Нікколо Макіавеллі: відмінності між версіями

Хоча Мак'явеллі й був обмежений [[гуманізм|гуманістичною]] вірою в [[циклічність історії]], він розгорнув складніший економічний та соціальний [[аналіз]] проблеми [[конфлікт]]у в своїй праці пізнього періоду «Istorie Fiorentine». Нарівні з цим аналізом і природним [[детермінізм]]ом Макіявеллі стоїть його [[теорія]] держави як органічної [[система|системи]], що керується власними законами розвитку і задовольняється самовиправданням з огляду на свій розквіт. Це спонукало Майнеке в [[1924]] році назвати його «першою людиною, яка відкрила справжню raison d'etat (сутність держави)». Як послідовно доводив Гайнц Пост, концепції суспільної необхідності та ratio publicae utilitatis (суспільної корисності) були добре відомі в пізньому Середньовіччі, але на відміну від свого сучасника Гвіччіардіні ([[1483]]–[[1540]]) Мак'явеллі не вживав вислову ragione de stato (сутність держави) і не стверджував, що мета виправдовує засоби; скоріше він твердив, що успіх правителя підтверджується вердиктом народу, і йому пробачать вжиття певних заходів, якщо це спричиниться до успіху, оскільки в політиці, «де не існує морального суду, судять за результатами». У всякому разі, якщо й не настільки своєрідне, як про це твердив Майнеке, проте часте вживання Макіявеллі слова stato ([[держава]]) та наголос на необхідності розмежування успішної політичної діяльності і традиційної [[мораль|моралі]] свідчать про його завбачливість в усвідомленні проблем, що виникали під тиском зростальної влади світської держави…

 

 

Моделлю для Макіявеллі слугувала [[Римська республіка]], і хоч у ті часи та згодом його звинувачували в тому, що його некритичному захопленню Римом бракує реалізму, створене ним [[1506]] року міське ополчення та його проект державного устрою Флоренції [[1520]] року показали практичну значущість його ідей. У руках Мак'явеллі і його сучасників класичний республіканізм також слугував засобом виправдання зростальної могутності держави; [[1520]] року Мак'явеллі написав у «Роздумах»: «Я переконаний у тім, що найвищий подвиг, який можна звершити і який є наймилішим для Бога, — це те, що ти зробив для власної країни». Нещодавно Галлюїнґ доводив, що республіканець Макіявеллі пропонує жорстку теорію силової політики, яка цілковито збігається з політичною аргументацією, висунутою в «Державці». Важливу роль у сучасних дослідженнях відіграє концептуальний аналіз, за допомогою якого Скіннеру нещодавно вдалося вирішити проблему республіканізму Макіявеллі: «Державець» та «Роздуми…» потребують різного підходу як складові двох різних літературних традицій з відмінними призначеннями. Аналіз способів уживання Мак'явеллі таких понять, як gloria, virtur, fortuna ([[Слава (значення)|слава]], [[чеснота]], [[доля]]) тощо, допоміг прояснити його політичний [[лексикон]], тоді як з огляду на соціальний і «[[гендерний]]» підходи його політичну думку намагаються інтерпретувати в ширшому контексті.