Лупанарій: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст

Лінійно

Версія за 09:23, 26 березня 2015

Лупанарій (також лупанар, лат. lupānar або lupānārium) - публічний будинок в Стародавньому Римі, розміщений в окремій будівлі. Назва походить від латинського слова «вовчиця» (лат. lupa) - так в Римі називали повій.

Про ступінь поширеності проституції в римських містах можна судити за прикладом Помпеїв, де виявлено 25-34 приміщень, що використовувалися для проституції (окремі кімнати зазвичай над винними лавками), і один двоповерховий лупанарій з 10 кімнатами. Під час перших розкопок в Помпеях, які почалися в середині XVIII ст., Лупанарій в 20-тисячному місті нарахували 35.

У Помпеях подібні місця намагалися не афішувати. З вулиці в лупанарій вели низькі і непримітні двері. Однак знайти лупанарій не представлялося складною справою навіть для заїжджих торговців і моряків. Відвідувачі орієнтувалися по стрілках у вигляді фалічного символу, вирубаних прямо на каменях мостової. Вони пробиралися в лупанарії після настання темряви, прикриваючись низько насунутими капюшонами. Спеціальний гострий головний убір, званий cuculus nocturnus (нічна зозуля), приховував обличчя благородного клієнта борделя. Згадка про цей предмет є у Ювенала в оповіданні про пригоду Мессаліни ^[1].

Мешканки лупанарії приймали гостей в невеликих кімнатах, розписаних фресками еротичного змісту. В іншому обстановка цих крихітних кімнат була гранично проста, по суті, це було одне вузьке кам'яне ложе довжиною близько 170 см, яке зверху застеляли матрацом. На вимогу влади всі жінки легкої поведінки носили підняті до грудей і зав'язані ззаду червоні пояси, звані mamillare. Навпроти входу розташовувалося відхоже місце - одне на всіх, а у вестибюлі височів своєрідний трон, на якому сиділа «мадам» - старша lupa і воротарка за сумісництвом. На верхньому рівні розташовувалися «VIP-апартаменти», тобто салон і кілька кімнат для хтивих громадян з гаманцем потовще. Втім, зручностями не відрізнялися і ці «номери». Вони не мали вікон і були такі темні, що навіть удень підсвітлювалися ліхтарями, димними і смердючими. Так що духота в цих «келіях» стояла, мабуть, немилосердна. Подекуди не було і ліжка - «ложе кохання» складалося з постеленного на підлозі покривала.