Карл Шварцшильд: відмінності між версіями

 

== Наукова біографія ==

 

Шварцшильд є одним з основоположників теоретичної [[астрофізика|астрофізики]], ним виконані фундаментальні піонерські дослідження з теорії [[зоряна атмосфера|зоряних атмосфер]] і теорії внутрішньої будови [[зоря|зірок]]; не менш важливі його роботи в галузі практичної астрофізики, зоряної динаміки, а також з [[теорія відносності|теорії відносності]]. В період перебування в Геттінгенському університеті заклав основи точної фотографічної [[фотометрія|фотометрії]] — розробив ряд методів і пристосувань, що дозволяло робити точні оцінки блиску зірок за фотографіями, емпірично встановив закон, що зв'язує почорніння на фотопластинці з часом експозиції (закон Шварцшильда). У 1910-1912 склав точний каталог фотографічних зоряних величин 3500 зірок («Геттінгенська актинометрія»), який у поєднанні з візуальними фотометричними каталогами послужив основою для найважливіших зоряно-статистичних робіт з оцінки температур зірок і відстаней до них. Вперше встановив нуль-пункт шкали фотографічних зоряних величин, пов'язав цю шкалу з візуальною. У 1907 запропонував закон еліпсоїдального розподілу швидкостей зірок у [[Чумацький Шлях|Галактиці]] для пояснення їхніх спостережуваних систематичних рухів. Теорія Шварцшильда, що стала альтернативою теорії двох потоків Я. К. Каптейна, отримала підтвердження в рамках теорії обертання Галактики. У 1910-1912 сформулював загальні [[інтегральне рівняння|інтегральні рівняння]] зоряної статистики, що зв'язують абсолютні і видимі характеристики зірок з просторовою щільністю зірок; дав загальне повне рішення цих рівнянь. У 1906 ввів концепцію променистої рівноваги зоряної атмосфери, згідно з якою перенесення енергії в атмосфері здійснюється в основному випромінюванням, при цьому конвективний перенос зневажливо малий. Створив математичну теорію променистої рівноваги і розробив відповідну модель будови зоряної атмосфери. Ряд важливих результатів отримано Шварцшильдом і при вирішенні окремих астрофізичних питань. Так, наприклад, в 1899 він виявив, що зміни блиску [[цефеїда|цефеїд]] супроводжуються змінами ефективної температури, в 1911 пояснив розподіл яскравості в хвості [[комета Галлея|комети Галлея]] 1910 механізмом флуоресцентного світіння молекул в хвостах комет. Вперше отримав (1916) точне рішення рівнянь Ейнштейна, що виражають узагальнений закон всесвітнього тяжіння для статичного сферично симетричного випадку. Розглянув рух частинок і світла в сильному полі тяжіння. Знайшов вираз для критичного, так званого гравітаційного, радіуса тіла (шварцшільдовський радіус).