Ку-гарячка: відмінності між версіями

В 1920-і роки існувала підозра, що є невідома рикетсія, яка міститься в кліщах та проходить через відомі спеціальні фільтри, що затримують рикетсій. Імовірно, що перший опис цього збудника зробив в 1925 році видатний японський [[бактеріолог]] [[ХідейоХидей Ногучі]], але, через те, що зразки цього збудника не збереглися, а сам дослідник трагічно загинув в 1928 році при експериментах з [[жовта гарячка|жовтою гарячкою]], заразившись нею, так і залишається неясним, чи був це саме той організм, що спричинює Ку-гарячку.

На початку 30-х років XX&nbsp;ст. австралійські лікарі звернули увагу на часте виникнення своєрідної патології серед робітників боєнь, молочних і тваринницьких ферм південно-східного [[Квінсленд]]а, що отримала тоді назву «гарячка боєнь». Перший достовірний опис клінічної картини цієї гарячки представив лише в 1935 році керівник лабораторії мікробіології та патології Квінслендського департаменту охорони здоров'я {{не перекладено|Едвард Деррік||en|Edward_Holbrook_Derrick}}, який до цього тривалий час працював практикуючим лікарем. Його попросили розслідувати спалах «гарячки боєнь» серед робітників худобної бойні та молочної ферми в [[Брисбен]]і. Вивчаючи цю проблему, він відзначив поліморфізм, нечіткість клінічної картини хвороби, у зв'язку з чим запропонував нову її назву, що відображає особливості клінічних проявів&nbsp;— «Ку-гарячка» (від першої букви {{lang-en|Query}}&nbsp;— неясний, незрозумілий, сумнівний<ref>Ця назва була запропонована аби хвороба не створювала прямих асоціацій з Квінслендом (гарячка Квінсленда)&nbsp;— регіоном розвиненої м'ясної промисловості в Австралії (Joseph E. McDade (1990). «Historical Aspects of Q Fever». In Thomas J. Marrie. Q Fever, Volume I: The Disease. CRC Press. p. 8.).</ref>, {{lang-en|fever}}&nbsp;— гарячка)<ref>Derrick EH. Q fever a new fever entity: clinical features. diagnosis, and laboratory investigation. Med J Aust. 1937;11:281-299. </ref>. Йому вдалося тільки в 1937 році побачити [[оптичний мікроскоп|у мікроскопі]] збудника в тканинах морських свинок, яких він заразив кров'ю від хворих людей і отримав в них типову гарячку. ВТоді той же періодж Е. Деррік направив матеріал до лабораторії провідного австралійського вірусолога [[Макфарлейн Бернет|Френка Бернета]], в подальшому [[Список лауреатів Нобелівської премії з фізіології або медицини|Нобелівського лауреата]], який в цьому ж році разом з М. Фрімен виділив та детально описав збудника як рикетсію<ref>Burnet FM, Freeman M. Experimental studies on the virus of «Q» fever. Med J Aust 1937; 2: 299–305.</ref>. Не будучи повністю впевненим у рикетсійній природі мікроба Ф. Бернет в 1938 році надіслав свої матеріали до [[Вашингтон]]а ([[США]]) де в лабораторії [[Рикетсіози|рикетсіозів]] Р. Дайер, досвідчений [[інфекціоніст]], підтвердив це й встановив, що означений збудник повністю ідентичний тому, якого виділили з кліщів в американському штаті Монтана {{не перекладено|Геральд Кокс||en|Herald_Rea_Cox}} і Г. Девіс в цьому ж році<ref>Davis, G. E., and H. R. Cox. 1938. A filter-passing infectious agent isolated from ticks. I. Isolation from Dermacentor andersonii, reactions in animals, and filtration. Public Health Rep. 53:2259-2282.</ref>. До речі, Р. Дайер до того в польових умовах в Монтані при перевірці твердження Г. Кокса та Г. Девіса, що можливим є зараження курячих ембріонів матеріалом від кліщів та отримання в результаті рикетсій, сам заразився при цьому і перехворів на Ку-гарячку. Таким чином, стало зрозумілим, що в двох різних країнах практично одночасно незалежно один від одного вчені відкрили нового мікроба. Хоча відбулися суперечки щодо назви нового збудника, але в 1948 році за пропозицією американського ентомолога К. Філіпа він отримав свою сучасну назву ''Coxiella burnetii'' на честь двох видатних вчених&nbsp;— Геральда Кокса і Френка Бернета, що незалежно один від одного описали та класифікували мікроба<ref>Philip CB. Comments on the name of the Q fever organism. Public Health Rep 1948; 63: 58.</ref>.