбі<ref>Dave Thompson (2007). «Bowie and Bing», ''MOJO 60 Years of Bowie'': p.64</ref>.

1978 року Девід БоуіБові і його гурт вирушили у великий світовий тур (серед інших країн БоуіБові вперше відвідав [[Австралія|Австралію]] і [[Нова Зеландія|Нову Зеландію]]), в якому представили музику з альбомів ''[[Low (альбом Девіда Бові)|Low]]'' і ''[[Heroes (альбом)|«Heroes»]]''. Концертний альбом з матеріалом туру вийшов того ж року під назвою ''[[Stage]]''. Ця робота звучала значно цікавіше від попередньої подібної платівки «David Live». Пісні з альбомів ''Low'' і ''«Heroes»'' були пізніше перетворені в симфонії композитором-[[Мінімалізм (музика)|мінімалістом]] [[Філіп Ґласс|Філіпом Глассом]]. На концертах туру Девід БоуіБові часто виконував [[Кавер-версія|кавер-версію]] пісні «[[Alabama Song]]», написану [[Бертольт Брехт|Бертольдом Брехтом]], шанувальником якого був. Потім він записав її в студії і випустив як сингл разом з акустичною версією «[[Space Oddity (пісня)|Space Oddity]]». Сингл досяг 23-го місця в британських чартах у грудні 1979 року. Надалі БоуіБові неодноразово виконував «[[Alabama Song]]» на концертах. 1978 року також записав альбом ''David Bowie Narrates Prokofiev's Peter and the Wolf'', оснований на творі [[Прокоф'єв Сергій Сергійович|Сергія Прокоф'єва]] «[[Петя и Волк]]».

Після зйомок у фільмі «Just А Gigolo» режисера Девіда Хеммінгса, БоуіБові повернувся до співпраці з Іно записаним [[1979 у музиці|1979 року]] альбомом ''[[Lodger (альбом)|Lodger]]''. Він став завершальною частиною так званої «[[Берлінська Трилогія Бові|Берлінської Трилогії]]», або «[[Триптих]]а», як називає її сам артист{{sfn|Buckley|2000|p=300}}, і на відміну від двох попередніх платівок не містив інструментальних композицій. Цю платівку вважають найменш цікавою спільною роботою з Браяном Іно, хоч вона все ж мала кілька цікавих творів. Окремими синглами вийшли «Boys Keep Swinging», «DJ» і «Look Back in Anger». Стиль був сумішшю [[Нова хвиля (музичний напрям)|нової хвилі]] та [[Етнічна музика|етнічної музики]], наприклад, в «African Night Flight» і «Yassassin». Багато композиції були складені тандемом БоуіБові&nbsp;— [[Браян Іно|Іно]] в нетрадиційній манері: при створенні «Boys Keep Swinging» музиканти обмінялися своїми інструментами, а «Move On» містить акорди ранньої пісні БоуіБові «All The Young Dudes», зіграні в зворотному порядку; пісня «Red Money» була заснована на треку «Sister Midnight», створеному в дуеті з [[Іггі Поп]]ом, з його альбому ''[[The Idiot (альбом)|The Idiot]]''<ref>Carr & Murray (1981): pp. 102-07</ref>. Це був останній альбом БоуіБові в співпраці з Брайаном Іно до ''[[1. Outside (альбом)|1. Outside]]'' 1995 року.

У 1980-х роках  стиль БоуіБові [[ретро]]гресував, музикант став менше експериментувати, воліючи комбінувати власні ноу-хау (на відміну від експериментів з новим звучанням на попередніх альбомах, БоуіБові повернувся до «витоків» своєї творчості), об'єднуючи досвід набутий під час запису «Берлінської Трилогії», і водночас розширюючи музичний стиль трьох попередніх платівок. При цьому в чартах його супроводжував успіх<ref name="Carr & Murray pp. 108–14">Carr & Murray (1981): pp. 108-14</ref>. Поступаючись своїм старим театральним захопленням, 1980 року БоуіБові зіграв досить низько оцінену критиками роль у [[бродвей]]ському спектаклі Девіда Померанса «{{нп|Людина-Слон (п'єса)|Людина-Слон|en|The Elephant Man (play)}}<nowiki/>». Під час виступів у [[Чикаго]] він записав у студії альбом «Scary Monsters (& Super Creeps)», яким презентував сучасний електрифікований [[поп-музика|поп]] та авангардне гітарне звучання авторства [[Роберт Фріпп|Роберта Фріппа]], лідера легендарного [[King Crimson]]. Цей альбом містив хіт #1 «[[Ashes to Ashes (пісня Бові)|Ashes to Ashes]]», який демонстрував структурну роботу {{нп|Чак Хеммер|Чака Хеммера|en|Alan Yentob}} на [[Синтезаторна гітара|гітаро-синтезаторі]]. В ній БоуіБові ще раз повернувся до свого старого втілення&nbsp;— космічного майора [[Майор Том|Майора Тома]] з пісні «[[Space Oddity (пісня)|Space Oddity]]». Що цікаво: цього разу стара тема допомогла йому посісти місце на вершині британського чарту. Композиція «Ashes to Ashes» фактично вивела з [[андеґраунд]]у «[[Нова романтика|нових романтиків]]». БоуіБові спеціально відвідав лондонський клуб «Blitz», в якому зародився цей рух, щоб запросити на зйомки кліпу декількох з його постійних відвідувачів (включаючи [[Стів Стрейндж|Стіва Стрейнджа]] з гурту [[Visage]]). Музичне відео «Ashes to Ashes», стало одним з найбільш інноваційних відео всіх часів<ref>Pegg (2000): p.29</ref>. Хіт-сингл «Ashes to Ashes» став #1 у британських чартах.

Хоча в «Scary Monsters» використаний досвід БоуіБові періоду «Берлінської Трилогії», але цей альбом на думку критики, був набагато більш відвертим як в музичному плані, так і в ліриці. У ньому віддзеркалені враження автора від континентальної Європи загалом і Німеччини зокрема.

1980 року БоуіБові розлучився з дружиною [[Анджела Бові|Анджелою]], а також припинив вживати наркотики. З ерою «Виснаженого Білого Герцога» було покінчено. Зазнали корінних змін і його погляди на створення музики. Новий альбом мав виразний [[хард-рок]]овий ухил, багато в чому обумовлений участю запрошених для його запису гітаристів: [[Роберт Фріпп|Роберта Фріппа]] ([[King Crimson]]), [[Піт Таунсенд|Піта Тауншенда]] ([[The Who]]), Чака Хеммера<ref name="Carr & Murray pp. 108–14"/>. Музичні відео на сингли з альбому, «Ashes to Ashes» і «Fashion», неодноразово ставали найкращими відео 1980-х згідно з різними опитуваннями. Починаючи з 24 вересня 1980 року БоуіБові три місяці виступав на [[Бродвейський театр|Бродвеї]] в ролі [[Дзозеф Меррік|Джозефа Мерріка]] ({{нп|Людина-Слон (п'єса)|Людина-Слон|en|The Elephant Man (play)}})<ref name="Rees1991">''Rock Movers & Shakers'', Dafydd Rees & Luke Crampton, Billboard Books, 1991</ref>. У цей період його друг і колега Джон Леннон був убитий кількома пострілами божевільного фанатика [[Марк Девід Чепмен|Марка Чепмена]]. Ця подія справила на БоуіБові вкрай важке враження: він не лише втратив близького друга, але й зрозумів, що сам був близький до загибелі. Чепмен був присутній на п'єсі «Людина-Слон», фотографував БоуіБові біля дверей на сцену і незабаром після цього застрелив Джона Леннона. Вбивця заявив поліції, що якби йому не вдалося вбити Леннона, то він би повернувся в театр і застрелив Девіда БоуіБові. У Чепмена знайшли програмку п'єси «Людина-Слон», на якій ім'я «Девід БоуіБові» було жирно обведене чорними чорнилами<ref>Документальный фильм: На тропе рока.</ref>.

1981 року гурт [[Queen]] випустив пісню «[[Under Pressure]]», вигадану і виконану разом з Девідом БоуіБові. Пісня мала величезний успіх і стала третім синглом БоуіБові, який став номером один в британських чартах. Того ж року БоуіБові виконав епізодичну роль у німецькому фільмі «[[Ми діти зі станції Зоо]]», реальній історії з життя [[Крістіана Ф.|13-річної дівчинки]] в [[Берлін]]і, яка потрапляє в героїнову наркозалежність і закінчує життя проституцією і розпадом особистості. БоуіБові приписують «спеціальне співробітництво» в титрах, і його музика займає чільне місце у фільмі. [[Christiane F. (альбом)|Саундтрек]] вийшов 1981 року і містив версію «[[Heroes (пісня)|Heroes]]», заспівану частково німецькою, яка раніше ввійшла в німецьке видання однойменного альбому. Наступного року БоуіБові взяв участь у театральній постановці, зігравши головну роль у новій англійській адаптації п'єси [[Бертольт Брехт|Бертольда Брехта]] «[[Ваал (Брехт)|Baal]]» на [[BBC]]. П'ятитрековий [[Міні-альбом|EP]] з піснями з п'єси, названий ''[[Baal (EP)|David Bowie in Bertolt Brecht's Baal]]'', записаний у берлінській студії [[Hansa Tonstudio|Hansa Studio by the Wall]], вийшов у вересні 1981 року і став останньою роботою БоуіБові для лейбла [[RCA Records]], оскільки 1983 року він перейшов з нього на лейбл [[EMI]] America. У квітні 1982 року БоуіБові записав композицію «Cat People (Putting Out Fire)» з [[Джорджо Мородер]] для фільму «[[Люди-коти (фільм, 1982)|Люди-коти]]», режисера [[Пол Шредер|Пола Шредера]]. Пізніше [[Квентін Тарантіно]] заявив в інтерв'ю журналу ''[[Rolling Stone]]'': «Девід БоуіБові написав для „Людей-кішок“ геніальну пісню, а Пол Шредер пустив її на титрах! Я ще в роки роботи в кінопрокаті зрозумів, що навколо неї треба будувати епізод принаймні хвилин на 20» (пізніше він включив цю пісню в свій фільм «[[Безславні виродки]]»)<ref>[http://www.billboard.com/news#/news/quentin-tarantino-s-glorious-film-soundtracks-1004005613.story Quentin Tarantino's Glorious Film Soundtracks]{{ref-en}} на сайті [[Billboard]].com</ref>.

1983 року БоуіБові спричинив фурор, випустивши свій перший дійсно комерційний блокбастер ''[[Let's Dance]]'', гладенький танцювальний альбом, продюсером якого разом з БоуіБові був {{нп|Найл Роджерс||en|Nile Rodgers}} з гурту [[Chic]]. Перебуваючи у яскравому протиставленні до есканістичних, похмурих робіт з Брайаном Іно, цей лонгплей пульсував оптимізмом та визнанням земних утіх. Заголовний твір з альбому потрапив (вже третій у кар'єрі артиста) на вершину британського чарту, нагадуючи про трохи призабутий імідж БоуіБові, як творця хітів. Цьому альбому було співзвучне велике концертне турне під назвою «Serious Moonlight», яке зібрало близько мільйона слухачів та принесло гарні рецензії. Продажі [[let's Dance]] стали масовими і досягли 14 мільйонів екземплярів. Альбом посів друге місце серед «[[бестселер]]» 1983 року, поступившись лише платівці ''[[Thriller (альбом)|Thriller]]'', [[Майкл Джексон|Майкла Джексона]]. Крім [[Let's Dance (пісня)|заголовної пісні]], альбом також містив хіт-сингли «[[Modern Love (песня)|Modern Love]]» і «[[China Girl]]», на останній був знятий провокаційний відеокліп. «China Girl» була рімейком пісні, яку БоуіБові написав ще кілька років тому разом з [[Іггі Поп]]ом у [[Берлін]]і, який записав її на свій альбом ''[[The Idiot]]''. В інтерв'ю {{нп|Курт Лодер|Куртові Лодеру|en|Kurt Loder}} БоуіБові сказав, що сприяє допомозі музикантам, якими він захоплюється, і мотивацією для того, щоб зробити запис пісні «China Girl», було надання фінансової допомоги його другові [[Іггі Поп]]e, який отримував відрахування як співавтор. ''Let's Dance'' також примітний тим, що став наріжним каменем у кар'єрі техаського гітариста-віртуоза [[Стіві Рей Вон|Стіві Рея Вона]], який грав на альбомі і повинен був підтримати БоуіБові в подальшому Serious Moonlight Tour. Він, проте, не взяв участі в гастролях після різних суперечок з БоуіБові. Гітариста замінив ветеран турів БоуіБові, [[Ерл Слік]]. Френк і Джордж Сіммси з гурту The Simms Brothers Band взяли участь у турне як бек-вокалісти.

Сингли «China Girl» та «Modern Love» були лише на крок від верхівки британського чарту. Вплив БоуіБові можна було почути у записах багатьох молодих виконавців того періоду. Гері Ньюмен, групи Human League, Japan та Bauhaus з успіхом черпали натхнення з багатої музичної палітри та уявлень артиста. Це ж саме стосується і «нового романтизму» гуртів Visage, Ultravox та Spandau Ballet, а також «нового попу» Culture Club. Взагалі, ця неординарна постать мала дуже багато духовних нащадків.

Наступний свій альбом БоуіБові спочатку планував зробити концертним альбомом, записаним під час Serious Moonlight Tour, але замість цього лейбл [[EMI]] зажадав зробити інший студійний альбом. В результаті альбом 1984 року ''[[Tonight]]'' також був танцювально орієнтованим, як і його [[Let's Dance (альбом)|попередник]], демонстрував співпрацю з [[Тіна Тернер|Тіною Тернер]] та [[Іггі Поп]]ом, а також різні [[Кавер-версія|кавер-версії]], зокрема пісні «God Only Knows» гурту [[The Beach Boys]]. Також на альбомі був присутній трансатлантичний хіт «Blue Jean», що став #6 у Великій Британії, а відеокліп на цей сингл&nbsp;— 21-хвилинний короткометражний фільм «[[Jazzin' for Blue Jean]]»&nbsp;— відбивав давній інтерес БоуіБові до об'єднання музики з драматичним мистецтвом. Це відео принесе БоуіБові його першу [[Нагорода Греммі|Греммі]], за найкраще короткометражне музичне відео. Альбом також містив пісню «Loving The Alien», ремікс на яку мав успіх 1985 року. В альбом увійшли танцювальні версії перезаписаних композицій: Neighborhood Threat" і «Tonight», це були старі пісні БоуіБові, написані разом з [[Іггі Поп]]ом в [[Берлін]]і, які спочатку з'явилися на альбомі Попа ''[[Lust for Life (альбом)|Lust for Life]]''. Альбом ''[[Tonight]]'' досяг #1 в [[UK Albums Chart|британських хіт-парадах]].

1985 року БоуіБові виконав кілька своїх суперхітів на стадіоні «[[Вемблі (1923)|Вемблі]]» для [[Live Aid]] (на клавішних йому акомпанував {{нп|Томас Долбі|4=Thomas Dolby}}), міжнародного благодійного музичного фестивалю з метою збору коштів для допомоги постраждалим від страшного голоду в [[Ефіопія|Ефіопії]] 1984—1985 років. Наприкінці свого виступу, яке включало пісні: «[[Rebel Rebel]]», «[[TVC 15]]», «[[Modern Love (пісня)|Modern Love]]» і «[[Heroes (пісня)|„Heroes“]]», він представив відеоролик про голод в [[Ефіопія|Ефіопії]], який транслювався під пісню «Drive» гурту [[The Cars]]. Швидкість пожертвувань зросла в кілька разів відразу після показу ролика. Було заплановано також спільний виступ Міка Джаггера в США і БоуіБові в Англії, але через проблеми з відеосинхронізацією це не вдалося здійснити. Замість цього Джаггер і БоуіБові зняли відеокліп на пісню, яку вони хотіли виконати&nbsp;— кавер-версію пісні «Dancing in the Street», що згодом вийшов як сингл, який став одразу після релізу номером один у Британії. Девід БоуіБові також змусив стадіон верещати від захвату, коли після виконання «Heroes» сказав, що присвятив цю пісню своєму маленькому синові, «а також всім дітям на Землі». [[Френсіс Россі]] згадував: «БоуіБові був єдиним, хто був тверезий, він був бездоганно одягнений, тоді як всі інші виглядали паршиво. Я так і не зміг з'ясувати, як йому це вдалося».

Того ж року БоуіБові працював з гуртом {{нп|Pat Metheny Group||en|Pat Metheny Group}} над піснею «This Is Not America», яка була показана у фільмі «[[Агенти Сокіл і Сніговик (фільм)|Агенти Сокіл і Сніговик]]». Ця пісня була наріжним каменем альбому, співпраця мала підкреслити центральні теми шпигунського трилера&nbsp;— відчуження і невдоволення.

1986 року домінували чергові ролі у [[кіно]]. Його участь у фільмі «[[Абсолютні новачки (фільм)|Абсолютні новачки]]» режисера Джуліена Темпла викликала полярні думки серед критиків, хоча заголовний твір з цього фільму став хітом і досягнув другого місця в британських чартах. Того ж року БоуіБові також знявся у фільмі [[Лабіринт (фільм)|«Лабіринт»]] режисера [[Джим Хенсон|Джима Хенсона]], він виконав роль короля гоблінів {{нп|Джарет|Джарета|en|Jareth}}, який вкрав маленького брата дівчини на ім'я Сара (зіграної [[Дженніфер Коннеллі]]) для того, щоб перетворити його в гобліна. БоуіБові написав п'ять пісень для фільму, сценарій фільму частково написав [[Террі Джонс]] з [[Монті Пайтон]]. Крім того, виконав заголовну тему до антиядерного мальованого фільму режисера Джиммі Муракамі «Where The Wind Blows», більшість музики до якого написав [[Роджер Уотерс]].

Останнім сольним альбом БоуіБові в 1980-х роках став ''[[Never Let Me Down]]'' (1987), на якому він змінив легкий звук з двох попередніх альбомів на [[хард-рок]] з [[індастріал]]/[[техно]] танцювальною основою. Альбом, пік якого припав на номер шість у Великій Британії, містив такі хіти як «Day-In Day-Out», «Time Will Crawl» і «Never Let Me Down». БоуіБові пізніше охарактеризував його як «мій [[Небесна сфера|надір]]» і «жахливий альбом»<ref>McNair, James. Tumble & Twirl{{ref-en}} // ''[[Mojo (magazine)|MOJO]]. 60 Years of Bowie''.&nbsp;— 2007.&nbsp;— P. 101</ref>.

[[1987 у музиці|1987 року]] БоуіБові повернувся до активної сольної діяльності і провів одне з найефектніших турне у своїй кар'єрі на підтримку альбому ''Never Let Me Down''. 86-тиденний {{нп|Glass Spider Tour||en|Glass Spider Tour}} розпочався 30 травня і йому передували дев'ять промоційних шоу для преси. На додаток до усталеного складу концертної групи до БоуіБові приєдналися: його шкільний колега [[Пітер Фремптон]] як соло-гітарист, а також п'ять танцюристів, які виступали майже від початку до кінця кожного концерту. Записані на плівку частини діалогу між БоуіБові і танцюристами були додані в середині пісень, створюючи театральний ефект. Декілька візуальних трюків були відтворені з попередніх турів БоуіБові. Критики туру описали це як перепродюсування і наслідування поточним тенденціям стадіонного року в спецефектах і танцях<ref>Andy Fyfe (2007). «Too Dizzy», ''MOJO 60 Years of Bowie'': pp. 88-91</ref>. Однак прихильники, які бачили шоу Glass Spider Tour, угледіли в цьому багато з класики і раритетів БоуіБові на додаток до новішого матеріалу.

У серпні 1988 року БоуіБові виконав роль [[Понтій Пилат|Понтія Пилата]] у суперечливій стрічці [[Мартін Скорсезе|Мартіна Скорсезе]] «[[Остання спокуса Христа]]»<ref name=Rees1991/>.

[[Файл:David_Bowie_Chile.jpg|міні|333x333пкс|БоуіБові на концерті, 1990 рік]]

1989 року, уперше від початку 1970-х років (із часів The Spiders from Mars), БоуіБові несподівано сформував новий регулярний гурт, [[хард-рок]]-квартет [[Tin Machine]], до складу якого ввійшли [[Рівс Гебрелс]]&nbsp;— гітара; брати {{нп|Тоні Сейлз|Тоні|en|Tony Sales}}&nbsp;— бас та {{нп|Хант Сейлз||en|Hunt Sales}}&nbsp;— ударні, які попередньо співпрацювали з [[Іггі Поп]]ом та Тоддом Рандгреном. Tin Machine випустили два студійних альбоми і один концертний запис. Група отримала змішані відгуки критиків і трохи більш теплий прийом з боку публіки, також група Tin Machine стала початком тривалої співпраці між БоуіБові та Гебрелсом.

Оригінальний альбом, ''[[Tin Machine (альбом)|Tin Machine]]'' (1989) був успішним, посівши третє місце в хіт-параді Великої Британії. Він презентував класичне гітарне звучання, і став для БоуіБові поверненням до естетики рок-галасу. Того ж року Tin Machine вирушили в перший світовий тур за участю додаткового гітариста Еріка Шермерхорна. БоуіБові вирішив цього разу обминати великі концертні зали, а виступати, як йому колись доводилося, у маленьких «задушливих» клубах. Без сумніву це був цікавий експеримент, однак ані альбом, ані турне не збільшили його артистичну славу і не додали нових фанів.

Однак несподівано колишню популярність принесли музиканту видані на [[компакт-диск]]ах роботи минулих десятиріч. У рамках їх промоції на початку 1990-х років БоуіБові виступив з серією концертів, під час яких виконував акустичні версії своїх славетних хітів. The Sound + Vision Tour (названий на честь синглу з альбому ''[[Low (альбом Девіда Бові)|Low]]'') був задуманий і поставлений хореографом [[Едуар Лок|Едуаром Локом]] з [[Квебек (провінція)|квебекської]] трупи [[Хореографія|сучасного танцю]] «{{нп|La La La Human Steps||en|La La La Human Steps}}<nowiki/>», з якою БоуіБові співпрацював і виступав на сцені та у відеокліпах. БоуіБові пообіцяв під час туру, що він ніколи більше не буде грати свої ранні хіти. Одночасно зі стартом турне вийшов кліп на композицію «[[Fame (пісня Девіда Бові)|Fame]]», яка була реміксом оригінального хіта 1975 року, режисером відео став [[Ґас Ван Сент]].

Цей альбом виявився менш успішним, а концертний альбом ''[[Tin Machine Live: Oy Vey, Baby]]'' зазнав повного провалу. БоуіБові втомився від роботи в групі, де його творчість була обмеженою, і врешті-решт розформував Tin Machine, щоб працювати самостійно, продовживши сольну кар'єру.

14 жовтня 1990 року, через десятиліття після розлучення з [[Анджела Бові|Анджелою]], БоуіБові познайомився з [[Іман (модель)|Іман]]. «Ми зустрілися, як це не смішно, на дні народження нашого перукаря!»&nbsp;— згадує Девід. Це була любов з першого погляду. «Ми відразу ж почали зустрічатися, я просто не міг повірити, що таке можливо, що відносини можуть складатися ось так легко і відразу. Не було взагалі ніяких труднощів…»<ref name="autogenerated3">[http://www.sestrenka.ru/s519/ Іман і Девід Бові: «Головне в родині&nbsp;— це кохання»]{{ref-ru}}</ref>. Два роки по тому вони одружилися, через чотири дні після концерту пам'яті Фредді Мерк'юрі.

[[Файл:David_Bowie_1997.jpg|ліворуч|міні|381x381пкс|Девід БоуіБові виступає у Фінляндії 1997 року]]

1992 року Девід БоуіБові виконав свої хіти «Heroes» (з [[Мік Ронсон|Міком Ронсоном]]) і «[[Under Pressure]]» (з [[Енні Леннокс]]) на [[The Freddie Mercury Tribute Concert|концерті, присвяченому пам'яті Фредді Мерк'юрі]] ({{lang-en|Freddie Mercury Tribute Concert}}). Навесні [[1993 у музиці|1993 року]] дискографія артиста поповнилася першим від 1987 року сольним альбомом&nbsp;— ''[[Black Tie White Noise]]'', у музичному стилі якого проглядався вплив [[соул]]у, [[джаз]]у та [[Хіп-хоп (музичний жанр)|хіп-хопу]]. У роботі над цим лонгплеєм БоуіБові знову співпрацював з продюсером платівки ''[[Let's Dance]]'' [[Найл Роджерс|Найлом Роджерсом]], а також з одним зі своїх колишніх «павуків з Марсу»&nbsp;— Міком Ронсоном. Платівка підкорила британський чарт (перша позиція), підтримуваний успішними синглами: «Jump They Say» (потрапив у ''Top-10'') та «Miracle Goodnight». За словами самого співака, цей альбом був натхненний його весіллям і містив композиції, що віддзеркалюють ці нещодавні події, такі як «The Wedding» (з репризою в кінці альбому). Однак через тринадцять днів після його появи на музичному ринку Ронсон помер внаслідок раку печінки. Трохи пізніше фірма «Savage» потрапила у скрутне фінансове становище і БоуіБові знову вирушив на пошуки фірми, з якою він міг би співпрацювати.

Перехід до нових музичних напрямків ознаменував альбом 1993 року ''[[The Buddha of Suburbia (альбом)|The Buddha of Suburbia]]'', що виріс на основі музичного супроводу, створеного для однойменного телесеріалу. Він містив у деякі нові елементи, використані в ''[[Black Tie White Noise]]'', і демонстрував зближення БоуіБові з альтернативним роком. Альбом був добре зустрінутий критиками, але вийшов без рекламної підтримки і досяг лише 87 рядка в [[UK Albums Chart|чартах Великої Британії]]<ref>Buckley (2000): pp. 494-95,623</ref>.

Коли після шістнадцятирічної перерви з моменту появи альбому «Lodger» БоуіБові відновив співпрацю з Брайаном Іно, то новий плід цієї співпраці, амбітний і концептуальний альбом з інтригуючою назвою «1 Outside&nbsp;— The Nathan Adler Diaries: A Hyper Cycle», з'явився у вересні [[1995]] року на фірмі «Arista». Лонгплей замислювався як перший випуск нелінійної розповіді про мистецтво і вбивство, але згодом не мав продовження. Сюжет альбому базувався на розповіді БоуіБові «Щоденник Натана Адлера» і концентрувався навколо персонажів похмурого апокаліптичного світу, які живуть напередодні [[XXI століття]]. Платівка мала успіх у чартах по обидва боки Атлантики{{sfn|Buckley|2000|pp=623-624}} і, разом із синглами з неї, ознаменувала повернення БоуіБові в [[мейнстрим]] рок-музики. У вересні 1995 року БоуіБові почав [[Outside Tour]] з [[Ривз Гебрелс|Рівзом Гебрелсом]], який повернувся на місце гітариста. БоуіБові запросив гурт [[Nine Inch Nails]] у спільний тур, що викликало неоднозначну реакцію з боку&nbsp;— як музичних критиків, так і шанувальників музиканта{{sfn|Buckley|2000|pp=512-513}}; [[Трент Резнор]] зробив ремікс на пісню «The Hearts Filthy Lesson» для однойменного синглу БоуіБові. 17 січня 1996 року БоуіБові був введений в [[Зала слави рок-н-ролу|Зал слави рок-н-ролу]] на одинадцятій щорічній церемонії<ref name="rockhall" />. Влітку 1996 року БоуіБові провів сольне турне [[Outside Summer Festivals Tour]], під час якого відвідав Японію, Росію та Ісландію.

Альбом 1997 року ''[[Earthling]]'' отримав найсуворіші оцінки критиків з часів ''[[Let's Dance]]'' (1983){{sfn|Buckley|2000|pp=533-534}}, звук платівки являв собою експерименти з британським [[джангл]]ом і [[драм-енд-бейс]]ом. Синглами з альбому стали композиції «Little Wonder» і «Dead Man Walking»; пісня «Telling Lies» вийшла в інтернеті в цифровому варіанті. БоуіБові організував світовий тур на підтримку альбому. Композиція «i'm Afraid of Americans» увійшла в саундтрек до фільму [[Пол Верховен|Пола Верховена]] «[[Шоугелз]]», Трент Резнор зробив [[ремікс]] на цю пісню і випустив його як сингл. Постійна ротація кліпу (в якому знявся і Резнор) на музичних каналах сприяла 16-тижневому перебуванню цієї композиції в американському [[Billboard Hot 100]]{{sfn|Buckley|2000|pp=533-534}}. Альбом був номінований на премію [[Нагорода Греммі|Греммі]] в категорії «Найкраще альтернативне музичне виконання».

Свій п'ятдесятирічний ювілей 1997 року БоуіБові відзначив грандіозним концертом у [[Медісон-сквер-гарден]], участь в якому взяли багато його друзів&nbsp;— серед них [[Лу Рід]], [[Foo Fighters]], [[Sonic Youth]], [[Placebo]], [[Роберт Сміт (музикант)|Роберт Сміт]] та інші. На честь 50-річчя БоуіБові був також нагороджений іменною зіркою на Голлівудській алеї слави, за внесок в індустрію звукозапису.

=== 1999—2012: неокласицист БоуіБові ===

[[Файл:David_Bowie_holywood.jpg|міні|230x230пкс|Зірка БоуіБові на [[Голлівудська Алея Слави|Алеї слави]] в Голлівуді]]

1998 року Девід БоуіБові возз'єднався з [[Тоні Вісконті]], щоб записати пісню для мультиплікаційного фільму «[[Карапузи (фільм)|Карапузи]]» під назвою «(Safe in This) Sky Life». Хоча пісня була відредагована у фінальній версії мультфільму і не потрапила на саундтрек до нього, возз'єднання музикантів поклало початок нового етапу співпраці. Пісня «(Safe in This) Sky Life» пізніше була перезаписана і випущена як [[Сторона А і сторона Б|сторона «Б»]] синглу 2002 року, де була перейменована в «Safe»<ref>''The Complete David Bowie'', Nicholas Pegg, 2006 Reynolds & Hearn Ltd</ref>. Серед спільних робіт БоуіБові та Вісконті цього періоду була переробка треку гурту [[Placebo]] «Without You i'm Nothing» з однойменного альбому; Вісконті виступив у ролі співпродюсера, він додав вокальну партію БоуіБові і гармонізував її з оригінальною. Пісня вийшла як сингл з обмеженим тиражем.

1999 року БоуіБові написав саундтрек до комп'ютерної гри ''[[The Nomad Soul|Omikron: The Nomad Soul]]''. БоуіБові і його дружина [[Іман (модель)|Іман]] стали персонажами гри. Того ж року перезаписані треки з гри і нова музика вийшли в альбомі ''[[‘hours…’]]''. До нього увійшла пісня «what's Really Happening» з текстом Алекса Гранта ({{lang-en|Alex Grant}}), переможцем інтернет-конкурсу Cyber Song Contest, організованим Девідом БоуіБові. Цей альбом був відходом БоуіБові від важкої електроніки, від переніс акцент на більшу кількість живих інструментів. Першим синглом з альбому стала пісня «[[The Pretty Things Are Going to Hell]]», написана спільно з Рівзом Гебрелсом, яка увійшла в саундтрек до фільму «[[Стигмати (фільм)|Стигмати]]».

Плани створення нового альбому, названого ''Toy'', з'явилися після випуску ''[[‘hours…’]]''. Платівка мала складатися з нових версій ранніх пісень БоуіБові й трьох нових композицій. Репетиції запису нового альбому розпочалися 2000 року, але він так і не вийшов, внаслідок чого залишилося кілька пісень, деякі з яких ще не видавалися і не були закінчені<ref>{{cite web|author=Ruud Altenburg|url=http://www.illustrated-db-discography.nl/Toy.htm|title=Illustrated db Discography|publisher=Illustrated-db-discography.nl|date=|accessdate=2 March 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20091228034536/http://www.illustrated-db-discography.nl/Toy.htm|archivedate=2009-12-28|deadurl=yes}}</ref>. Замість цього БоуіБові і Вісконті продовжили співпрацю над виробництвом нового альбому з повністю оригінальними піснями. Підсумком репетицій став альбом ''[[Heathen (альбом)|Heathen]]'' (Язичник), що вийшов 2002 року, який мав темний атмосферний звук і був найбільшим успіхом БоуіБові в чартах за останні роки. Музикант прокоментував такий вибір назви в інтерв'ю журналу ''[[Esquire]]'': «Людина ХХІ століття&nbsp;— це язичник: в ній немає внутрішнього світу, вона багато руйнує і мало створює, і, що головне, вона не відчуває у своєму житті присутності бога»<ref>[http://esquire.ru/wil/david-bowie Девід Бові&nbsp;— Правила життя.]{{ref-ru}}</ref>. 2002 року БоуіБові виступив на щорічному фестивалі Meltdown в [[Лондон]]і, а також став його художнім керівником. Серед виконавців, яких БоуіБові обрав для фестивалю, були [[Філіп Ґласс]], [[Television]] і [[The Polyphonic Spree]]. БоуіБові сам грав шоу в {{нп|Royal Festival Hall||en|Royal Festival Hall}}, яке, зокрема, включало рідкісний виступ з його експериментальним опусом «Low» повністю.

2001 року БоуіБові оголосив про створення радіостанції, націленої на дитячу аудиторію. Натхненням для цього стала його маленька донька Александрія, плей-лист нової радіостанції складав сам БоуіБові і його компанія-провайдер BowieNet. На хвилях радіо можна було почути вкрай різноманітну музику від [[The Rolling Stones]] до [[Вольфганг Амадей Моцарт|Моцарта]]. Радіостанція дістала назву Kick Out the Jammies на честь однієї з пісень протопанк-гурту [[MC5]]<ref>[http://net.compulenta.ru/15835/ Девід Бові відкрив в Інтернеті дитяче радіо] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130312042920/http://net.compulenta.ru/15835/ |date=12 березень 2013 }}{{ref-ru}}</ref>.

2003 року з'явилося повідомлення в газеті [[Sunday Express (газета)|''Sunday Express'']]{{fact}} під назвою «БоуіБові&nbsp;— другий найбагатший естрадний артист Великої Британії» (після сера [[Пол Маккартні|Пола Маккартні]]), з передбачуваним статком £510 мільйонів. Проте 2005 року [[список багатих людей від ''Sunday Times'']] приписував йому трохи більш як £100 мільйонів.

У вересні 2003 року БоуіБові випустив новий альбом ''[[Reality]]'' і оголосив про світове турне. Reality Tour став найприбутковішим туром наступного року. Однак БоуіБові перервав його після того, як відчув біль у грудях, виступаючи на сцені на {{нп|Hurricane Festival||en|Hurricane Festival}} у місті [[Шессель]], [[Німеччина]], 25 червня 2004 року. Спочатку вважали, що біль виник внаслідок защемлення нерва в плечі; пізніше його джерело визначили як закупорення артерії; невідкладну допомогу, операцію на судинах виконав у лікарні Санкт-Георг у [[Гамбург|Гамбурзі]] доктор Карл-Гайнц Кук ({{Lang-de2|Karl-Heinz Kuck}})<ref name="BBC News-July 2004" />.

Він був виписаний на початку липня 2004 року і повернувся відновлювати сили до [[Нью-Йорк]]а<ref name="BBC News-July 2004">{{cite news|url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/3878889.stm |title=BBC News |publisher=BBC News |date=9 July 2004 |accessdate=2 March 2010}}</ref>. Пізніше БоуіБові зізнався, що переніс незначний серцевий напад внаслідок багаторічного частого куріння і гастролей. Тур скасували на невизначений час з надіями, що БоуіБові повернеться до гастролей в серпні, хоча цього не відбулося.

У жовтні 2004 року БоуіБові випустив концертний DVD зі своїм виступом у [[Дублін]]і 22 і 23 листопада 2003 року, названий ''A Reality Tour'', який включав пісні, що охоплюють всю тривалість кар'єри БоуіБові, але головним чином був зосереджений на його пізніших альбомах.

Усе ще одужуючи після операції, БоуіБові працював за сценою і відпочивав від студійної роботи, уперше за кілька років. 2004 року його класична пісня «Changes», виконана дуетом з австралійською співачкою {{нп|Butterfly Boucher||en|Butterfly Boucher}}, з'явилася в анімаційному фільмі «[[Шрек 2]]». Саундтрек до фільму «[[Водне життя Стіва Зіссу]]» містив пісні Девіда БоуіБові, які виконав португальською мовою актор [[Сеу Жоржі]] (він адаптував пісні, щоб зробити їх ближчими до історії фільму). Більшість пісень Девіда БоуіБові, що увійшли у фільм, були запозичені з альбомів ''[[David Bowie]]'', ''[[Space Oddity]]'', ''[[Hunky Dory]]'', ''[[The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars]]'' і ''[[Diamond Dogs]]''. БоуіБові прокоментував: «Якби Сеу Жоржі не записав мої пісні португальською мовою і в акустичному варіанті, то я б ніколи не почув цей новий рівень краси, яким він наповнив їх».

Попри сподівання на повернення, 2005 року БоуіБові оголосив, що він не планує жодних заходів упродовж року. Після відносного затишшя БоуіБові записав вокал для пісні «(She Can) Do That», написаної спільно з Браяном Трансо ({{lang-en|Brian Transeau}}) для фільму «[[Стелс (фільм)|Стелс]]». З'явилися чутки про можливість випуску нового альбому, проте з боку БоуіБові не було жодних оголошень.

Девід БоуіБові повернувся на сцену 8 вересня 2005 року, виступивши разом з гуртом [[Arcade Fire]] на національному телебаченні США в програмі ''Fashion Rocks.'' Це був його перший концерт після серцевого нападу. БоуіБові проявив інтерес до гурту з [[Монреаль|Монреаля]], коли був помічений на одному з їхніх шоу в Нью-Йорку за рік до того. БоуіБові попросив гурт виступити з ним на шоу, і разом вони виконували пісні [[Arcade Fire]] «Wake Up» з альбому ''Funeral'', а також пісні БоуіБові «Five Years» і «[[Life on Mars?]]». Він приєднався до них знову 15 вересня 2005 року, виконавши «Queen Bitch» і «Wake Up» на сцені Central Park's Summerstage в рамках фестивалю CMJ Music Marathon.

БоуіБові виконав бек-вокал на пісні «Province» гурту [[TV on the Radio]] з їхнього альбому ''Return to Cookie Mountain''. Його появи були рідкісними, як наприклад, у рекламі зі [[Snoop Dogg|Снуп Доггом]] для {{нп|XM Satellite Radio||en|XM Satellite Radio}}. Він з'явився на альбомі данських [[Альтернативний рок|альтернативних-рокерів]] [[Kashmir (гурт)|Kashmir]] під назвою ''[[No Balance Palace]]''. 2005 року, виконавши вокал з фронтменом гурту [[Kashmir (гурт)|Каспером Ейструпом]] у пісні «The Cynic». Продюсером альбому був [[Тоні Вісконті]], який і організував співпрацю музикантів<ref>{{Cite book |last=Poulsen | first=Jan. | title=David Bowie&nbsp;— Station til station | origyear=2006 | accessdate=16 February 2009 | edition=2nd | year=2007 | publisher=Gyldendal | language=Danish | isbn=978-87-02-06313-4|page=273}}</ref>. Поряд з БоуіБові, в записі альбому також взяв участь [[Лу Рід]], тим самим ''No Balance Palace'' став їхнім другим спільним проєктом за останній час, після альбому Ріда 2003 року {{нп|The Raven (альбом Лу Ріда)|''The Raven''|en|The Raven (Lou Reed album)}}, на якому БоуіБові взяв участь як запрошений вокаліст.

8 лютого 2006 року Девід БоуіБові був удостоєний [[Grammy Lifetime Achievement Award|Премії «Греммі» за життєві досягнення]]. У листопаді БоуіБові виступив у нью-йоркському залі Black Ball для Keep a Child Alive Foundation разом зі своєю дружиною [[Іман (модель)|Іман]] та [[Аліша Кіз|Алішою Кіз]]. Він заспівав дуетом з Алішою Кіз пісню «Changes», а також виконав пісні «[[Wild Is the Wind]]» і «Fantastic Voyage».

[[Файл:David_Bowie.jpg|ліворуч|міні|262x262пкс|Девід БоуіБові 2006 року]]

2006 року БоуіБові знову оголосив про перерву у виступах<ref>{{cite web|last=Yuan|first=Jada|url=http://nymag.com/news/intelligencer/16865/|title=David Bowie Takes Time Off, Sneaks Into Movies&nbsp;— New York Magazine|publisher=Nymag.com|date=1 May 2006|accessdate=2 March 2010|archiveurl=https://archive.today/20160118054809/http://nymag.com/news/intelligencer/16865/|archivedate=2016-01-18|deadurl=yes}}</ref>, але з'явився як спеціальний гість на концерті [[Девід Гілмор|Девіда Гілмора]] 29 травня 2006 року в [[Альберт-холл]]і в [[Лондон]]і. Він заспівав «Arnold Layne» і «Comfortably Numb», закриваючи концерт. Після виступу пісні вийшли як сингл 26 грудня 2006 року.

У травні 2007 року оголошено, що БоуіБові буде курирувати фестиваль High Line в однойменному занедбаному залізничному парку в [[Нью-Йорк]]у, де буде вибирати різних музикантів і художників для виступу<ref>{{cite web|url=http://www.davidbowie.com/news/newsContent.php?currentSection=NEWS&currentSubSection=Bowie%20News&id=20060508|title=2007 NYC Show As Bowie Curates first High Line Festival|publisher=Davidbowie.com|date=|accessdate=2 March 2010|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmS9XXe?url=http://www.davidbowie.com/news/newsContent.php?currentSection=NEWS|archivedate=2011-08-26|deadurl=yes}}</ref>.

БоуіБові виконав бек-вокал на двох піснях&nbsp;— «Falling Down» і «Fannin' Street»&nbsp;— на альбомі [[Скарлетт Йоганссон]] 2008 року ''Anywhere I Lay My Head'', який майже повністю складався з кавер-версій пісень [[Том Вейтс|Тома Вейтса]]<ref>{{cite web|author=Andy Greene.|url=http://www.rollingstone.com/music/news/how-scarlett-johansson-and-david-bowie-got-together-album-preview-20080213|title=How Scarlett Johansson and David Bowie got together|publisher=Rolling Stone|date=13.02.2008|accessdate=2011-02-18|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110717073238/http://www.rollingstone.com/music/news/how-scarlett-johansson-and-david-bowie-got-together-album-preview-20080213|archivedate=17.07.2011|deadurl=yes}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.teenagewildlife.com/Interact/cp/showthreaded.pl?Cat=&Board=newstoday&Number=534866&page=0&view=collapsed&sb=5&vc=1#Post534866|title=Bowie Lends Vocals to Scarlett Johansson Album|accessdate=3 March 2008|work=BowieNet news release reprinted at teenagewildlife.com|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101127032855/http://www.teenagewildlife.com/Interact/cp/showthreaded.pl?Cat=&Board=newstoday&Number=534866&page=0&view=collapsed&sb=5&vc=1#Post534866|archivedate=2010-11-27|deadurl=yes}}</ref>.

29 червня 2008 року БоуіБові випустив нову компіляцію під назвою ''[[ISelect|iSELECT]]''. Цей компакт-диск був колекцією улюблених пісень БоуіБові, які склав він сам,<ref>The Mail On Sunday, 29 June 2008 edition</ref> і був доступний суто як подарунок з британською газетою [[The Mail on Sunday|''The Mail On Sunday'']]. Компіляція примітна тим, що вона містила лише один єдиний великий хіт&nbsp;— «[[Life on Mars?]]», а всі інші пісні були менш відомі.

У березні 2011 року з'явилася інформація про те, що БоуіБові планує видати концертний альбом, в основу якого ляже шоу на честь 50-річчя маестро в [[Медісон-сквер-гарден]]. Ювілейний концерт відбувся 9 січня 1997 року в Нью-Йорку. Тоді у вшануванні співака взяли участь Лу Рід, лідер [[The Cure]] [[Роберт Сміт (музикант)|Роберт Сміт]], Френсіс Блек з [[Pixies]], фронтмен [[The Smashing Pumpkins]] [[Біллі Корган]], гурти [[Sonic Youth]] і [[Foo Fighters]]. Всі вони виконали пісні в дуеті з ювіляром. Альбом із записом цього виступу, який дістав назву ''Birthday Celebration&nbsp;— Live in NYC 1997'', вийде в США 26 квітня<ref>[http://www.gigwise.com/news/62045/Foo-Fighters-Lou-Reed-Billy-Corgan-To-Appear-On-New-David-Bowie-Album Foo Fighters, Lou Reed, Billy Corgan To Appear On New David Bowie Album]</ref>.

Наприкінці березня 2011 року альбом ''Toy'', який Девід БоуіБові планував видати 2001 року, неофіційно викладено в Інтернет. Спочатку передбачалося, що альбом буде містити перезаписані версії ранніх пісень БоуіБові, а також кілька нових композицій. Однак платівка ''Toy'' так і не надійшла в продаж. Згідно з деякими відомостями, лейбл Virgin відмовився випускати диск із піснями, на які у нього не було авторських прав. Деякі з композицій, підготовлених для платівки ''Toy'', були представлені слухачам на альбомі ''[[Heathen (альбом)|Heathen]]'' і випущені як сингли тоді ж. Мова, зокрема, йде про треки «Afraid», «Shadow Man» і «Baby Loves That Way». Версія альбому ''Toy'', що з'явилася в Мережі, містить 14 композицій. Загальний хронометраж запису&nbsp;— трохи більш як година. [[Бітова швидкість|Бітрейт]] треків&nbsp;— 256 kbps<ref>[http://www.antiquiet.com/news/2011/03/david-bowie-toy-leak/ DECADE-OLD UNRELEASED DAVID BOWIE ALBUM ‘TOY’ LEAKS]</ref>.

Таким чином, інтерес до кожного нового релізу БоуіБові залишається стабільно високим, а його авторитет у світі рок-музики&nbsp;— як і раніше незаперечний. «Я не пророк і не чувак з кам'яної доби. Я простий смертний із задатками супермена. І я все ще живий»,&nbsp;— сказав співак в одному зі своїх інтерв'ю<ref>[http://esquire.ru/wil/david-bowie Правила життя&nbsp;— Девід Бові]{{ref-ru}}</ref>.

У серпні 2011 року біограф співака Пол Трінка заявив, що Девід БоуіБові завершив свою музичну кар'єру. Можливе поновлення кар'єри легендарного музиканта письменник назвав «дивом», за словами Тринки, співак може повернутися до творчості лише, якщо він буде готовий здійснити «справжній землетрус»<ref>{{cite web|url=http://www.km.ru/v-mire/2011/08/21/muzyka-v-mire/britanskii-muzykant-devid-boui-ne-vernetsya-na-stsenu|title=Британський музикант Девід Бові не повернеться на сцену|date=21.08.2011|publisher=KM.RU Новости|lang=ru|accessdate=2011-08-22|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110916015141/http://www.km.ru/v-mire/2011/08/21/muzyka-v-mire/britanskii-muzykant-devid-boui-ne-vernetsya-na-stsenu|archivedate=16.09.2011|deadurl=yes}}</ref>.

21 грудня 2011 року телеканал «Бі-Бі-Сі 2» показав відеозапис виступу БоуіБові на легендарному телешоу ''[[Top of the Pops]]'', який упродовж майже сорока років вважали безповоротно загубленим. Запис зроблено 4 січня 1973 року. Музикант в супроводі свого колективу ''The Spider from Mars'' виконав композицію «The Jean Genie». Вважалося, що відеоматеріал був знищений, як і безліч інших записів, зроблених у 1970-х роках (корпорація «Бі-Бі-Сі» економила на відеокасетах і стирала їх, щоб їх можна було використовувати для перезапису), єдина збережена копія запису виступу БоуіБові знайшлася у колишнього оператора «Бі-Бі-Сі» Джона Хеншелла. За його словами, він був надзвичайно здивований, коли дізнався, що у телерадіомовної компанії немає в архівах випуску «Top of the Pops» за участю Девіда БоуіБові. «Мені здавалося, що ніхто не може бути настільки дурним, щоб стерти відео подібне до цього»,&nbsp;— зазначив Хеншелл<ref>[http://www.bbc.co.uk/news/entertainment-arts-16280335 David Bowie 'lost' footage to be broadcast]</ref>.

За даними інтернет-ресурсу ''[[Digital Spy]]'' «[[Life on Mars?]]» визнано найкращою піснею Девіда БоуіБові. Під час опитування до 65-річчя музиканта вона набрала 21,4&nbsp;% голосів. Другою стала композиція «[[Heroes (пісня)|Heroes]]» (12,5&nbsp;% голосів), третє місце дісталося треку «[[Ashes to Ashes (пісня Бові)|Ashes to Ashes]]» (7,3&nbsp;%)<ref name=autogenerated8>[http://www.digitalspy.co.uk/music/news/a358804/david-bowie-at-65-life-on-mars-named-bowies-greatest-ever-song.html David Bowie at 65: 'Life On Mars?' named Bowie's greatest ever song]</ref>. В аналогічному голосуванні щодо найкращого альбому БоуіБові лідирував диск «[[The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars]]» 1972 року. Він набрав 21,7&nbsp;% голосів читачів ''Digital Spy''. Друге і третє місце дісталося платівкам «[[Hunky Dory]]» (16,5&nbsp;%) і «[[Low (альбом Девіда Бові)|Low]]» (9,5&nbsp;%) відповідно<ref>[http://www.digitalspy.co.uk/music/news/a358973/david-bowie-at-65-ziggy-stardust-named-bowies-best-album.html David Bowie at 65: 'Ziggy Stardust' named Bowie's best album]</ref>.

26 жовтня 2012 року в університеті ірландського міста [[Лімерик (місто)|Лімерик]] пройшла триденна наукова конференція, присвячена творчості Девіда БоуіБові. Симпозіум «Strange Fascination?» був присвячений 40-річчю пісні «Changes». Конференцію відвідали фахівці з БоуіБові з усього світу, зокрема з-за океану&nbsp;— з Австралії, Нової Зеландії та США. Доповіді і дискусії були присвячені як власне творчості БоуіБові, так і його впливу на популярну культуру. Крім конференції, кар'єрі Девіда БоуіБові планують присвятити художню виставку, яка відкриється в лондонському Музеї Вікторії і Альберта в березні 2013 року. Для першої міжнародної ретроспективи творчості БоуіБові кураторам виставки «David Bowie Is» надали повний доступ до архіву співака. Музей покаже рукописи текстів пісень, костюми, сценічні декорації, а також музичні інструменти БоуіБові<ref>[http://www.bbc.co.uk/news/uk-northern-ireland-19882810 David Bowie examined in Limerick university conference]</ref>.

У день свого народження, 8 січня 2013 року БоуіБові випустив перший за 10 років сингл «[[Where Are We Now?]]» і оголосив про майбутній випуск свого першого за 10 років студійного альбому «[[The Next Day]]», який повинен вийти 11 березня цього року<ref>{{citeweb|url=http://www.gazeta.ru/culture/2013/01/08/a_4917045.shtml|title=Завтра було вчора|publisher=''[[Газета.Ru]]''|author=Макс Володін|date=8 січня 2012|lang=ru|accessdate=2013-01-08}}</ref>. Продюсер альбому Тоні Вісконті розповів, що під час написання пісень для платівки БоуіБові надихався історією середньовічної Англії і сучасної Росії. До платівки увійде 14 композицій.<ref>{{citeweb|url=http://www.lenta.ru/news/2013/01/09/bowie/|title=Букмекери почали приймати ставки на Девіда Бові|publisher=''[[Lenta.ru]]''|author=|date=9 січня 2012|lang=ru|accessdate=2013-01-09}}</ref>.

26 лютого БоуіБові випустив другий сингл зі свого майбутнього диска, під назвою «The Stars (Are Out Tonight)». Кліп на «The Stars (Are Out Tonight)» зняла канадська режисерка італійського походження Флорія Сиджизмонді ({{Lang-it|Floria Sigismondi}}). Разом з БоуіБові у ролику знялися акторка [[Тільда Свінтон]] і модель [[Андрея Пеїч]]. Відео витримане в жанрі містичного трилера<ref>[http://lenta.ru/news/2013/02/26/stars/ Девід Бові випустив кліп у жанрі трилера]{{ref-ru}}</ref>.

Альбом одразу ж очолив чарти [[iTunes]] у 40 країнах. За перший тиждень з моменту виходу диск розійшовся в кількості понад 94 тисяч копій, ставши найбільш швидко продаваною платівкою 2013 року. Також, завдяки йому БоуіБові вперше за 20 років очолив [[UK Singles Chart|британський чарт]] (попереднім альбомом, який досяг вершини, був&nbsp;— ''[[Black Tie White Noise]]'')<ref>[http://lenta.ru/news/2013/03/18/bowie/ Девід Бові очолив британський чарт вперше за 20 років]{{ref-ru}}</ref>.

15 липня БоуіБові представив кліп на пісню «Valentine's Day». Режисерами відео стали фотографи Маркус Клінко та Індрані. У кліпі немає сюжету, впродовж усієї пісні музикант грає на гітарі в приміщенні з бетонними стінами<ref>[http://lenta.ru/news/2013/07/16/bowie/ Девід Бові випустив новий кліп]{{ref-ru}}</ref>.

Куратори музею «Художня галерея Онтаріо» (AGO) в Торонто&nbsp;— Джеффрі Марш і Вікторія Броукс оприлюднили список зі ста улюблених книг Девіда БоуіБові. Музикант розповів про свої уподобання в рамках виставки «David Bowie is», яка пройшла восени 2013 року. Книги не були розподілені по місцях, а представлені єдиним списком. До топ-100 БоуіБові потрапили твори [[Джордж Орвелл|Джорджа Орвелла]] («[[1984 (роман)|1984]]» та збірка есе), [[Джек Керуак|Джека Керуака]] («[[У дорозі]]»), [[Трумен Капоте|Трумена Капоте]] («[[З холодним серцем]]»), [[Ентоні Берджес]]а («[[Механічний апельсин]]»), [[Джуліан Барнс|Джуліана Барнса]] («Папуга Флобера»), [[Том Стоппард|Тома Стоппарда]] («[[Берег Утопії]]»), [[Артур Кестлер|Артура Кестлера]] («[[Ніч ополудні]]»), [[Майкл Шабон|Майкла Шейбона]] («Вундеркінди») та інших.<ref>[http://www.openbooktoronto.com/news/special_feature_how_read_bowie SPECIAL FEATURE: HOW TO READ LIKE BOWIE&nbsp;— DAVID BOWIE'S TOP 100 BOOKS]</ref>.

23 жовтня 2013 року на радіостанції ''BBC Radio 6'' відбулася прем'єра архівного запису БоуіБові&nbsp;— жартівливої радіопередачі, яку музикант записав 1973 року. 15-хвилинна програма з'явилась як промо-матеріал до альбому ''[[Pin Ups]]''. Вона містить п'ять пісень у виконанні БоуіБові: «Rosalyn» гурту [[The Pretty Things]], «Here Comes the Night» колективу [[Them]], «I Wish You Would» [[The Yardbirds]], «Sorrow» {{нп|The Merseys||en|The Merseys}} і «I can't Explain» [[The Who]]. У перервах між піснями виконавець розмірковує про лондонську музичну сцену сімдесятих років. Запис передачі виявив Найджел Рів, куратор бек-каталогу БоуіБові. «Я знайшов її під час одного дослідження кілька років тому. На підкасетнику, в якому зберігалася плівка, було написано просто „Радіошоу“. Це дуже рідкісна знахідка. Ніхто не знав про її існування, окрім Девіда і [[Кен Скотт|Кена Скотта]]. Слухати її вперше було просто приголомшливо»,&nbsp;— розповів Рів<ref>[http://lenta.ru/news/2013/10/23/radio6/ Оприлюднено втрачену радіопередачу Девіда Бові]{{ref-ru}}</ref>.

Новий альбом БоуіБові під назвою [[Blackstar (альбом)|Blackstar]] вийшов 8 січня 2016 року. Диск складається з семи пісень, запис проходив у Нью-Йорку за сприяння місцевих джазових музикантів. Заголовна композиція&nbsp;— «Blackstar»&nbsp;— вийшла 19 листопада. Її використано в мюзиклі «Лазар», музику для якого написав БоуіБові. Крім того, трек є основною музичною темою серіалу «Останні пантери»<ref>{{cite web|url=http://lenta.ru/news/2015/10/25/bowie/|title=Девід Бові випустить новий альбом у січні 2016 року|publisher=Lenta.ru|accessdate=2015-10-10|lang=ru}}</ref>. Музичний зміст платівки описано такими епітетами: «довгі джазові імпровізації, змішані з пульсуючим бітом, який нагадує про [[краут-рок]] [[Can]] і [[Kraftwerk]]». Зазначено, що на альбомі також будуть звучати григоріанські хори, соул, електроніка<ref>{{cite web|url=http://www.gazeta.ru/culture/news/2015/10/25/n_7809521.shtml|title=Новий альбом Девіда Бові вийде в січні 2016 року|publisher=Gazeta.ru|accessdate=2015-10-10|lang=ru}}</ref>. На честь виходу альбому британський будинок моди [[Paul Smith]] випустив обмежену серію футболок з дизайном у стилі Blackstar<ref>{{cite web|url=http://lenta.ru/news/2016/01/09/smithbowie/|title=Paul Smith випустив ексклюзивні футболки на честь нового альбому Бові|publisher=Lenta.ru|accessdate=2015-10-10|lang=ru}}</ref>. Платівка встановила своєрідний рекорд, ставши першим альбомом БоуіБові, який досяг вершини [[Billboard|чарту США]]<ref>{{cite web|url=http://www.billboard.com/articles/columns/chart-beat/6844036/david-bowie-blackstar-album-debuts-no-1-on-billboard-200-charts|title=Blackstar #1 in Billboard|publisher=Billboard|accessdate=2016-01-19|lang=en}}</ref>.

[[Файл:David_Bowie_Death_New_York_Apartment_Memorial_2016_7.JPG|міні|Квітковий меморіал біля квартири БоуіБові в Нью-Йорку наступного дня після звістки про його смерть]]

Девід БоуіБові помер [[10 січня]] [[2016|2016 року]], у 69 років, після 18 місяців боротьби з раком печінки (за цей час музикант переніс шість інфарктів). За три дні до смерті вийшов новий альбом БоуіБові «Blackstar» і новий відеокліп на пісню «[https://www.youtube.com/watch?v=y-JqH1M4Ya8 Lazarus]». Основний сюжет кліпу&nbsp;— БоуіБові на лікарняному ліжку<ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/01/160111_or_david_bowie Помер співак Девід Бові]</ref>. Для музикантів і шанувальників у всьому світі Девід БоуіБові назавжди запам'ятається як артист, що не раз змінював творчий образ і не боявся експериментувати<ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/multimedia/2016/01/160111_bowie_as_video Усі обличчя Девіда Бові]</ref><ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/vert_cul/2016/01/160111_vert_cul_space_oddities_david_bowies_hidden_influences_vp Таємні музичні пристрасті Девіда Бові]</ref>. Смерть Девіда БоуіБові стала сумною подією для численних шанувальників рок- і попмузики в усьому світі<ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/multimedia/2016/01/160112_bowie_faces_as_video Багатоликий Бові: музика і образ ]</ref>.

Тіло Девіда БоуіБові таємно кремували 14 січня 2016 року в [[Нью-Йорк]]у, повідомило «[[Дейлі міррор|Daily Mirror]]», на поховальній церемонії не були присутні ані друзі, ані родичі музиканта<ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/01/160114_vs_bowie_secretly_cremated Тіло Девіда Бові таємно кремували в Нью-Йорку]</ref>. Прах музиканта розвіяно в секретному місці, про яке знають лише його родичі (пізніше стало відомо, що це був острів [[Балі (острів)|Балі]], церемонія пройшла відповідно до буддійського ритуалу)<ref>{{cite web|url=https://lenta.ru/news/2016/01/30/bowie/|title=Місце захоронення Девіда Бові розсекретили|publisher=Lenta.ru|date=2016-04-04|accessdate=2016-01-21|lang=ru}}</ref>. Родичі Девіда БоуіБові подякували шанувальникам і всім, хто висловив підтримку після його смерті, але просили не приходити на церемонію прощання з музикантом<ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/01/160114_hk_bowie_private_wake Родичі Бові проведуть закриту церемонію прощання з музикантом]</ref>. «Як і його близький друг Фредді [Мерк'юрі], Девід вирішив, що не хоче собі могили або пам'ятника. Він хотів, щоб його пам'ятали за вчинки за життя, а не як пам'ятник. Найголовнішим для нього було збереження творчої спадщини. Він не хотів би, щоб його життя була увічнене чимось на зразок надгробку»,&nbsp;— заявило газеті ''The Mirror'' джерело, близьке до сім'ї музиканта. Також з'явилася інформація, що існує велика колекція невиданих творів БоуіБові, яку випускатимуть упродовж багатьох років<ref>{{cite web|url=http://lenta.ru/news/2016/01/17/bowie/|title=Місце захоронення Девіда Бові розсекретили|publisher=Lenta.ru|date=2016-01-17|accessdate=2016-01-17|lang=ru}}</ref>. За інформацією ''Billboard'', за перший тиждень після смерті продажі пісень та альбомів музиканта в США виросли більш як у 50 разів<ref>{{cite web|url=http://www.gazeta.ru/culture/news/2016/01/20/n_8144681.shtml|title=Продажі пісень і альбомів Девіда Бові в США виросли на 5000%|publisher=Gazeta.ru|date=2016-01-21|accessdate=2016-01-21|lang=ru}}</ref>.

<ref>{{Cite web|url = http://ukranews.com/ua/news/402552-zmi-boui-zalyshyv-rodyni-v-spadshhynu-ponad-870-mln-dolariv|title = ЗМІ: Бові залишив родині в спадщину понад 870 млн доларів|author = |work = [[Українські новини]]|date = 2016-01-12|publisher = ukranews.com}}</ref>. Крім того, у спадок музикант залишив велику кількість квартир у всьому світі, великий маєток у Швейцарії, маєток на острові Містік, розташованому в акваторії Карибського моря. Спадок отримають діти Девіда БоуіБові&nbsp;— син Данкан Зові і донька Александрія Захра, а також удова музиканта [[Іман (модель)|Іман Абдулмаджид]].

31 березня 2016 року в Нью-Йоркському Карнегі-холі відбувся концерт на честь Девіда БоуіБові. Про шоу було оголошено ще до смерті музиканта. Після того, як стало відомо, що БоуіБові помер від раку, організатори вирішили провести цей концерт у пам'ять про співака. Серед музикантів, які виступили на заході, були гурти [[The Flaming Lips]] і [[Pixies]], співачки [[Деббі Харрі]] і [[Сінді Лопер]], колишній фронтмен гурту [[R.E.M.]] [[Майкл Стайп]], а також [[Джейкоб Ділан]]<ref>{{cite web|url=http://www.gazeta.ru/culture/news/2016/04/01/n_8445617.shtml|title=У Нью-Йорку пройшов концерт на честь Девіда Бові|publisher=Gazeta.ru|accessdate=2016-04-04|lang=ru}}</ref>.

Хрещеник Девіда БоуіБові розвіяв частину його праху на фестивалі [[Burning Man]] 2016<ref>[http://www.interfax.ru/culture/527750 Прах Девіда Бові розвіяли на фестивалі Burning Man]</ref>.

У липні 2016 року анонсовано випуск альбому БоуіБові, який раніше не видавався. Нова платівка&nbsp;— ''The Gouster''&nbsp;— вийде в складі бокс-сету ''Who Can I Be Now? (1974—1976)''. Продюсер і друг музиканта, Тоні Вісконті, розповів, що ''The Gouster'' з'явився як результат захоплення БоуіБові фанком і соул-музикою: «Мені було незнайоме слово gouster, але Девід пояснив, що в 1960-х серед афроамериканців Чикаго так називалася певна манера одягатися. У контексті альбому це слово означає атмосферу гордості і стильності»<ref>{{cite web|url=https://lenta.ru/news/2016/07/22/db/|title=У продажі з'явиться альбом Бові 1974 року, який раніше не видавався|publisher=Lenta.ru|accessdate=2016-07-31|lang=ru}}</ref>.

Першою головною роллю Девіда стала робота у фільмі «[[Людина, яка впала на Землю]]» (1976), де він зіграв персонажа на ім'я Томас Джером Ньютон ({{lang-en|Thomas Jerome Newton}})&nbsp;— прибульця з планети, яка гине від нестачі води, ця роль здобула визнання критиків (зокрема, БоуіБові нагороджений кінопремією «[[Сатурн (премія)|Сатурн]]»). У фільмі «[[Прекрасний жиголо, бідний жиголо]]» (1979), англо-німецькій постановці режисера [[Девід Хеммінгс|Девіда Хеммінгса]], БоуіБові зіграв одну з головних ролей&nbsp;— прусського офіцера Пауля фон Призгодскі ({{lang-en|Paul von Pryzgodski}}), який повернувся з [[Перша світова війна|Першої світової війни]] тоді, коли його вже кілька місяців всі вважали загиблим. Через якийсь час він зустрічає в кабаре свого колишнього однокурсника, який займається тим, що працює в «полку» якоїсь баронеси фон Семеринг ([[Марлен Дітріх]]) і розважає літніх багатих дам, тобто є [[жиголо]]. З його допомогою Поль знайомиться з баронесою.

У 1980-х роках БоуіБові продовжував зніматися в кіно, а також грав у [[Бродвейський театр|бродвейській постановці]] «{{нп|Людина-Слон (п'єса)|Людина-Слон|en|The Elephant Man (play)}}<nowiki/>» (1980-81). 1981 року він з'явився в епізодичному [[камео]] у фільмі [[Крістіана Ф.|«Christiane F»]], темою якого була історія юної наркоманки з [[Західний Берлін|Західного Берліна]]. БоуіБові також виконав головну роль у фільмі «[[Голод (фільм, 1983)|Голод]]» (1983), разом з [[Катрін Денев]] і [[Сьюзен Серендон]]. У фільмі БоуіБові і Деньов&nbsp;— вампіри-коханці, героїня Деньов зробила його вампіром кілька століть тому. Тоді як вона є дійсно вічно молодою, він виявляє до свого жаху, що хоча він і безсмертний, але змушений старіти, і протягом фільму перетворюється на жалюгідного, жахливого старого. У фільмі [[Наґіса Ошіма|Нагіси Осіми]] «Веселого Різдва, містер Лоуренс» 1983 року, заснованому на романі Лоренса ван дер Поста «''The Seed and the Sower''», БоуіБові зіграв майора Джека Селлірса ({{lang-en|Major Jack Celliers}}), військовополоненого в японському таборі для інтернованих. Інший відомий музикант Рюїті Сакамото зіграв командира табору, авторитет якого був підірваний химерною поведінкою Селлірса. БоуіБові зіграв [[камео]] в ролі ''The Shark'' у фільмі «Жовта борода» 1983 року, піратської комедії, знятої учасниками [[Монті Пайтон]], і виконав невелику роль вбивці, Коліна Морріса, у фільмі «В ночі» 1985 року. Водночас БоуіБові дістав запрошення зіграти лиходія {{нп|Макс Зорін|Макса Зоріна|en|Max Zorin}} у черговому епізоді [[Джеймс Бонд|бондіани]] [[Вид на вбивство (фільм)|«Вид на вбивство»]] (1985), але він відмовився від ролі, заявивши&nbsp;— «я не хочу витрачати п'ять місяців, спостерігаючи, як мій дублер падає з гір» ({{lang-en|«I didn’t want to spend five months watching my stunt double fall off mountains»}})<ref>''The Complete David Bowie'' by Nicholas Pegg (2004, Reynolds & Hearn Ltd) p.561.</ref>.

«[[Веселого Різдва, містер Лоуренс]]» справив враження на деяких критиків. Його наступний проєкт, рок-музичний фільм «[[Абсолютні новачки (фільм)|Абсолютні новачки]]» (1986), розчарував критиків і не був успішним у прокаті. Того самого року він знявся у фільмі-[[Темне фентезі|фентезі]] [[Джим Хенсон|Джима Хенсона]] «[[Лабіринт (фільм)|Лабіринт]]», зігравши роль короля гоблінів Джарета. З'явившись сильно загримованим у перуці, схожій на гриву, БоуіБові заспівав кілька нових пісень, написаних спеціально для фільму. БоуіБові зіграв [[Понтій Пилат|Понтія Пилата]] у фільмі [[Мартін Скорсезе|Мартіна Скорсезе]] «[[Остання спокуса Христа]]» 1988 року. Його певний час розглядали на роль [[Джокер (персонаж)|Джокера]] у фільмі [[Тім Бертон|Тіма Бертона]] і {{нп|Сем Хемм|Сема Хемма|en|Sam Hamm}} «[[Бетмен (фільм, 1989)|Бетмен]]» 1989 року. Хемм прокоментував: «Девід БоуіБові виглядав би акуратним, тому що він дуже веселий, коли грає [[антагоніст]]ів». Роль у підсумку дісталася [[Джек Ніколсон|Джекові Ніколсону]]<ref>{{cite web|url=http://www.batmanmovieonline.com/behindthescenes/articles/samhamm.htm|title=Behind the Scenes Articles|publisher=BatmanMovie|lang=en|accessdate=2011-02-18|archiveurl=https://web.archive.org/web/20040120015815/http://www.batmanmovieonline.com/behindthescenes/articles/samhamm.htm|archivedate=2004-01-20|deadurl=yes}}</ref>.

У дев'яностих роках БоуіБові зображував розлюченого службовця ресторану, антипода [[Розанна Аркетт|Розанни Аркетт]] у фільмі «[[Історія з пограбуванням]]» (1991), і грав таємного агента [[Федеральне бюро розслідувань|ФБР]] [[Список дійових осіб та акторів «Твін Пікс»|Філіппа Джеффріса]] у фільмі [[Девід Лінч|Девіда Лінча]] «[[Твін Пікс: вогонь, іди зі мною]]» (1992). Він отримав невелику, але важливу роль [[Енді Воргол]]а в біографічному фільмі 1996 року «[[Баскія (фільм)|Баскія]]», художника/режисера [[Джуліан Шнабель|Джуліана Шнабеля]], про художника [[Жан-Мішель Баскія|Жана-Мішеля Баскія]]. 1998 року БоуіБові виконав одну з головних ролей в італійському фільмі під назвою «{{нп|Мій Дикий Захід||en|Gunslinger's Revenge}}<nowiki/>» (спочатку називався «Il Mio West»)<ref>[http://www.imdb.com/title/tt0148508/ Appearance in ''Il Mio West''], Italian film, 1998: [[Internet Movie Database|IMDb.com]] website.</ref>. У ньому Девід грає найбільш небезпечного стрільця в регіоні<ref>[http://www.reelfilm.com/gunsrvng.htm ''Gunslinger's Revenge''], 2005 US release of ''Il Mio West'': review at the ''Reel Film'' website.</ref>. Однак фільм не виходив у Сполучених Штатах до 2005 року. 1998 року з'явився фільм «Оксамитова золота жила]]», драма [[Тодд Гейнс|Тодда Хейнса]] про епоху британського [[глем-рок]]у 1970-х. Сюжет фільму повністю вигаданий, проте при створенні образів головних героїв Браяна Слейда і Курта Вайлда режисер фільму відштовхувався від фігур музикантів-Девіда БоуіБові та Іггі Попа, яких зіграли [[Джонатан Ріс-Маєрс]] і [[Юен Мак-Грегор]] відповідно. Назву фільм дістав від заголовка пісні БоуіБові «[[Velvet Goldmine]]». Спочатку передбачалося, що фільм буде безпосередньо розповідати про Девіда БоуіБові, і режисер Тодд Хейнс виходив з його біографії, створюючи сценарій стрічки. Але БоуіБові виявився, м'яко кажучи, не в захваті від проєкту і заборонив використовувати в ньому свої пісні. В одному зі своїх інтерв'ю співак заявив, що сценарій&nbsp;— погань, що його образ у фільмі нецікавий, а сам глем-рок виглядає штучним і прилизаним (схожим на те, що робили у 80-х [[Нова романтика|Нові Романтики]], намагаючись відтворити ідею глему), тоді як у 70-х глем був вульгарним, позбавленим смаку і смішним<ref name=autogenerated1>[http://www.diary.ru/~bowie/p44721401.htm Velvet Goldmine]</ref>.

Перш ніж з'явитися в телесеріалі «[[Голод (серіал)|Голод]]» (1997), заснованому на [[Голод (фільм, 1983)|однойменному фільмі]] 1983 року, музикант [[Goldie (музикант)|Голді]] запросив БоуіБові зіграти роль старіючого гангстера на ім'я Берні у фільмі «{{нп|Понти||en|Everybody Loves Sunshine}}<nowiki/>» (1999), натхненному фільмом «{{нп|Брайтонська скеля||en|Brighton Rock (1947 film)}}<nowiki/>». БоуіБові знявся в ролі сусіда смертельно хворого дванадцятирічного хлопця у фільмі «Mr. Rice's Secret» 2000 року. 2001 року БоуіБові з'явився в камео у фільмі «[[Зразковий самець]]», виконавши роль судді фешн-змагання між персонажем [[Бен Стіллер|Бена Стіллера]] ''Zoolander'' і персонажем [[Оуен Вілсон|Оуена Вілсона]] ''Hansel''.

2002 року БоуіБові розглядали як одного з головних претендентів на роль графа фон Кролока в рок-мюзиклі [[Роман Полянський|Романа Полянського]] «[[Танець вампірів]]», але роль дісталася Майклові Кроуфорду.

2006 року БоуіБові зіграв разом з [[Крістіан Бейл|Крістіаном Бейлом]] і [[Г'ю Джекмен]]ом у фільмі «[[Престиж (фільм)|Престиж]]» режисера [[Крістофер Нолан|Крістофера Нолана]], виконавши роль [[Нікола Тесла|Ніколи Тесли]]. Сюжет оповідає про жорстоке протистояння між двома фокусниками на рубежі XIX—XX століть. БоуіБові озвучував негативного героя анімаційного фільму «[[Артур і Мініпути]]»&nbsp;— могутнього імператора Урдалака. Він також з'явився в [[камео]] в сіткомі «[[Масовка (Телесеріал)|Масовка]]». БоуіБові (в рамках шоу) імпровізував і заспівав глумливу пісню головного персонажа Енді Міллмана, якого зіграв [[Рікі Джервейс]]. Крім того, він озвучував персонажа «Lord Royal Highness» в продовженні мультсеріалу «[[Губка Боб Квадратні Штани]]», анімаційному фільмі «[[Губка Боб Атлантичні Штани]]». Його останній кінопроєкт становить собою другорядну роль ''Ogilvie'' в новому фільмі «[[Серпень (фільм, 2008)|Август]]»<ref>[http://www.comingsoon.net/films.php?id=40879 Film review, ''August (2008)''], to be released: ComingSoon.net website.</ref>, режисера {{нп|Остін Чік|Остіна Чіка|en|Austin Chick}} (найбільш відомого за постановкою і сценарієм романтичної драми «[[XX/XY]]» 2002 року), в якій також знялися [[Джош Гартнетт]] і [[Ріп Торн]] (з останнім БоуіБові вже грав у фільмі «[[Людина, яка впала на Землю]]»)<ref>{{cite web|url=http://www.imdb.com/title/tt0074851/fullcredits|title=The Man Who Fell to Earth (1976) - Full cast and crew|publisher=IMDb.com|lang=en|accessdate=2011-02-18|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101029015620/http://www.imdb.com/title/tt0074851/fullcredits|archivedate=2010-10-29|deadurl=yes}}</ref>.

БоуіБові познайомився зі своєю першою дружиною, моделлю [[Анджела Бові|Анжелою Барнетт]] 1969 року. Багато років по тому БоуіБові жартував, що "це сталося коли вони спали з одним і тим самим хлопцем"<ref>{{cite web|url=http://books.google.com/books?id=6N6L61TspucC&pg=PA48&lpg=PA48&dq=bowie+angela+%22fucking+the+same+bloke%22&source=web&ots=oi2bsJ5-1b&sig=At8Vqc1VjQGtvbVzfGA4v2Mx9SY&hl=en&sa=X&oi=book_result&resnum=2&ct=result |title=Bowie, by Christopher Sandford |publisher=Books.google.com |date= |accessdate=2 March 2010}}</ref>. Вважають, що любов Анджели до моди і епатажу справила істотний вплив на ранню кар'єру БоуіБові і набуття ним популярності{{sfn|Buckley|2000|pp=92-93}}. Вони одружилися 19 березня 1970 в офісі реєстрації одружень міста {{нп|Бромлі (місто)|Бромлі|en|Bromley Common}} ([[Кент|графство Кент]], [[Англія]]), де вона взяла його прізвище{{sfn|Buckley|2000|pp=92-93}}.

Ходили численні чутки, що саме на честь Анджели БоуіБові [[Мік Джаггер]] написав баладу «Angie», з альбому [[The Rolling Stones]] ''[[Goats Head Soup]]'', хоча сам Джаггер це заперечував<ref name="tioos-angie">{{cite web |last=McPherson |first=Ian |title=Track Talk: Angie |url=http://www.timeisonourside.com/SOAngie.html |accessdate=2009-02-15 |6= |archiveurl=https://web.archive.org/web/20090209044946/http://timeisonourside.com/SOAngie.html |archivedate=2009-02-09 |deadurl=yes }}</ref>.

Їх єдиний син народився [[30 травня]] [[1971|1971 року]]. Його назвали [[Данкан Джонс|Зові]] (пізніше він волів називати себе Джо/Джові, хоча тепер він повернувся до свого оригінального імені, яке дали при народженні&nbsp;— «Данкан Зові Гейвуд Джонс») і став кінорежисером («[[Місяць (фільм)|Місяць 2112]]», «[[Warcraft: Початок|Варкрафт]]»). Народження сина надихнуло БоуіБові написати пісню «Kooks» з альбому ''[[Hunky Dory]]''.

У квітні 1992 року БоуіБові одружився з моделлю [[Іман (модель)|Іман Абдулмаджид]], вінчання пройшло у [[Флоренція|Флоренції]], у церкві Св. Якова. Весілля мало великий розмах, заможним туристам досі пропонують номери в готелі з виглядом на церкву, де вінчалися Девід та Іман. Девід БоуіБові сам написав музику для урочистої церемонії. «Нам так пощастило, що ми зустрілися саме в той момент, коли були потрібні один одному»,&nbsp;— згадував пізніше співак.&nbsp;— «Вона&nbsp;— неймовірно красива жінка, але це лише одна сторона. Вона чудова людина і чудова мати…»<ref name=autogenerated3 />.

БоуіБові жив у [[Швейцарія|Швейцарії]] між 1976 і 1998 роками. Він проживав у великому шале в місті [[Блоне (Швейцарія)|Блоне]] до 1982 року, а потім переїхав у резиденцію початку двадцятого століття, т.&nbsp;зв. Сигнальний замок ({{Lang-fr|Château du Signal}}) в [[Лозанна|Лозанні]]<ref>{{cite web|url=http://montreuxmusic.com/mmm/content/view/99/135/lang,english/|title=David Bowie|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmVvP4F?url=http://montreuxmusic.com/mmm/content/view/99/135/lang,english/|archivedate=2011-08-26|accessdate=2016-10-07|deadurl=yes}}</ref>.

На початку 1970-х років, у період розквіту [[глем-рок]]у, [[Андрогінність|андрогінний]] стиль був популярним серед музикантів і сценічні образи молодого БоуіБові лише підігрівали чутки про його [[бісексуальність]]<ref>[http://womenslife.if.ua/?p=450 Андрогіни&nbsp;— хто вони?]{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}{{ref-ru}}</ref>. Музикант підтвердив їх в інтерв'ю журналу ''[[Melody Maker]]'' в січні 1972 року, одночасно зі створенням образу [[Зіггі Стардаст]]а<ref name="Bowie: An Illustrated Record p.7"/>. В інтерв'ю «[[Playboy|Плейбою]]» у вересні 1976 року БоуіБові сказав: «Це правда&nbsp;— я бісексуальний. Але не можу заперечувати, що я отримав чимало вигоди. Гадаю, це найкраще, що могло зі мною статися»<ref name="playboy">[http://www.playboy.com/articles/david-bowie-interview/index.html?page=2 Playboy Interview] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100801045250/http://www.playboy.com/articles/david-bowie-interview/index.html?page=2 |date=1 серпень 2010 }}, September 1976.</ref>.

Пізніше в інтерв'ю ''[[Rolling Stone]]'' (1980) він дистанціювався від цих слів, назвавши своє визнання в бісексуальності «найбільшою помилкою, яку колись зробив»{{sfn|Buckley|2000|p=401}}. 1993 року він казав, що завжди був «прихованим гетеросексуалом» і що його інтерес до гомо&nbsp;— і бісексуальної культури були більшою мірою продуктом часу, ніж проявом його власних почуттів. БоуіБові констатував: «Я почувався зовсім не в гуморі»<ref>{{cite web|url=http://www.5years.com/shape.htm|title=The Ziggy Stardust Companion|publisher=5years.com|date=|accessdate=2 March 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20091002081434/http://www.5years.com/shape.htm|archivedate=2009-10-02|deadurl=yes}}</ref>.

Уже по-іншому БоуіБові оцінював це в інтерв'ю 2002 року журналу ''[[Blender (журнал)|Blender]]''. Йому поставили питання: «Одного разу ви сказали, що визнання в бісексуальності було „найбільшою помилкою у вашому житті“. Ви досі так вважаєте?». Він відповів:

Людина з багатьма голосами, Девід БоуіБові від часів своїх ранніх записів на початку 1960-х використовував широке розмаїття музичних стилів. На його ранні твори і виступи сильно вплинули не лише рок-н-рольники, такі як [[Літл Річард]] і [[Елвіс Преслі]], але й решта шоу-бізнесу. Особливо він прагнув бути схожим на британського музичного театрального співака/автора пісень і актора [[Ентоні Ньюлі]], вокальний стиль якого він часто запозичав і широко використовував на своєму [[David Bowie|дебютному альбомі]] (1967)&nbsp;— що викликало відразу родичів Ньюлі, один з яких обізвав альбом «поганню», і безпосередньо самого Ньюлі, який знищив копію, яку отримав від видавця БоуіБові<ref>Perone (2007): p. 4</ref><ref>Sandford (1997): pp. 41—2</ref>.

Музикознавець Джеймс Перон ({{Lang-en|James Perone}}) зазначає використання Девідом змін октави для різних повторів однієї і тієї ж мелодії, про що свідчить комерційний успіх його синглу «<nowiki/>[[Space Oddity (пісня)|Space Oddity]]». Цей метод БоуіБові потім застосував у пісні «[[Heroes (пісня)|Heroes]]» для посилення драматичного ефекту. Перон зазначає, що «у нижній частині його вокальної партії його голос звучить багато, подібно до естрадного співака» ({{Lang-en|«in the lowest part of his vocal register his voice has an almost crooner-like richness»}})<ref>Perone (2007) p. 12</ref>.

Викладач вокалу Джо Томпсон описує вокальну техніку вібрато БоуіБові, як «особливо навмисну і відмітну»<ref>{{cite book |title=Find Your Voice: A Self-Help Manual for Singers |first=Jo |last=Thompson |publisher=Artemis Editions |year=2004 |isbn=978-0634074356 |page=76}}</ref>. Шиндер і Шварц ({{Lang-en|Schinder & Schwartz}}) називають його «вокалістом надзвичайних технічних можливостей, який в змозі передавати своїм співом особливий емоційний ефект»<ref>Schinder & Schwartz (2007): p. 483</ref>. У вокальному плані, так само як у його сценічних образах і написання пісень, багатогранна натура співака подібна до хамелеона. Історіограф Майкл Кемпбелл ({{Lang-en|Michael Campbell}}) каже, що пісні БоуіБові «підкорюють наші вуха без зусиль. Але БоуіБові постійно переходить від образу до образу, оскільки він придумує собі нові втілення. Його голос різко змінюється впродовж усієї його кар'єри»<ref>Campbell (2008): p. 254</ref>.

[[Файл:David_Bowie's_Vox_Mark_VI_guitar,_HRC_Warsaw.jpg|ліворуч|міні|250x250пкс|Гітара БоуіБові в «[[Hard Rock Cafe|Хард-рок кафе]]», Варшава]]

Інноваційні пісні БоуіБові та сценічна постановка його концертів привнесли нову парадигму в популярну музику початку 1970-х років, значною мірою вплинувши на її форми і подальший розвиток. Піонер [[глем-рок]]у БоуіБові, на думку музичних істориків Шиндера і Шварца ({{Lang-en|Schinder and Schwartz}}), має рівноцінний вклад з [[Марк Болан|Марком Боланом]] у створення та популяризацію цього жанру<ref name="Schinder & Schwartz 2007: p. 482">Schinder & Schwartz (2007): p. 482</ref>. Сценічні експерименти БоуіБові початку 1970-х стали джерелом натхнення для багатьох майбутніх [[Панк-рок|панк]]-виконавців. Історіограф Майкл Кемпбелл називає БоуіБові «одним з оригінальних впливів на панк-музику». БоуіБові одночасно досліджував й інші нові напрямки, які з часом почали впливати на музикантів. Біограф Девід Баклі пише, що «тоді, коли панк-рок з шумом змінив стандартну модель трихвилинної пісні, демонструючи виклик громадськості, БоуіБові майже повністю відмовився від традиційних прийомів року»<ref>Campbell (2008) p. 304</ref>{{sfn|Buckley|2000|p=45}}. Музикознавець Джеймс Перон вважає, що БоуіБові «привніс витонченість у рок-музику». Критики часто визнають інтелектуальну глибину його робіт і безсумнівний вплив його музики<ref name="Schinder & Schwartz 2007: p. 482"/><ref>Perone (2007): p. 183</ref><ref>{{cite book |first=Mark |last=Paytress |title=Bolan: The Rise and Fall of a 20th Century Superstar |year=2003 |publisher=Omnibus Press |isbn=978-0711992931 |page=218}}</ref>.

Як зазначав Дейв Еверлі (журнал ''[[Q (журнал)|Q]]''), кар'єра БоуіБові була наповнена «грандіозними художніми заявами», найвидатнішою з яких став альбом ''[[The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars]]'', який не просто «став визначальним для ери глем-року і перетворив творця у культового співака», але й помітно змінив хід розвитку сучасної музики. Втілившись у Зіггі, БоуіБові першим «перетнув межу між художником і його творінням» і таким чином (за словами Еверлі) провів «вододіл в рок-н-ролі&nbsp;— між його чорно-білим минулим та яскравим, багатобарвним майбутнім». Згодом суть концепції перейняло багато популярних виконавців: [[Pink Floyd]], [[Мерілін Менсон]] і навіть [[Гарт Брукс]], але, як зазначав Еверлі, «той факт, що ніхто з них не зумів навіть близько відтворити початковий ефект, свідчить про геніальність творіння БоуіБові»<ref>Everly, Dave. Q, November 2007. 21 Albums That Changed Music. #8. The Rise and Fall of Ziggy Stardust and His Spiders from Mars. P. 86.</ref>.

Як писав Д. Баклі, на початку 1970-х років попсвіт був «роздутим, пафосним, одягненим в шкіру, самовдоволеним, а БоуіБові кинув виклик основним канонам тогочасної рок-музики». «Одна відмітна риса прогресив-року початку 1970-х&nbsp;— це відсутність прогресу. До приходу БоуіБові люди не хотіли занадто великих змін»<ref>{{cite book |first= |last= |title=[http://books.google.com/books?id=OsAUAQAAIAAJ&q=%22people+on+people%22&dq=%22people+on+people%22&hl=en&ei=jMhJTZ_YGMO88gbnhcTYDg&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=1&ved=0CC0Q6AEwAA ''People on people: The Oxford dictionary of biographical quotations''] |year=2001 |publisher=Omnibus Press |isbn=0198662610 |page=[https://archive.org/details/peopleonpeopleox0000unse/page/44 44] |url=https://archive.org/details/peopleonpeopleox0000unse/page/44 }}</ref>,&nbsp;— зазначав [[Джон Піл]].

Як писав Баклі, БоуіБові «підірвав основи поняття про те, якою повинна бути рок-зірка»; після нього «…не було вже жодної попікони такого масштабу, тому що попсвіту, який виробляв таких рок-богів, більше не існує. Міцність прихильності культу БоуіБові була також унікальною&nbsp;— його вплив тривав довше і був більш творчим ніж, можливо, будь-яка інша сила в [[Поп-музика|поп]][[Фандом|спільноті]]». БоуіБові (підсумовує Баклі)&nbsp;— «…і зірка, і ікона. Величезний обсяг створених ним робіт зумовив виникнення, мабуть, найбільшого культу в популярній культурі… Його вплив на масову культуру унікальний: він змінив більше життів, проникнувши в них, ніж будь-яка порівнянна з ним фігура»<ref name="buckley_legacy"/>.

Перетворивши свій творчий шлях в безперервну низку переосмислень і трансформацій, БоуіБові неухильно розширював свій вплив на музичну індустрію. Як зазначав музичний оглядач Бред Філікі ({{Lang-en|Brad Filicky}}), упродовж десятиліть «БоуіБові став відомий як музичний хамелеон, якому вдавалося рівною мірою успішно міняти як тенденції, так і власний стиль, з тим, щоб <nowiki><цим тенденціям></nowiki> відповідати», в кінцевому підсумку за рівнем впливу на моду і попкультуру «поступаючись хіба що [[Мадонна (співачка)|Мадонні]]»<ref>{{cite journal |last=Filicky |first=Brad |title=Reviews; David Bowie: Heathen |journal=CMJ New Music Report |publisher=CMJ |volume=71 |issue=766 |date=10 June 2002 |page=13}}</ref>.

Девід БоуіБові був, можливо, першим рок-музикантом, який виконав знамениту «[[Місячна хода|місячну ходу]]», при цьому залишаючись на місці<ref>[http://www.youtube.com/watch?v=4LWiqTEwIJM Video] of «Aladdin Sane» (на початку відео&nbsp;— місячна хода, на 1:40 ще один танцювальний трюк Бові, який, можливо, запозичив той самий Джексон)</ref>. Початкова версія танцю з'явилася ще в пантомімних п'єсах БоуіБові в 1960-х роках, а 1974 року він її активно використовував у [[Diamond Dogs Tour]]. Серед тих, хто відвідував лос-анджелеські шоу туру, був і [[Майкл Джексон]], який пізніше висловлювався про дивні рухи БоуіБові<ref name="The Complete David Bowie 2002"/>.

Біограф Томас Форгет ({{Lang-en|Thomas Forget}}) пише: «''У зв'язку з тим, що він досяг успіху в найрізноманітніших музичних стилях, сьогодні майже неможливо знайти популярного артиста, який би не перебував під впливом Девіда БоуіБові''»<ref>{{Cite book |last=Forget |first=Thomas |year=2002 |title=David Bowie (Rock & Roll Hall of Famers) |publisher=Rosen Publishing Group |isbn=978-0823935239 |page=7}}</ref>.

* У 1970-х роках БоуіБові викликав полеміку деякими своїми радикальними політичними коментарями, заявивши, що Англія могла б отримати користь від фашистського лідера і що «Адольф Гітлер був однією з перших рок-зірок»<ref name="playboy" />. Такі коментарі були одним з мотиваційних чинників для [[лейбл]]ів заснувати компанію «[[Рок проти расизму]]»<ref>{{cite news|author=Ed Vulliamy |url=http://www.guardian.co.uk/world/2007/mar/04/race.otherparties |title=Blood and Glory|publisher=Guardian.co.uk |date= 04.03.2007|accessdate=2011-02-18}}</ref>. Незабаром БоуіБові заявив, що відмовляється від своїх слів; він стверджував, що був у ті дні надто захоплений [[окультизм]]ом, [[Фрідріх Ніцше|Ніцше]] і [[Товариство Туле|Товариством Туле]] і, крім того, постійно перебував під впливом наркотиків. «Я зробив дві-три поверхневі, театральні заяви про британське суспільство; єдине, що можу тепер протиставити їм,&nbsp;— це заява про те, що я НЕ є фашистом»<ref name=autogenerated4 />,&nbsp;— говорив він вже 1977 року.

* 2015 року Девід БоуіБові, Іггі Поп, [[Бйорк]] і кілька десятків інших артистів підписали звернення до конференції [[Організація Об'єднаних Націй|ООН]] з питань зміни клімату. Відкритий лист закликає до створення світової координаційної ради щодо запобігання глобальному потеплінню, розвитку низьковуглецевої економіки та інших заходів з поліпшення екології Землі<ref>{{cite web|url=http://lenta.ru/news/2015/11/27/climate/|title=Девід Бові та Radiohead звернулись з відкритим листом до світових лідерів|publisher=Lenta.ru|accessdate=2015-11-11|lang=ru}}</ref>.

* 2009 року німецький науковець Петер Єгер ({{Lang-de|Peter Jäger}}) відкрив новий рідкісний вид павуків і вирішив назвати його на честь Девіда БоуіБові. Представник виду, що дістав назву ''[[Heteropoda davidbowie]]''. Дослідник виявив його в [[Малайзія|Малайзії]]. За словами [[Арахнологія|арахнолога]], на це його надихнуло турне БоуіБові Glass Spider і пісня «Ziggy Stardust»<ref>[http://www.gzt.ru/topnews/world/258782.html Новий вид жовтих павуків назвали на честь Девіда Бові]{{ref-ru}}</ref>.

* За підсумками опитування, яке провела британська радіостанція Planet Rock, Девід БоуіБові посів 11-те місце у списку «40 найвизначніших рок-вокалістів всіх часів»<ref>[http://www.dailymail.co.uk/tvshowbiz/article-1103932/Robert-Plant-seed-rock-n-roll-poll-Mick-Jagger-just-scrapes-ten.html Robert Plant is top seed in rock n' roll poll while Mick Jagger just scrapes the top ten]</ref>.

* 2002 року [[Moby]] сказав: «Без Девіда БоуіБові популярної музики не існувало б».

* Телеканал [[VH1]] поставив БоуіБові на 7-ме місце в списку «100 найвидатніших артистів усіх часів»<ref>{{cite web|url=http://budugllydesign.com/archiveow/top100/vh1-100.htm|title=VH1’s top 100 all time greatest artists|publisher=VH1|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170427161649/http://budugllydesign.com/archiveow/top100/vh1-100.htm|archivedate=2017-04-27|accessdate=2016-10-07|deadurl=yes}}</ref>.

* В опитуванні компанії [[Zippo]], метою якого було виявити найбільш впливових музикантів останніх 50 років, БоуіБові посів четверте місце, поступившись лише гуртам [[The Beatles]], [[Queen]] і [[The Rolling Stones]]<ref>[http://www.contactmusic.com/news.nsf/story/lighter-anthem-bohemian-rhapsody_1164045 Lighter Anthem 'Bohemian Rhapsody']</ref>.

* Девід БоуіБові посів дев'яте місце з дванадцяти у рейтингу найуспішніших артистів в історії британського чарту «Diamond Dozen» («Діамантова дюжина»), приуроченому до двох ювілеїв&nbsp;— 60-річчя перебування на троні королеви Великої Британії [[Єлизавета II|Єлизавети II]] і 60-річчя [[UK Singles Chart|британського чарту синглів]]. За даними ''Official Charts Company''&nbsp;— упорядника офіційних музичних хіт-парадів Великої Британії, сингли музиканта розійшлися тиражем 10,6 мільйона примірників<ref>[http://www.officialcharts.com/chart-news/the-official-singles-charts-biggest-selling-artists-of-all-time-revealed-1431/ The Official Singles Charts' biggest selling artists of all time revealed!]</ref>.

* У вересні 2012 року БоуіБові визнано «Іконою [[New Musical Express|NME]]», музикант посів третє місце у голосуванні за звання найкращого музиканта останніх 60 років. Онлайн-опитування стартувало на сайті видання в березні і присвячувалося його 60-річчю. Учасникам голосування пропонувалося вибрати найкращих серед 60 претендентів. За шість місяців в опитуванні взяли участь більш як 160 тисяч людей. Попереду БоуіБові виявилися лише [[Джон Леннон]] і [[Ліам Галлахер]]<ref>[http://www.nme.com/news/john-lennon/66169 John Lennon named as NME's Ultimate Icon]</ref>.

* В грудні 2012 року БоуіБові посів 37-ме місце в символічному списку «Найкращі виконавці за 10 років скробблінга» порталу [[Last.fm]]<ref>{{Cite web |url=http://www.lastfm.ru/bestof/10years/artists?from=40 |title=Найкращі виконавці за 10 років скробблінга |accessdate=7 жовтень 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150627164327/http://www.lastfm.ru/bestof/10years/artists?from=40 |archivedate=27 червень 2015 |deadurl=yes }}</ref>.

== Музика БоуіБові в кіно ==

Нижче наведено список найбільш згадуваних пісень БоуіБові в саундтреках повнометражних кінофільмів, а також телесеріалів і відеоігор:

# «Ice Ice Baby» (9)&nbsp;— хіт американського репера [[Vanilla Ice]], в якому використано [[семпл]] з «[[Under Pressure]]» спільної роботи БоуіБові та [[Queen]].<br/>«[[Space Oddity (пісня)|Space Oddity]]» (9)

Деякі голлівудські фільми дістали назви за піснями БоуіБові:

Пісня «[[Space Oddity (пісня)|Space Oddity]]», що забезпечила 1969 року БоуіБові фінансовий успіх, здобула спеціальну [[Нагорода Айвор Новело|премію Айвора Новелло]]<ref>{{cite web|url=http://www.bucksmusicgroup.com/about/Ivor_Novello_Awards.html|title=Ivor Novello Awards |work=buckmusicgroup.com |publisher=Bucks Music Group|accessdate=16 September 2010}}</ref>. За роль у науково-фантастичному фільмі «[[Людина, яка впала на Землю]]» 1976 року він отримав премію «[[Сатурн (премія)|Сатурн]]» в номінації «[[Премія «Сатурн» найкращому кіноактору|Найкращий кіноактор]]»<ref>{{cite web|url=http://www.saturnawards.org/past.html|title=Past Award Winners|work=saturnawards.org|publisher=The Academy of Science Fiction Fantasy & Horror Films|accessdate=11 September 2010|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmaMIJh?url=http://www.saturnawards.org/past.html|archivedate=2011-08-26|deadurl=yes}}</ref>. У наступні десятиліття він також удостоювався численних нагород, завоювавши, зокрема, дві премії «[[Нагорода Греммі|Греммі]]»<ref>{{cite web|url=http://allmusic.com/artist/david-bowie-p3753/charts-awards/grammy-awards|title=David Bowie > Charts & Awards > Grammy Awards|publisher=Allmusic.com|accessdate=2011-02-18|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmbAFoV?url=http://allmusic.com/artist/david-bowie-p3753/charts-awards/grammy-awards|archivedate=2011-08-26|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.grammy.com/Recording_Academy/Awards/Lifetime_Awards|title=Lifetime Achievement Award: Past Recipients|work=Grammy.com|publisher=National Academy of Recording Arts & Sciences, Inc|accessdate=2011-02-18|archiveurl=http://www.grammy.com/Recording_Academy/Awards/Lifetime_Awards|archivedate=2007-11-12}}</ref> і дві [[Brit Awards]]<ref>{{cite web|url=http://www.brits.co.uk/artist/david-bowie|title=David Bowie|publisher=Brit Awards Ltd|work=brits.co.uk|accessdate=11 September 2010|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmboFJk?url=http://www.brits.co.uk/artist/david-bowie|archivedate=2011-08-26|deadurl=yes}}</ref>.

1999 року французький уряд нагородив БоуіБові [[Орден Мистецтв та літератури|орденом Мистецтв та літератури]] командорського ступеня<ref>{{cite news|url=http://www.independent.co.uk/news/world/europe/the-big-question-how-does-the-french-honours-system-work-and-why-has-kylie-been-decorated-822752.html|title=The Big Question: How does the French honours system work, and why has Kylie been decorated?|last=Lichfield|first=John|date=8 May 2009|work=The Independent |accessdate=17 September 2010 }}</ref>. Того ж року він також здобув ступінь почесного доктора [[Музичний коледж Берклі|музичного коледжу Берклі]]<ref>{{cite web|url=http://www.berklee.edu/news/1999/grad99.html|title=ChChChChanges|publisher=[[Berklee College of Music]]|work=berklee.edu|accessdate=17 September 2010|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmcQgd0?url=http://www.berklee.edu/news/1999/grad99.html|archivedate=2011-08-26|deadurl=yes}}</ref>. 2000 року БоуіБові [[відмовився від британської нагороди]] [[Орден Британської імперії|Командора Британської імперії]], а 2003 року і від титулу [[лицар]]я<ref>{{cite news |last=Thompson|first=Jody|title=Sixty things about David Bowie|publisher=(No. 35): BBC News|date=8 January 2007|url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/6230201.stm|accessdate=17 September 2010}}</ref>, заявивши: «Я ніколи не припускав, що отримаю щось подібне. Я справді не знаю, для чого він потрібен. Це не те, заради чого я все життя працював»<ref>{{cite news |last=Mohan|first=Dominic|title=Exclusive: Bowie refuses knighthood|publisher=The Sun|date= 12th September 2003|url=http://www.bowiewonderworld.com/press/00/030912thesun.htm|accessdate=11 December 2010}}</ref>.

За час кар'єри БоуіБові було продано близько 136 мільйонів платівок і дисків з його музикою<ref name="dailymail2009" />. У Великій Британії вручили 9 платинових, 11 золотих, 8 срібних сертифікатів, а в Сполучених Штатах&nbsp;— 5 платинових і 7 золотих<ref>{{cite web|url=http://www.riaa.com/goldandplatinumdata.php?resultpage=1&table=SEARCH_RESULTS&artist=David%20Bowie&sort=Artist&perPage=25|title=Gold and Platinum: Search Results|publisher=[[Recording Industry Association of America]]|work=riaa.com|accessdate=12 September 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20130728005047/http://www.riaa.com/goldandplatinumdata.php?resultpage=1&table=SEARCH_RESULTS&artist=David%20Bowie&sort=Artist&perPage=25|archivedate=2013-07-28|deadurl=yes}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.bpi.co.uk/certifiedawards/search.aspx|title=Certified Awards Search|publisher=[[British Phonographic Industry]]|work=bpi.co.uk|accessdate=12 September 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20130115055129/http://www.bpi.co.uk/certifiedawards/search.aspx|archivedate=2013-01-15|deadurl=yes}}</ref>. 2002 року він посів 29-те місце в списку [[100 найвизначніших британців|Ста найвизначніших британців]]"<ref name="dailymail2009">{{cite web|url=http://www.dailymail.co.uk/tvshowbiz/article-1231539/David-Bowie-asked-play-Glastonbury-time-mark-40th-anniversary.html|work=[[The Daily Mail]]|title=David Bowie asked to play at Glastonbury for third time to mark 40th anniversary|first=Ben|last=Todd|date=27 November 2009|accessdate=11 September 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110220113437/http://www.dailymail.co.uk/tvshowbiz/article-1231539/David-Bowie-asked-play-Glastonbury-time-mark-40th-anniversary.html|archivedate=2011-02-20|deadurl=yes}}</ref>. 2004 року журнал ''[[Rolling Stone]]'' поставив його на 39-те місце в списку «[[50 найвизначніших виконавців усіх часів за версією журналу Rolling Stone|100 найвизначніших виконавців усіх часів]]»<ref name="100-greatest-artists">{{cite web|title=100 Greatest Artists: David Bowie|work=Rolling Stone Issue 946|publisher=Rolling Stone|url=https://www.rollingstone.com/music/lists/100-greatest-artists-of-all-time-19691231/david-bowie-19691231|accessdate=2011-02-18|lang=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmKpEBq?url=http://www.rollingstone.com/music/lists/100-greatest-artists-of-all-time-19691231/david-bowie-19691231|archivedate=2011-08-26}}</ref> і на 23-тє серед найкращих вокалістів усіх часів<ref name="100-greatest-singers">{{cite web|url=https://www.rollingstone.com/music/lists/100-greatest-singers-of-all-time-19691231/david-bowie-19691231|title=100 Greatest Singers: David Bowie|publisher=Rolling Stone|date=|accessdate=2011-02-18|lang=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/61DmLSNhE?url=http://www.rollingstone.com/music/lists/100-greatest-singers-of-all-time-19691231/david-bowie-19691231|archivedate=2011-08-26}}</ref>.

17 січня 1996 року Девіда БоуіБові ввели до [[Зала слави рок-н-ролу|Зали слави рок-н-ролу]]<ref name="rockhall">{{cite web|title=David Bowie: Rock and Roll Hall of Fame Induction|work=rockhall.com|publisher=Rock and Roll Hall of Fame|url=http://rockhall.com/inductees/david-bowie|accessdate=16 September 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101129034323/http://rockhall.com/inductees/david-bowie/|archivedate=2010-11-29|deadurl=yes}}</ref>.

Пісні Девіда БоуіБові [[Life on Mars?]] та [[Ashes to ashes]] дали назву британським серіалам [[Життя на Марсі (серіал)|Життя на Марсі]] та [[Прах до праху]] відповідно. Крім того, ці пісні грають у ключових моментах обох серіалів.

* Дитячі роки Девіда описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда БоуіБові» / [[Катерина Лебедєва|К. Лебедєва]].&nbsp;— Київ : [[Грані-Т]], 2008.&nbsp;— 96 c.: іл.&nbsp;— (Серія «[[Життя видатних дітей]]»).&nbsp;— ISBN 978-966-2923-77-3.&nbsp;— ISBN 978-966-465-128-5.

* [http://www.davidbowie.com/ BowieNet]&nbsp;— офіційний сайт Девіда БоуіБові

* [https://www.youtube.com/channel/UCh8hlIe7EcmVilHjnrE7gNw DavidBowieVEVO]&nbsp;— офіційний YouTube канал Девіда БоуіБові