Людовик Угорський: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 65:
[[1338]] року внаслідок [[Другий з'їзд монархів у Вишеграді|Вишеградського договору]], укладеного між батьком Людовика [[Карл І Роберт|Карлом I Робертом]] та польським королем Казимиром ІІІ, він став потенційним спадкоємцем останнього (на випадок, якщо б у того не було синів)<ref>[http://www.irekw.internetdsl.pl/dokumenty/greathistory/r13.html Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір]</ref>.
Вів войовничу зовнішню політику за висунення Угорщини на провідні позиції у Європі. У 1340—1350-х роках брав участь у династичних претензіях на землі [[Королівство Русі|Королівства Русі]]. Посилював свою владу та вплив, як в середині країни, так і за її межами, за допомогою дрібного лицарства, яке об'
[[1350]] року уклав угоду зі своїм дядьком по матері (вуєм), польським королем [[Казимир III|Казимиром]] (підтвердження Вишеградського договору 1338 року<ref>''Городиський Л., Зінчишин І.'' Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — С. 44. — ISBN 966-7255-01-8.</ref>). За цією угодою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Королівство Русі пожиттєво Казимиру, а після його смерті (якщо у нього не буде синів) усі землі держави Казимира переходять до Людовика (його небожа), у випадку наявності в Казимира синів, король Угорщини мав виплатити їм зазначену суму і повернути королівство Русі під своє управління.
Оскільки у Казимира не було дітей, то після його смерті, Людовик [[Престолонаслідування в Польщі|успадкував]] усі польські та руські (українські) землі які належали раніше Казимиру<ref name="з4"/>. [[Кароль Шайноха]] стверджував, що мав протевтонські симпатії, як і [[П'ясти]] над Віслою{{Уточнити}}<ref>[http://www.archive.org/download/jadwigaijagieoo05szajgoog/jadwigaijagieoo05szajgoog.pdf Jadwiga a Jagiełło, [[1374]]–[[1413]]]. — т. 1. — S. III. {{ref-pl}}</ref>.
Рядок 73:
1372 року передав владу над [[Галицьке князівство|Галицькою землею]] своєму наміснику, [[Сілезія|сілезькому]] князю [[Владислав Опольчик|Владиславу Опольчику]] (правив до [[1378]]). У [[1376]]–[[1378]] роках вів вперту [[Волинський похід Людовика Угорського|боротьбу з Великим князівством Литовським]] за династичні права на Західну Волинь.
У грудні 1378 року видав у [[Вишеград (Угорщина)|Вишеграді]] грамоту, якою постановив взяти від Владислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і сьвятої корони нашої».<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 112.</ref>
Після смерті Людовика польський престол посіла його дочка [[Ядвіга Анжуйська|Ядвіга I]], а Королівство Руське перейшло до доньки [[Марія Угорська|Марії І]]. Після нього всі королі Угорщини до ХХ ст. титулувались ''королями Галичини та Володимирії'' на відміну від королів Польщі, що титулувались ''панами, володарями, великими князями Русі''.
| |||