Антігона: відмінності між версіями

'''Антіго́на''' або '''Антиго́на''' ({{lang-el|Αντιγόνη}}) — персонаж давньогрецької міфології, дочка [[Едіп]]а та [[Іокаста|Іокасти]], сестра [[Полінік|Полініка.]] відома трагедія Софокла.

== Короткий опис ==

Головними дійовими особами особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон ( наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців , як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями: "«Я Етеокла, що в бою за місто впав,/ Міць вражу списом подолавши доблесно, / З обрядом урочистим поховатьпоховати звелів, /Як личить то героєві славетному..."славетному…» А ось щодо тіла загиблого Полініка, котрий привів під Фівичужинські війська, наказ Креонта був діаметрально протилежним " "«А Полініка , його брата рідного,/Що хтів свою вітчизну і богів її/ Умкнувши із вигнання всю до тла спалить/І кров'ю прагнув братньою упитися, /А хто лишивсь-у рабство повигонити-/ Звелів оголосити всьому місту я - — / Не вільно ні ховати, ні оплакувать,/ Лише без похорону, ,на поживу псам. Так ухвалив я.."» Антігона запропонувала Ісмені , попри Креонтів наказ, таки поховати тіло Полініка, але та не наважилась. Утім, це не зупиняє Антігону , у дилемі "«бути чи не бути"» вона обирає шлях вірної загибелі , проте не скоряється нелюдському наказу деспота. Коли Креонт дізнався, що його наказ хтось порушив і тіло Полініка таки поховане, він поставив вимогу: або вартові знайдуть винуватця, або будутбудуть страчені самі. Проте, поховавши брата, Антігона навіть не думала ховатися від покарання. Її приводять до тирана Фів, і той допитує її особисто . Саме в цьому діалозі добре виявляється майстерність драматурга(бездоганна логіка аргументації, блиск полемічних прийомів), так і суть концепції твору:

'''Креонт:''''' Ти знала, що робить це заборонено?''

''І не богів підземних правда вічная,''  

''Богів закон одвічний, хоч неписаний...неписаний…''

У словах Антігони чітко позначена антитеза: з одного боку , свавільне розпорядження Креонта, з другого боку — - "«богів підземних правда вічная"»

З точки зору еллінів, жорстоке розпорядження Креонта не мало сили закону, а було примхою свавільника і деспота, котрий упивався своїм єдиновладдям, ігноруючи думку підданців. Антігона докоряє Креонтові за небажання враховувати думки підданців і прагнення говорити і робити лише те, чого бажає і що вважає правильним особисто він. А ця риса притаманна не демократичним Афінам, і не еллінським полісам взагалі , а необмеженій монархії, східній деспотії.

Тож, якщо Антігона, всотавшивсмоктавши дух вільної Еллади, репрезентує парадигму європейських цінностей, то її земляк Креонт нагадує деспотів східного, азійського штибу, які мають ніким і нічим не обмежену одноосібну владу. Отже "«Антігона" -» — це ще й гімн перевазі законності над свавіллям, народовладдя над тиранією, європейського вільнолюбствавольнолюбства над східним раболіпством.

== Образ в новому та новітньому мистецтві ==

* [[1664]]: Фіваїда, трагедія [[Жан Расін|Расіна]]

* [[1922]]: драма [[Жан Кокто|Кокто]] (опера [[Артур Онеґґер|Онеггера]] на її основі  — [[1927]])

* [[1948]]: опера [[Карл Орф|Карла Орфа]] (за Софоклом в перекладі Гельдерліна)

* [[1950]]: Антігона Велес, драма [[Леопольдо Маречаль|Леопольдо Маречаля]] (опера на її основі  — [[1991]])

* [[1960]]-[[1961]]: драма словенського письменника Домініка Смолі

* [[1973]]: Острів, драма [[Атол Фугард|Атол Фугарда]]а (ПАР)

* [[1997]]: роман французького письменника Анрі Бошо (паралельно до нього був написаний автобіографічний ''Щоденник Антігони'', [[1999]])

* [[2004]]: Похорон у Фівах, драма [[Шеймас Гіні|Шеймаса Гіні]] (опера Домініка Лежандра за лібрето Гіні та [[Дерек Волкотт|Дерека Волкотта]]  — [[2008]])

* ''Ковбасенко Ю. І.'' Антична література: Навчальний посібник для студентів. 3-ге видання, розширене та доповнене.  — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2014.  — С. 133-141133—141.