Соціалістична партія (Нідерланди)

Партія праці (нід. Socialistische Partij, SP) — нідерландська ліва партія. Партія була створена у 1971 році. З 1994 року партія представлена як опозиція в парламенті. Партія має 11 місць із 75 у першій палаті (фракцію очолює Тіні Кокс) та 15 місць із 150 (фракцією керує голова партії) у другій палаті Генеральних штатів, а також 2 місця із 25 виділених для Нідерландів у Європарламенті (входить до фракції Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі).

Соціалістична партія

Socialistische Partij
Країна Нідерланди Нідерланди
Голова партії Ліліан Марейніссен
Дата заснування 22 жовтня 1971
Штаб-квартира Vijverhofstraat, Роттердам
Ідеологія демократичний соціалізм[1][2][3]
соціал-демократія[4][5][6]
лівий популізм[7]
м’який євроскептицизм[8]
Кількість членів  46 507
Друкований орган

газета «Трибюне»

(нід. Tribune).
Офіційний сайт sp.nl

Партія має свої корені в маоїстському русі 1970-х років. Сьогодні вона виступає за помірний соціалізм та принципи «людської гідності, рівності і солідарності». СП піддає фундаментальній критиці капіталізм і закликає до загальної демократизації суспільства, включаючи економіку.

Існує молодіжна організація, пов'язана з Соцпартією, але формально до неї не входить, — «Червоні, молодь в Соціалістичній партії» («Rood, jong in de Socialistische Partij»).

ІсторіяРедагувати

Соціалістична партія була заснована в жовтні 1971 року як маоїстська партія під назвою Комуністична партії Нідерландів/марксистсько-ленінська (КПН/МЛ). У 1972 році КПН/МЛ змінила свою назву на Соціалістична партія(нід. Socialistiese Partij). Навіть у перші роки свого існування, дотримуючись при цьому принципів маоїзму таких, як організація мас, керівництво партії критично ставилось до Комуністичної партії Китаю у засудженні підтримки УНІТА в Анголі. З 1975 року починається процес «демаоізації» партії. СП критикує Китай за те, що під час китайсько-радянського розколу він публічно виступає проти Радянського Союзу, замість того, щоб критикувати капіталістичні країни.

СП починає будувати мережу місцевих осередків, з сильними місцевими корінням. Особливо впливовими вони були у провінції Північний Брабант, те партія отримала представників у місцевих законодавчих органах.

З 1977 року партія спробувала увійти до другої палати парламенту. Партія невдало бере участь у виборах в 1977, 1981, 1982, 1986 і 1989 рокув. У 1991 році партія офіційно відмовилася від терміну марксизму-ленінізму.

На виборах 1994 року СП вперше обрала двох депутатів до другої палати, Яна Марійніссена і Ремі Поппе. Найбільшого успіху партія досягла на парламентських виборах 2006 року.

Участь у виборахРедагувати

Участь у виборах до другої палати парламенту Нідерландів:

  • 1977 рік: 0,2% — 0 місць
  • 1981 рік: 0,3% — 0 місць
  • 1982 рік: 0,5% — 0 місць
  • 1986 рік: 0,3% — 0 місць
  • 1989 рік: 0,4% — 0 місць
  • 1994 рік: 1,3% — 2 місця
  • 1998 рік: 3,5% — 5 місць
  • 2002 рік: 5,9% — 9 місць
  • 2003 рік: 6,3% — 9 місць
  • 2006 рік: 16,6% — 25 місць
  • 2010 рік: 9,8% — 15 місць
  • 2012 рік: 9,7% — 15 місць
  • 2017 рік: 9,1% — 14 місць

ПриміткиРедагувати

  1. José Magone (3 July 2013). Contemporary European Politics: A Comparative Introduction. Routledge. с. 533. ISBN 978-1-136-93397-4. 
  2. Nordsieck, Wolfram (2017). Netherlands. Parties and Elections in Europe. Процитовано 4 August 2018. 
  3. European Social Survey 2012 - Appendix 3 (in English). European Science Foundation. 1 January 2014. Процитовано 6 May 2014. [недоступне посилання з 01.04.2018]
  4. Oudenampsen, Merijn (23 May 2013). Explaining the Swing to the Right: The Dutch Debate on the Rise of Right-Wing Populism. У Ruth Wodak; Majid KhosraviNik; Brigitte Mral. Right-Wing Populism in Europe: Politics and Discourse (A&C Black). с. 202. ISBN 978-1-78093-245-3. 
  5. Voerman, Paul; Lucardie (2007). Sociaal-democratie nu definitief verdeeld: Met volwassen SP is het abonnement van de PvdA op de linkse stem verlopen. NRC Handelsblad. 
  6. Watkins, Susan (May–June 2005). Continental tremors. New Left Review (New Left Review) II (33). 
  7. Andeweg, R. B.; Galen A. Irwin (2002). Governance and politics of the Netherlands. Basingstoke: Palgrave Macmillan. с. 51. ISBN 0333961579. 
  8. Pater Teffer (28 April 2014). Dutch euroscepticism moves mainstream. EUobserver. Процитовано 30 July 2014. 

ПосиланняРедагувати