Джеймс Гарфілд: відмінності між версіями

'''Дже́ймс Абра́м Га́рфілд''' ({{lang-en|James Abram Garfield}}; {{н}} [[19 листопада]] [[1831]] — {{†}} [[19 вересня]] [[1881]]) — [[генерал-майор]] [[Армія США|Армії США]], член [[Палата представників США|Палати представників]], 20-й [[президенти США|президент]] [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатів Америки]]. Другий (після [[Абрахам Лінкольн|Абрахама Лінкольна]]) голова держави, якого було вбито. До історії своєї країни Гарфілд увійшов в складі так званої четвірки «загублених президентів» (разом із [[Резерфорд Хейз|Резерфордом Хейзом]], [[Честер Алан Артур|Честером Аланом Артуром]] та [[Вільям Генрі Гаррісон|Вільямом Генрі Гаррісоном]]), що керували країною після [[Громадянська війна у США|Громадянської війни]]. Гарфілд запам'ятався як президент з надзвичайно коротким строком повноважень — його вбили через 100 діб після прийняття ним президентської присяги (менше часу на посту президента провів лише Вільям Гаррісон — 31 день).

Джеймс Абрам Гарфілд народився в окрузі Куяога<ref>[http://jamesgarfield.org/] {{ref-en}}</ref>, [[Огайо (штат)|штат Огайо]] [[19 листопада]] [[1831]] року. Він був найменшою п'ятою дитиною в збіднілій родині Гарфілдів. Свого батька малому Джеймсу так і не судилось пізнати. Він помер, коли майбутньому президенту ледь виповнилось 2 роки. Відомо, що Абрам Гарфілд-старший народився в [[Нью-Йорк]]у і походив з родини англійських [[Пуритани|пуритан]]-переселенців, що [[1630]] року, разом з іншими вихідцями зі [[Старий Світ|Старого Світу]] заснували містечко Уотертаун[[Вотертаун (Нью-Йорк)|Вотертаун]]. Мати Джеймса&nbsp;— Еліза Беллоу, народилася в Новому Гемпширі в родині [[Гугеноти|гугенотів]], що ще в [[1685]] році залишили [[Франція|Францію]] під час [[Релігійні війни у Франції|релігійних заворушень]].

У [[1849]] році, за порадою матері, Гарфілд вступив в Честерську Академію (штат [[Огайо (штат)|Огайо]]), що лише за 10 [[миля|миль]] від дому. Гроші на своє навчання майбутній президент заробив під час канікул підробляючи теслею[[тесляр]]ством, допомагаючи у полі зі зборами врожаю та викладаючи в місцевій початковій школі.

Релігійний за своєю натурою молодий Гарфілд у [[1850]] році пристав до церкви Кампбеллітів, яка в подальшому отримала назву «[[Послідовники Христа]]». У [[1851]] році, по закінченні Честерської Академії, він вступив до головного ідеологічного закладу кампбеллітів&nbsp;— ЕклектичнийЕклектичного ІнститутІнституту Хірама (пізніше Коледж Хірама). Гроші на навчання він заробляв, працюючи шкільним сторожем. У [[коледж]]і Гарфілд опанував [[латинська мова|латину]], [[алгебра|алгебру]], [[філософія|філософію]] та [[ботаніка|ботаніку]], брав активну участь в наукових дебатах.<br/>

У [[1854]] році, по трьох роках навчання в Хірамі, Джеймс отримав змогу вступити на початковий курс будь-якого східногосхідноамериканського вишувищого навчального закладу і на освіту навіть заощадив 350 [[Долар США|доларів]]. Гарфілд вагався між [[Єльський університет|Єлем]] та коледжами Брауна і Вільямса. Врешті, скерований авторитетною постаттю його президента Марка Гопкінса, Джеймс восени [[1854]] року вступив до Вільямс Коледжу. Коледж він закінчив у [[1856]] році з відзнакою.

У [[1856]] році, молодий випускник повертаєтьсяповернувся до Коледжу Хірама, але цього разу, щоб у ньому викладати. Офіційно в Хірамі Гарфілд викладав [[латинська мова|латину]] та [[грецька мова|грецьку мову]], але насправді, він також вів курси [[математика|математики]], [[геологія|геології]], історії та [[англійська мова|англійської мови]]. У [[1857]] році у віці 26 років його обрали директором Хіраму ([[1857]]—[[1861]] роки). У цей же час він був рукоположений у сан священника в «Послідовниках Хреста».<br/>

Під час війни вже будучи [[полковник]]ом Гарфілд відзначився у двох важливих військових подіях. У [[грудень|грудні]] [[1861]] року, він отримав наказ витіснити війська «південного» генерала Гемпфрі Маршала із території східного [[Кентуккі]]. Військові підрозділи генерала Маршала становилимали 5 000 вояків та 12 похідних [[гармата|гармат]], на той час як загін полковника Гарфілда&nbsp;— 1 100 солдат і жодної одиниці важкої артилерії. Завдячуючи стратегічному таланту Гарфілда битву з Маршалом під Мідл Крік (10 [[січень|січня]], [[1862]]&nbsp;рік) союзним військам вдалося виграти. Президент [[Абрахам Лінкольн|Лінкольн]] за звитягу полковника в цій битві звів Гарфілда у чин [[бригадний генерал|бригадного генерала]].

Бурхлива політична діяльність Гарфілда видалась далеко не безхмарною. Конгресмена було втягнуто до двох гучних скандалів на підґрунті [[хабарництво|хабарництва]]. Його, як голову бюджетного комітету, звинуватили в отриманні хабара від компанії Кредіт Мобайлер, що займалася будівництвом трансконтинентальної [[залізниця|залізниці]] Юніон Пасіфік. Гарфілд, за певну «винагороду», начебто гарантував компанії держані кошти на розвиток будівництва. В іншому подібному випадку його звинуватили в незаконному лобіюванні інтересів компанії-підрядника, що прагнула отримати державне замовлення на будівництво доріг у [[Вашингтон]]і. Гарфілд всіусі звинувачення відкидав, хоча одного разу все ж визнав, що отримав певну грошову суму (329 доларів) від компанії Кредіт Мобайлер. З огляду на ці звинувачення [[вибори]] до Палати Представників [[1874]] року видалися непростими, але попри все Гарфілда було переобрано до [[Конгрес США|Конгресу]].

ВраженийУражений кулею невдовзі після прийняття президентської присяги, Гарфілд мав обмаль часу для кардинальних реформ. Багато часу президент приділив реформуванню митної служби нью-йоркського порту, який слугував неабияким джерелом прибутку&nbsp;— щороку нью-йоркська гавань приносила державній скарбниці коштів більше, ніж решта американських портів у сукупності.<br/>

ВбивцяСтріляв у президента [[Шарль Гіто]], він для своєї кривавої місії скористався масивною зброєю 44-го [[калібр]]у, так званим «британським [[револьвер]]ом». Перша [[Куля (зброя)|куля]] прошила Гарфілду руку, інша&nbsp;— влучила у спину, розтрощила ребро і застрягла десь у внутрішніх органах.

Шарль Гіто&nbsp;— 39-річний вашингтонський [[юрисконсульт]] французького походження, емоційно нестійка особистість. Ймовірна причина вбивствазамаху на вбивство президента&nbsp;— відмова Гарфілда назначити Гіто на консульську посаду в [[Європа|Європу]]. Плануючи замах, француз пильно стежив за головою держави впродовж кількох тижнів. Зброю для вбивства Гіто обирав таку, щоб вона достойно виглядала в музейній експозиції&nbsp;— він був впевнений, що його ім'я буде увічнено в історії [[Сполучені Штати Америки|Америки]].<br/>

Шарля Гіто присудили до [[страта|страти]] через [[повішення]]. Майже через рік по смерті Гарфілда, 30 [[червень|червня]] [[1882]] року він зійшов на [[ешафот]] з непохитною впевненістю в тому, що зчинив Божу волю.

За останнім бажанням президента, 6 [[вересень|вересня]] [[1881]] року його, тяжко пораненого, перевозятьперевезли на морське узбережжя, до [[Нью-Джерсі]]. На декілька діб стан його здоров'я, здавалось, покращився. Та 15 [[вересень|вересня]] з'явилисьпрогресували ознаки [[сепсис|зараження крові]] і через чотири доби&nbsp;— 19 [[вересень|вересня]] [[1881]] року в містечку Елеберон ([[Нью-Джерсі]]) 20-й [[президенти США|президент]] США Джеймс Абрам Гарфілд помер від ускладнень вогнепального поранення.

У родині президента, загалом, було п'ятеро дітей&nbsp;— 4 сини і одна донька (двоє інших дітей Гарфілда померли в дитячому віці). У майбутньому його сини стали успішними та відомими суспільними діячами країни. У [[1908]] році його найстарший син Гарі, [[професор]] політичних наук Принстонського Університету очолив Коледж Вільямса, в якому навчався сам Гарфілд. Під час [[Перша Світова війна|Першої Світової Війни]] в адміністрації [[президенти США|президента]] [[Вудро Вільсон]]а, він також виконував обов'язки держпостачальника пального. У [[1907]] році інший син Гарфілда&nbsp;— Джеймс отримав пост міністра внутрішніх справ в адміністрації [[Теодор Рузвельт|Теодора Рузвельта]]. Ірвін Гарфілд став успішним юрисконсультом ву [[Бостон]]і, а найменший син Абрам по закінченні Массачусетського Технологічного Інституту опанував професію архітектора. Дочка Гарфілда&nbsp;— Мері, була відома, як громадська активістка та захисниця прав простих громадян міста [[Нью-Йорк]].