|
Більшовицька, а згодом і російська влада активно використовували звинувачення в антисемітизмі аби дискредитувати українську визвольну боротьбу у 1917-1921 роках. В більшовицькій/російські пропагандистській літературі борці за незалежність України, а особливо Петлюра, поставали як організатори єврейських погромів. Ця пропагандистська література мала значне поширення у світі й за допомогою і на кошти радянської влади перекладалася різними мовами, видавалася великими накладами й всіляко поширювався для того, щоб створити негативний образ борців за незалежність України й представити їх антисемітами.
Саме Островський був одним з найвідоміших російських радянських письменників, що створювали таку пропагандистську антиукраїнську літературу. Бувши свідком [[Радянсько-українська війна|російсько-української війни 1917-1921 років]], Островський однак поставився до постання незалежної української держави упереджено.<ref> [[Роздобудько Ігор В'ячеславович|Ігор Роздобудько]]. [http://kobza.com.ua/rosijsko-ukrajinski-vidnosyny/5397-rosiiski-pysmennyky-ta-ukrainska-nezalezhnist-abo-1918-rik-v-ukraini-ochyma-mykhaila-bulhakova.html Російські письменники та українська незалежність. // Кобза. Українці Росії, незалежний сайт діаспори. 22 жовтня 2016 р.] </ref>. Зокрема у своєму magnum opus романі «Як гартувалася сталь» Островський спеціально описує жахливий погром євреїв петлюрівцями, аби створити якомога більш негативний образ для петлюрівців.
<ref>[http://web.archive.org/web/20180827171839/https://www.radiosvoboda.org/a/29150603.html Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах?] // Радіо свобода, 7 квітень 2018</ref> Усі борці за українську державність в його творі виключно «головорізи і громили», що влаштовують єврейські погроми та вбивають неповинних людей. Але попри пропагандистську упередженість, трапляються в романі Островського фрагменти, де автор відступає від звичних ідеологічних кліше. Так, описуючи вступ військ [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] після запеклих боїв з більшовиками у квітні 1919 р. до [[Шепетівка|Шепетівки]], Островський зазначає, що українських вояків радо вітали представники місцевої української інтелігенції, та влаштували на їх честь постановку драми [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] «[[Назар Стодоля (п'єса)|Назар Стодоля]]»:
{{цитата|''Зараз господар міста - полковник Голуб, «краса і гордість» Задніпровської дивізії... У єдиному театрі містечка був влаштований пишний вечір на честь прибулих. Весь «цвіт» петлюрівської інтелігенції був присутній на ньому: українські вчителі, дві попівські дочки - старша, красуня Аня, молодша - Діна, дрібні підпанки, колишні службовці графа Потоцького, і купка міщан, що називали себе «вільним козацтвом», українські есерівські послідки. В театрі було повно-повнісінько. Одягнені в національні українські костюми, яскраві, розшиті квітами, з різнокольоровими намистами і стрічками, вчительки, попівни і міщаночки були оточені цілим хороводом старшин, що дзвякали шпорами та були нібито перерисовані зі старих картин, які зображують запорожців. Гримів полковий оркестр. На сцені гарячково готувалися до постановки «Назара Стодолі».}}
{{oq|ru|Сейчас хозяин города - полковник Голуб, «краса и гордость» Заднепровской дивизии... В единственном театре городка был устроен пышный вечер в честь прибывших. Весь «цвет» петлюровской интеллигенции присутствовал на нем: украинские учителя, две поповские дочери - старшая, красавица Аня, младшая - Дина, мелкие подпанки, бывшие служащие графа Потоцкого, и кучка мещан, называвшая себя «вильным казацтвом», украинские эсеровские последыши. Театр был битком набит. Одетые в национальные украинские костюмы, яркие, расшитые цветами, с разноцветными бусами и лентами, учительницы, поповны и мещаночки были окружены целым хороводом звякающих шпорами старшин, точно срисованных со старых картин, изображавших запорожцев. Гремел полковой оркестр. На сцене лихорадочно готовились к постановке «Назара Стодоли»<ref> [http://rubook.org/book.php?book=96350&page=19 Н. А. Островский. Как закалялась сталь, ч. І, гл. 4.]. {{ref-ru}} </ref> }}
Змушений був згадати Островський і про законність, яка панувала на теренах УНР. Так, згідно з сюжетом роману, головний герой твору Павло Корчагін потрапляє під арешт за спробу вбивства українського вояка та заволодіння його зброєю, але з-під арешту його випускають на волю, адже йому тільки шістнадцять літ, а за законами, яких дотримуються ці українські «головорізи і громили», карна відповідальність настає тільки із вісімнадцяти років:
{{цитата|''- А цього, - тицьнув Соломига пальцем на папери, - якщо хочеш, щоб до нігтя притиснули, постав йому замість шістнадцяти років вісімнадцять. Закарлючку загни ось тут, а то можуть не затвердити.}}
{{oq|ru|- А этого, - ткнул Соломыга пальцем на бумаги, - если хочешь, чтобы к ногтю прижали, поставь ему вместо шестнадцати лет восемнадцать. Крючок загни вот здесь, а то могут не утвердить<ref> [http://rubook.org/book.php?book=96350&page=29 Н. А. Островский. Как закалялась сталь, ч. І, гл. 6.]. {{ref-ru}} </ref> }}
Але, оспівуючи в радянському дусі героїзм Павла Корчагіна, Островський чомусь не згадує, що якби не гуманізм представників УНР, роман «Як гартувалась сталь» можна б було закінчувати вже на шостій главі, у зв'язку із смертю головного героя<ref> [[Роздобудько Ігор В'ячеславович|Ігор Роздобудько]]. [http://kobza.com.ua/rosijsko-ukrajinski-vidnosyny/5397-rosiiski-pysmennyky-ta-ukrainska-nezalezhnist-abo-1918-rik-v-ukraini-ochyma-mykhaila-bulhakova.html Російські письменники та українська незалежність. // Кобза. Українці Росії, незалежний сайт діаспори. 22 жовтня 2016 р.] </ref>.
== Пам'ять ==
|
