Леклерк Ніколя-Габріель: відмінності між версіями

При імператорському дворі Ніколя-Габріель познайомився з українським гетьманом [[Кирило Розумовський|Кирилом Розумовським]].У них зав'язались дружні стосунки, Розумовський запросив Леклерка до себе на службу. На початку 1760 року Леклерк разом з Розумовським та його родиною їдуть на [[Україна|Україну]]. На [[Гетьманщина|Гетьманщині]] француз провів майже рік, здебільшого перебуваючи то в [[Глухів|Глухові]], то в [[Батурин|Батурині.]]Тут Леклерк проявив себе як лікар-професіонал, науковець, здібний організатор. Зокрема, він розробив конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами та їх профілактику, він стояв біля початків ветеринарної медицини в Україні. Свої думки, поради та спостереження про покращення стану здоров'я людей і свійських тварин, в тому числі за рахунок боротьби з комахами-розповсюджувачами інфекцій, він виклав у медичному трактаті «Засоби попередження заразних хвороб і зцілення від них», вяк якості додаткудодатк написав короткий нарис «Історія епідемічних хвороб, що панували в Україні». Цей твір було видано в 1760 р. у [[Москва|Москві]]. Пізніше ця праця Леклерка повністю була перевидана в [[Париж]]і та [[Брюссель|Брюсселі]] під назвою «Есе про заразні хвороби худоби, а також засоби уникнення цього та ефективного їх лікування». На Україні Леклерк проявив себе не тільки як лікар, а ще як історик. Про це свідчить його нарис на тему «Історія козаків двох сторін Борисфена, Дону і Сибіру» яке він написав на особисте прохання Кирила Розумовського (в основу цього нарису було покладено [[літопис Грабянки]]). Ніколя-Габріель Леклерк став одним з останніх іноземців який відвідав Гетьманщину перед її зникненням. Його вклад в історію України є неоціненним для нащадків.