Дуарте (король Португалії): відмінності між версіями

[[1436]] року, за намовлянням братів Енріке і Фернанду, король Дуарте санкціював військовий похід до марокканського [[Танжер]]у<ref name=Л194/>. Від початку він був противником цієї авантюри, але під впливом королеви Леонори, дав свою згоду<ref name=Л195/>. Експедицію мусив очолити інфант Енріке. За домовленостями брати заповідали свої титули і землі третьому королівському синові [[Фернанду (герцог Візеуський)|Фернанду]].

Наприкінці літа 1437 року усі приготування завершилися. [[22 серпня]] Енріке, Фернанду та їхнє 6-тисячне військо рушило з Лісабону на кораблях до [[Марокканський султанат|Марокко]]. Незважаючи на декілька штурмів Танжеру, португальці не змогли здобути міста. В жовтні їх оточилооточила великевелика мусульманськемусульманська військоармія і відрізаловідрізала від кораблів. Під тискомВід спраги і голоду Енріке був змушений укласти принизливий договір: в обмін на безпечний відступ португальці обіцяли повернути марокканцям Сеуту. Гарантом дотримання угоди став інфант Фернанду — його взяли в заручники<ref name=Л195/>.

Коли новини про Танжерську катастрофу досягли Португалії, Дуарте впав у відчай. Він прагнув звільнити брата в обмін на Сеуту, але Лерійські кортеси [[1438]] року висловилися проти дотримання договору з Марокко<ref name=Л195/>. Після королівської наради португальський двір переїхав до Евори<ref name=Л195/>. Марокканці дізналися, що португальська сторона не здаватиме міста, тому кинули інфанта Фернаду і його супровід до в'язниці у [[Фес]]і<ref name=Л195/>. Винуватець катастрофи, інфант Енріке, марно пропонував королю Дуарте визволити брата шляхом викупу або нового походу<ref name=Л195/>.

[[1438]] року в Еворі спалахнула епідемія [[чума|чуми]]<ref name=Л196/>. Дуарте та його родина покинули двір, переїхавши до відносно безпечного [[Томар]]уа<ref name=Л196/>. Проте [[9 вересня]] того ж року король помер там, ставши жертвою епідемії<ref name=Л196/>. Напередодні смерті він картав себе за те Танжерську катастрофупоразку і неспроможність допомогти нужденному братові Фернанду<ref name=Л196/>. Останній помер у Феській тюрмі через шість років, так і не дочекавшись визволення<ref name=Л196>Livermore 1947:196.</ref>.

Дуарте поховали у [[Батальський монастир|Батальському монастирі]], де були похованіспочивали його батько таі матір. Через 70 років йогодіяння діяннямонарха описав у офіційній «[[Хроніка короля Дуарте|Хроніці короля Дуарте]]» португальський історик [[Руй де Піна]].