Лавріненко Юрій Андріянович: відмінності між версіями

 

У 1959 році, з ініціативи й коштом [[Єжи Ґедройць|Єжи Ґедройця]], у [[Kultura|Бібліотеці паризької «Культури»]] побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка&nbsp;— антологія «[[Розстріляне відродження (антологія)|Розстріляне відродження]]». Термін «розстріляне відродження» належить [[Єжи Ґедройць|Єжи Ґедройцю]]. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до [[Юрій Лавріненко|Юрія Лавріненка]] від 13 серпня 1958 року&nbsp;— як пропозиція назви антології, що її Лавріненко готував для Ґедройця: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»<br />

Видавець, Єжи Ґедройць, докладав значних зусиль, аби це видання стало відомим в Україні. Після виходу книги Ґедройць коштом редакції надіслав був рецензійні примірники на адресу Спілки Письменників у Києві й редакціям українських радянських журналів. Видавець також використовував кожну можливість поширення книги «за залізною завісою».<br />

Антологія справила значний вплив на формування світогляду шістдесятників, а термін «розстріляне відродження», що народився у листуванні видавця (Єжи Ґедройця) та упорядника (Юрія Лавріненка), набув значного поширення.