Фріда Кало: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 52:
 
=== Повернення до Мехіко і міжнародне визнання ===
1934Повернувшись року,до післяМехіко поверненняу до Мехіко1934-му, Фріда не намалюваланаписала жодної картини йза цей рік і лише дві – наступногоза наступний. Проте,Натомість дуже продуктивними стали 1937 і 1938 роки, після того, як вонивона зрозлучилась Дієго розлучились, а тоді зійшлисяі знову, булизійшлася надзвичайноз продуктивними для неїДієго. Вона створила більше робіт, «ніж за всі попередніминулі вісім років шлюбу», написавшисеред такі картини, якних «''Моя няня і я''» (1937), «''Четверо жителів Мехіко''» (1938) і «''[[Що вода дала мені вода (картина)|Що дала мені вода]]''» (1938).{{sfnm|1a1=Herrera|1y=2002|1p=215 for quote|2a1=Zamora|2y=1990|2p=56|3a1=Kettenmann|3y=2003|3p=45}}. На початку 1938 року деякі зкартини їїФріди картинКало виставлялись у галереї [[Національний автономний університет Мексики|Національного автономного університету Мексики]], хочаоднак сама вона всей щедалі сумнівалась у своїйсвоєму роботі.таланті{{sfn|Herrera|2002|p=226}}. Також уліткуУлітку 1938 року їй вперше вдалося продатизаробити ажна чотирисвоїй своїтворчості картини,значну посуму $200 за800 кожнудоларів, продавши чотири картини кінозірці та колекціонеруколекціонерові живопису [[Едвард Г. Робінсон|ЕдвардуЕдвардові Г. Робінсону]].{{sfn|Herrera|2002|p=226}}. У квітні 1938 року, коли французький сюрреаліст [[Андре Бретон]] відвідав Ріверу, і Фріда отрималаздобула ще більше визнання. Під враженням від її творчості Фрідицей вінфранцузький миттєвосюрреаліст зразу ж визнав їїнову знайому сюрреалісткою, описавшиа її роботи,твори охарактеризував як «бомбустрічку, впов'язану подарунковійна обгортцібомбі».{{sfn|Mahon|2011|ppp=33–3434}}. Він не лише пообіцяв організувати виставку її робіт у Парижі, але й написав своєму другові, й торговцюторговцеві живописом {{нп|Жульєн Леві|Жульєну Леві||Julien Levy}},. якийТой пообіцяввідповів згодою надати свою галерею на 57-й Східній вулиці у Мангеттені для її персональної виставки. Фріди Кало{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1p=45|2a1=Mahon|2y=2011|2pp2p=33–3433}}.
 
[[Файл:Toni Frissell - Frida Kahlo, seated next to an agave.jpg|thumb|left|СвітлинаФріда Кало. 1937 року,рік. якуЦей знімок зробив [[Тоні Фрісселл]], з fashion shoot для журналу ''[[Vogue]]'']].
У жовтні Фріда наодинцісама поїхала до Нью-Йорка, де її строкатабарвиста мексиканська сукня «стала сенсацією», і в ній вона мала «неймовірно екзотичний» вигляд.{{sfn|Mahon|2011|ppp=33–3434}}. Відкриття виставки в листопаді відвідали знамениті художниці [[Джорджія О'Кіф|Джорджія О'Кіфф]] та [[Клер Бут Люс]], а про саму виставку написалиопубліковано багато позитивних відгуків у пресі, поприпричому тебагато щохто багатоз критиків писали свої відгукивідгукнувся поблажливим тоном.{{sfnm|1a1=Herrera|1y=2002|1pp=230–232|2a1=Mahon|2y=2011|2pp=34–35}}. Наприклад, журналу журналі ''[[Тайм (журнал)|Тайм]]'' написав, щонаписано: «У картинах маленької Фріди…Фрідоньки… є вся витонченість мініатюр, яскраві червоні та жовті барви мексиканських традицій і достобіса грайлива фантазія прозорливоїнесентиментальної дитини».{{sfn|Herrera|2002|pp=230–232}}. Попри [[Велика депресія|Велику депресію]], Фріда продала половину з 25 картин, представлених на виставці.{{sfn|Burrus|2005|p=204}}. Крім того, вона отрималадістала замовлення від [[Енсон ГудіерГуд'єр|Енсона Ґуд'єра]], тодішнього президентадиректора MoMA[[Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)|Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва]], а також від Клер Бут Люс, для якої намалювала портрет її подруги, світської левиці [[Дороті Гейл|Дороті Ґейл]], що скоїла була самогубство, зістрибнувши зі свого будинку.{{sfn|Herrera|2002|pp=230–235}}. Протягом трьох місяців перебування в Нью-Йорку Фріда малювала дуже мало, зосередившись на тому, щоб насолодитися містом, наскільки це дозволяло її слабке здоров'я.{{sfn|Herrera|2002|pp=230–240}}. Крім того, у неї було кілька інтрижок, одна з них тривала з Ніколасом МюреємМарі, а дві інші були з Леві та [[ЕдрарЕдгар Кауфманн (молодший)|Едгаром Кауфманном-молодшим]].{{sfnm|1a1=Herrera|1y=2002|1pp=230–240|2a1=Ankori|2y=2002|2p=193}}.
 
У січні 1939 року Фріда відпливлавідплила до Парижа, на запрошення Андре Бретона, щоб організувати виставку своїх робіт.{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1pp=51–52|2a1=Herrera|2y=2002|2pp=241–243}}. Коли вона прибула, з’ясувалося, що він не розмитнив її картини й навіть  не був уже власником галереї.{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1pp=51–52|2a1=Herrera|2y=2002|2pp=241–245}}. За сприяння [[Марсель Дюшан|Марселя Дюшана]] їй вдалося домовитись про виставку в галереї Renou et Colle.{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1pp=51–52|2a1=Herrera|2y=2002|2pp=241–245}} Подальші проблеми виникли тоді, коли галерея погодилася виставити тільки дві картини Фріди, вважаючи, що решта будуть шокувати відвідувачів.{{sfn|Herrera|2002|pp=241–245}} Утім, Бретон наполіг, щоби їх виставили разом з фотографіями [[Мануель Альварес Браво|Мануеля Альвареса Браво]], скульптурами доколумбової епохи, мексиканськими портретами вісімнадцятого й дев'ятнадцятого століть, а також усім тим, що він скуповував на мексиканських базарах, а Фріда вважала «сміттям»: цукровими черепами, іграшками тощо.{{sfn|Mahon|2011|p=45}}
 
ВВиставка відкрилася в березні, але отримала набагато менше уваги, ніж у Сполучених Штатах. Певною мірою причиною збитковості стала [[Друга світова війна]], що насувалась. Це змусило Фріду скасувати заплановану в Лондоні виставку.{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1pp=51–52|2a1=Herrera|2y=2002|2pp=241–250}} Попри це, [[Лувр]] купив картину «''Рамка''», і таким чином Фріда стала першою мексиканською мисткинею, роботу якої Лувр обрав до своєї колекції.{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1pp=51–52|2a1=Herrera|2y=2002|2pp=241–250|3a1=Mahon|3y=2011|3p=45}} Її тепло прийняли також інші паризькі художники, [[Пабло Пікассо]] і [[Хоан Міро|Жоан Міро]],{{sfn|Mahon|2011|p=45}} і паризький світ моди. Фріда надихнула дизайнерку [[Ельза Скіапареллі|Ельзу Скіапареллі]] на створення сукні, яка з'явилась на сторінках паризького журналу ''[[Vogue Paris|Vogue]]''.{{sfnm|1a1=Kettenmann|1y=2003|1pp=51–52|2a1=Herrera|2y=2002|2pp=241–250}} Втім, її загальне враження про Париж і представників сюрреалізму залишилося негативним; у листі до Мюрея вона назвала їх «купкою божевільних лунатиків і дуже тупих сюрреалістів»{{sfn|Mahon|2011|p=45}}, які «настільки божевільно 'зарозумілі' та гнилі, що я більше не можу їх витерпіти».{{sfn|Kettenmann|2003|p=51}}