Кривець Олександр Єлісейович: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м вилучено Категорія:Персоналії:Київ за допомогою HotCat
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 15:
{{ряд2|{{Грамота Президії ВР УРСР|1969}}|{{Золота медаль ВДНГ|1974}}|{{Срібна медаль ВДНГ|1967}}|{{Срібна медаль ВДНГ|1970}}}}}}
{{Othernames|Кривець}}
'''Олександр Єлісейович Кривець''' ([[13 вересня]] [[1919]], [[Піски (Бобровицький район)|Піски]]  — [[27 січня]] [[1992]], [[Київ]])  — [[радянські партизани|радянський партизан]], [[Герой Радянського Союзу]] (4.01.1944). Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 2-го скликання. Автор книги спогадів «Багряними стежками», в якій він значно перебільшив досягнення свого партизанського загону, спотворив деякі факти.
 
== Біографія ==
Народився [[13 вересня]] [[1919]] року в селі [[Піски (Бобровицький район)|Пісках]] (нині [[Бобровицький район|Бобровицького району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]]) в родині [[селяни]]на. [[Українець]]. У [[1940]] році закінчив [[Білоцерківський сільськогосподарський інститут]]. Працював [[агроном]]ом в місті [[Тараз|ДжамбулДжамбулі]]і ([[Казахська РСР]]).
 
У [[1940]]–[[1941]] роках навчався в Московському військово-авіаційному училищі, яке закінчив з відзнакою в 1941 році. Отримавши спеціальність авіаційного техніка і звання [[сержант]]а, був направлений в 254-й авіаційний полк 36-ї авіаційної дивізії, на посаду техніка ескадрильї з експлуатації аеронавігаційного обладнання бойових літаків. У серпні 1941 року отримав звання техніка-лейтенанта. Згодом полк потрапив у велике київське оточення. Спроби вийти з оточення не увінчалися успіхом і в листопаді 1941 року О.  Є.  Кривець пробився в село Піски, де в грудні 1941 року була створена антифашистська підпільна організація в кількості 35 чоловік, керівником якої став І.  А.  Головко, а заступником керівника О.  Є.  Кривець. До березня 1942 року була закінчена робота по збору [[зброя|зброї]], боєприпасів, зв'язкових, явочних квартир. У листопаді [[1942]] року загін отримав назву імені Щорса. На загальних зборах командиром загону був обраний О.  Є.  Кривець, комісаром і начальником штабу І. Головко та І. Сидоренко. Загін діяв на території [[Київська область|Київської]], [[Чернігівська область|Чернігівської]], та [[Полтавська область|Полтавській]] областей. До жовтня [[1943]] року партизанами було знищено близько 200 [[солдат]]ів і [[офіцер]]ів, десятки [[танк]]ів і [[вантажний автомобіль|вантажівок]], пущено під укіс понад 20 ворожих військових ешелонів, здійснений ряд нальотів на німецькі комендатури і районні управи.
 
Указом [[Президія Верховної Ради СРСР|Президії Верховної Ради СРСР]] від [[4 січня]] [[1944]] року за вміле керівництво партизанським загоном, Олександру Єлисейовичу Кривцю присвоєно звання [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] з врученням [[орден Леніна|ордена Леніна]] і [[медаль «Золота Зірка»|медалі «Золота Зірка»]] (№  2885).
 
Член [[ВКП (б)]] з липня [[1945]] року.
 
З [[1947]] року [[капітан (військове звання)|капітан]] О.  Є.  Кривець  — в запасі.
 
Жив у [[Київ|Києві]]. Обіймав низку керівних посад, в тому числі був директором Городище-Пустоварського цукрового комбінату Київської області, керуючим Київського бурякцукортресту.
Рядок 32:
У [[1972]] році в Києві вийшла книга спогадів Олександра Кривця «Багряними стежками», в якій він значно перебільшив досягнення свого партизанського загону, спотворив деякі факти. В кінці [[1970-ті|1970-х]] Комітетом партійного контролю при ЦК КПРС розпочалася перевірка діяльності Олександра Кривця під час війни. За попередніми підсумками перевірки [[журналіст]] Аркадій Сахнін опублікував [[10 жовтня]] [[1979]] року в «[[Литературная газета|Літературній газеті]]» статтю під назвою «Правда про героїзм і підлості», в якій діяльність Кривця виглядала далеко не такою героїчною, як він підносив до тих пір.
 
За результатами перевірки Комісія партконтролю при ЦК КПРС в [[1980]] року виключила О.  Є.  Кривця з партії. Йому було висунуто такі звинувачення: обман, навмисне спотворення своїх біографічних даних при вступі в КПРС, привласнення неіснуючих подвигів і перебільшення своїх заслуг під час війни.
 
Після висновку Президія Верховної Ради СРСР Указом від [[28 лютого]] [[1980]] року анулювала Укази про присвоєння Кривцю звання Героя і нагородження орденом Богдана Хмельницького як незаслужено представленого до цих високих нагород. Був він знятий і з відповідальної роботи і відправлений на пенсію.
Рядок 38:
Через десять років, [[4 грудня]] [[1990]] року Сокольницький районний нарсуд Москви визнав публікацію «Літературки» недостовірною. Олександр Кривець був відновлений у партії. [[16 липня]] [[1991]] року був відновлений і у званні Героя Радянського Союзу.
 
Альтернативну версію діяльності Олександра Кривця подає [[Березовська Павлина Леонідівна|Павлина Березовська]] &nbsp;— українська журналістка, колишня учасниця підпілля на Чернігівщині в час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]], співавторка книжки «Двічі страчені-вічно живі»<ref>Двічі страчені-вічно живі : історико-документальна повість / П.&nbsp;Л.&nbsp;Березовська, Н.&nbsp;І.&nbsp;Дяченко.&nbsp;— К. : Український центр духовної культури, 2006.&nbsp;— 621 с. : фото.&nbsp;— ISBN 966-628-
135-X.</ref><ref>{{cite web|url=http://www.umoloda.kiev.ua/number/941/196/34248/|title=Партизанка|publisher=«Україна молода» Номер 111 за 22.06.2007|author=Ярослава Музиченко|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170929114414/http://www.umoloda.kiev.ua/number/941/196/34248|archivedate=29.09.2017|accessdate=14.07.2017|deadurl=yes}}</ref>
 
[[Файл:Могила Олександра Кривця.JPG|міні|200пкс|Могила Олександра Кривця]]
 
Помер [[27 січня]] [[1992]] року. Похований в Києві на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] (ділянка №52№&nbsp;52).
 
== Нагороди ==
Рядок 70:
 
== Література ==
* Подвигом прославлены: Герои Советского Союза &nbsp;— партизаны и подпольщики Украины в годы Великой Отечественной войны. Київ, 1978. стор. 182–184182—184.
* http://narodna.pravda.com.ua/history/4fead023534e6/view_print/