Вечерниці (журнал): відмінності між версіями

З перших чисел і впродовж усього періоду виходу редакція публікувала історичні розвідки, зокрема І. Шараневича «Князь Юрій Белзькій» (1862.— Ч. 1—25), М. Костомарова «Очерки народнои южнорускои исторіи» (1863.— Ч. 13—16), П. Куліша «Исторія ьУкраины од найдавніших часов» (1863.— Ч. 7—11); наукові і науково-популярні статті та полемічні статті мовознавчого і літературознавчого змісту, що порушували проблему захисту «живого народного слова», наприклад: «Руській язык» (1862.— Ч. 9—13), «Як гадае Основа про галицьку письменность» (1862.— Ч. 27—29), «Письмо о галицко-руской словесности проф. М. Максимовича. Соч. Я. Ф. Головацкого» (1863.— Ч. 17— С. 130), де, порушуючи проблему мовного «хаосу» правописів у Галичині, зазначалося: «Для нас минула уже пора польської и пора московської мови, тепер настала пора мови ріднои т. е. южноруської».

 

 

Часопис публікував листи з різних куточків України, а також з Росії, Чехії. З метою виробити єдину мовну норму виходили словнички «южноруських» слів, поширених в окремих місцевостях.

Постійні рубрики: «Всячина», «Библіографічна новинка», згодом названа «Литературни Вѣсти», де повідомляли про книжкові новинки, «Переписка» з читачами.

 

 

Проголошуючи самостійність і єдність українського народу, розділеного політичним кордоном, журнал відстоював потребу створення єдиної національної культури на народній основі. Послідовно популяризував найкращі здобутки української літератури, опублікувавши твори Т.Шевченка («Неофіти», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Русалка», «Чернець», «Холодний Яр», «[[Чигрине, Чигрине]]», «Плач Ярославни», «[[Сон (На панщині пшеницю жала)]]», уривки з поем «Гайдамаки», «Тарасова ніч» та ін.), П.Куліша («Огняний змій», «Інший чоловік», «За те, од чого у містечку Воронежі висох Пешевців став», «Дівоче серце», «Кумейки», «До братів на Вкраїну»), Марка Вовчка («Козачка», «Пройдисвіт»), О.Стороженка («Матусине благословення», «Скарб»), М.Костомарова («Пісня моя»), Л.Глібова («Вовк і овчари», «Мірошник», «Жаба і віл», «Прохожий та собака»), О.Кониського, С.Носа та ін. Передруковував з журналу «Основа» деякі матеріали про Т.Шевченка, зокрема статтю П.Куліша «Чого стоїть Шевченко яко поет народний», О.Лазаревського «Дитинний вік Шевченка», Л.Жемчужникова «Згадка за Шевченка, его смерть і похорони». Місцевих авторів представляли Ю.Федькович (оповідання «Люба-згуба», «Серце не навчити», «Штефан Славич», кілька поезій, у тому числі програмно-полемічна «Сему-тому, хто цураєсь свого дому»), Ф.Заревич (повість «Хлопська дитина», оповідання «Родина», «Чудний цвіт», «У страха очі великі»), В.Шашкевич (кілька поезій, у тому числі «Безнадійним співакам», та перекладів з Г.Гейне), К.Климкович (публіцистичні й літературні статті, переклади). Цікавою була програма «Збиранія забитків усної словесності», складена В.Шашкевичем і К.Климковичем. Журнал багато уваги надавав проблемам розвитку української мови та взаємозв'язкам з інтими слов'янськими народами, різноманітній інформації та бібліографії. І.Франко вважав «В.» «першим виразним осередком народовецького руху в Галичині з виразним українофільським відтінком».