Прізвисько: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
кличка у собаки може бути |
Lorry (обговорення | внесок) |
||
Рядок 3:
== Історія виникнення ==
Здавна в Україні поруч з іменами і прізвищами були поширені вуличні прізвиська. Окрім даного від народження імені, прізвиська мали і сивочубий козарлюга, і малюк-безштанько. У '''1886 році''' харківська губернська управа склала бланки для подвірного опису, у яких була графа, де записувались прізвиська та причини їх виникнення. Розповідали, як під час чергового перепису населення повітові чини заходили у [[Селянський двір|селянські двори]] і занотовували прізвища. Деякі селяни (хто через лінькуватість, хто заради
''Присліпа, Штиря, Харман, Сторчак, Підвечеря, Кабанець, Корж, Горб, Шмат, Шкода'' – ці та сотні подібних прізвищ значилися у списках куренів Запорозької Січі. Але вони, напевно, не були справжніми. Козаки не шукали слави у гучному імені. Хоч не красне прізвисько, проте власне. Важливіше було залишити після себе добрі справи. Більше того, часто зміни, навпаки, радували. Нове ім’я – нова доля. Адже серед запорожців було чимало втікачів, тих, хто прагнув швидше викреслити із пам’яті своє минуле. Загубившись у пониззі [[Дніпро (річка)|Дніпра]], вони надовго, якщо не назавжди, розлучалися зі старими іменами. Від урядових осіб до Січі надходили різноманітні [[запит]]и про втікачів. Але кошовий [[отаман]] незмінно надсилав одну й ту саму відповідь: у списках такого немає.
Рядок 9:
Відомого [[фаворит]]а імператриці [[Катерина ІІ|Катерини ІІ]] Григорія Потьомкіна в народі називали Катериничем. Та в нього було ще одне прізвисько, яким його нагородили козаки. Січовики нарекли Потьомкіна Грицьком ''Нечесою'' за те, що, як свідчать перекази, він носив довговолосу [[перука|перуку]] і рідко коли її розчісував.
Козак не зволікав, коли лунав [[заклик]] збиратися в похід. Його ніщо не могло втримати вдома. «Коли стелиться доріжка, козакові не до ліжка». Ще б пак! Адже, якщо хтось виявить легкодухість або затягне побачення з коханою, ніякого суду не потрібно – мало того, що називатимуть ''гніздюком, сиднем, полежаєм, тюхтієм'', так ще й приліплять таке прізвисько, що соромно буде людям у вічі дивитися. Зате хоробрих у бою і вірних у товариськості нагороджували звучними прізвиськами, котрі багато до чого зобов’язували.
Одна голова, та десять язиків у козацького дотепника. Нагородження прізвиськом у січовиків було своєрідним [[іспит]]ом для новачків. Як повинен був почуватися молодий козак, коли його називали, скажімо, ''Стріляйбабою'' або ''Завийвовком''? Комусь такі прізвиська здавалися образливими, і вони навіть кидалися з кулаками на товаришів. Таких не поважали. Але більшість козаків все ж витримували [[характер]]. Сказано на глум, а ти бери собі на ум. Той, з кого кепкували, спокійно ставився до витівок козацького гурту, розуміючи, що придумування прізвиськ – то своєрідна розумова забава для козаків, [[сміхова культура]]. Він міг лише кинути: „каже чорт-зна що, аби даремно пара з рота не йшла”.
З тих часів вільного козацького товариства пішли гуляти Україною веселі прізвища і прізвиська. Сьогодні, дивись, та й зустрінеш і ''Паливоду'', і ''Самодригу'', і ''Жуйбатька'', і ''Півторадня'', і ''Бабородича'', і ''Пужайчереду''. Трапляються і такі:
| |||