Вікіпедія

Сорокіна Світлана Інокентіївна

Сорокіна Світлана Інокентіївна
Ім'я при народженні Світлана Інокентіївна Сарикова
Народилася 15 січня 1957(1957-01-15) (67 років)
м. Пушкін, Ленінград, Російська РФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналістка, режисерка, телеведуча, радіоведуча
Alma mater Санкт-Петербургський державний лісотехнічний університет
Знання мов російська
Заклад Вища школа економіки (Москва)
Членство Рада при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людиниd
Батько Інокентій Миколайович Сариков
Мати Валентина Сергіївна Сарикова
Діти Антонина
Нагороди
Орден «За особисту мужність»
Орден «За особисту мужність»
ТЕФІ (1996, 2000, 2005)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сорокіна.

Світлана Інокентіївна Сорокіна (уроджена Сарикова; нар.. 15 січня 1957, Пушкін, Ленінград, Російська РФСР, СРСР) — радянська і російська журналістка, теле-і радіоведуча, режисерка. Член Фонду «Академія російського телебачення», викладач Вищої школи економіки, у минулому — член Ради з прав людини при Президентові РФ (2009—2011). У різний час вела телепрограми «Вести» (РТР), «Герой дня» (НТВ) та «Голос народу» (НТВ та ТВ-6), «Основний інстинкт» («Перший канал») та інші, провідна програми «У колі світла» на радіостанції «Ехо Москви» (з 2005 року).

Біографія ред.

Народилася 15 січня 1957 року у Пушкіні. Її батько Інокентій Сариков був військовим будівельником, мати Валентина працювала учителькою історії[1].

Навчання ред.

Школу закінчила із золотою медаллю, потім закінчила Лісотехнічну академію в Ленінграді в 1979 році, здобувши спеціальність інженер-озеленення. Працювала у лісовпорядному підприємстві та навчалася в аспірантурі Лісотехнічної академії.

У 1985 році вступила до студії дикторів при Ленінградському телебаченні.

Кар'єра ред.

 
На засіданні Ради зі сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства та прав людини.

З 1986 року як позаштатний співробітник готувала сюжети для суботнього вечірнього огляду «Телекур'єр»[2].

В 1987 році зарахована до штату Ленінградського телебачення, в 1988—1990 роках — ведуча програми «600 секунд»[3].

1990 року переїхала до Москви. Спочатку стажувалася на Першій програмі Центрального телебачення, потім з 13 травня 1991 року по 22 листопада 1997 року[4] була політичним оглядачем, що веде щоденну інформаційну програму «Вісті» ВДТРК[5]. Особливої популярності здобули фірмові «прощалки» Сорокіної, якими вона закривала кожен випуск «Вестей»[6]. З 1996 до 1997 року в парі з Едуардом Сагалаєвим вела програму «Відкриті новини» на РТР[7].

З листопада 1997 року, прийнявши пропозицію Олега Добродєєва[8], стала працювати в телекомпанії НТВ[9][10], була ведучою програми «Герой дня»[11][12] та «Голос народу»[13][14], знімала документальні фільми, у тому числі й у рамках проекту «Найновіша історія».

В 1999 стала ініціатором і учасницею створення на радіо «Ехо Москви» радіоспектаклю «Хоббіт» (за однойменною повісті Дж. Р. Р. Толкіна), в 2000 році — брала участь в радіоспектаклі «Важко бути богом».

З червня 2001 до січня 2002 року працювала на каналі ТВ-6 в інформаційній програмі «Сегодня на ТВ-6»[15][16] (з вересня 2001 року назва програми була змінена на «Сейчас» (укр. — «Зараз»))[17] та ток-шоу «Голос народу»[18].

З 1 червня 2002 по січень 2003 року — на каналі ТВС[19], автор документальних фільмів та ведуча програми «Нічого особистого»[20] (була закрита після п'яти випусків з ініціативи ведучої). Неодноразово була учасницею гумористичної програми «Тушіть світло!» з Хрюном Моржовим та Степаном Капустою.

З січня 2003 року працювала на російському «Першому каналі»[21][22]. З березня 2003 до червня 2005 вела ток-шоу «Основний інстинкт»[23]. Після закриття ток-шоу гендиректор каналу Костянтин Ернст запропонував продовжити роботу на каналі як авторці документального кіно і ведучої програми про благодійність[24].

З вересня 2005 року працює ведучою на радіо «Ехо Москви» у суботній вечірній програмі «У колі СВІТЛА» (з вересня 2006 року співведучий — Юрій Кобаладзе, з листопада 2007 року програма виходить у вівторок).

У вересні 2006 року телеверсія програми «У колі СВІТЛА» виходила в ефір на телеканалі «Домашній». В ефір вийшло лише чотири випуски. Остання програма, присвячена суду присяжних і що йшла прямому ефірі, призвела до гострої політичної дискусії. За даними «Комерсанта», акціонерам «СТС Медіа», до складу якої входить канал «Домашній», не сподобалося, що в прямому ефірі програми обговорювалися політичні теми. Причиною закриття стали програми оцінки російського суду, що прозвучали в прямому ефірі, як «поліцейського», а також слова про «нахабне втручання» ФСБ у роботу «третьої влади». Це і викликало таку різку реакцію низки акціонерів каналу, зокрема Альфа-груп, пише газета[25].

Активно займається благодійністю, насамперед на користь хворих дітей. Викладає. З квітня 2007 року очолювала Центр громадських зв'язків РСПП[4], але незабаром пішла через розбіжності з керівництвом[26]. З 20 жовтня 2007 року працювала ведучою на телеканалі «Росія» у суботньому соціальному ток-шоу «Білим по чорному»[27][28] (8 випусків).

У 2006 році — ведуча соціального проєкту Четвертого каналу (Єкатеринбурзьке телебачення) «Разом зможемо все!», на якому обговорювалися проблеми дітей-сиріт та дітей з важкими захворюваннями. Під час телемарафону глядачі «Четвертого каналу» пожертвували 380 000 рублів для дітей, яким потрібно термінове дороге лікування. За підсумками акції зі збору дитячих підгузків для соціальних центрів, у яких утримувалися діти до трьох років, було зібрано 1500 упаковок дитячих підгузків. За підсумками соціального проєкту «Разом зможемо все!» у 2006 році було передано 2 млн рублів дітям, що потребували допомоги. Проєкт отримав дві статуетки ТЕФІ у 2006 році (Публіцистична програма) та у 2007 році («Спеціальний проєкт „Телебачення і життя“»)[29].

З 15 березня 2010 по 12 січня 2011 вела «Програму передач» на «П'ятому каналі»[30][31] .

На сайті «РИА Новости» деякий час виходила програма Сорокіної «Громадянська оборона», де гості висловлювалися з актуальних питань[32]. Останній випуск передачі 7 березня 2012 був присвячений новому третьому терміну президента Путіна[33].

З 2011 року викладає на факультеті медіакомунікацій Вищої школи економіки.

8 грудня 2011 року разом із подругою Іриною Ясіною оголосила про вихід зі складу президентської ради з розвитку інститутів громадянського суспільства та прав людини на знак протесту проти фальшування результатів виборів до Держдуми РФ 4 грудня 2011[34].

З 27 квітня по 29 грудня 2015 року була ведучою ток-шоу «Сорокіна» на телеканалі «Дождь»[35]. З травня 2016 по червень 2017 була однією з ведучих ток-шоу «#ВечерняЯХиллари» на тому ж каналі[36].

У вересні 2020 року підписала листа на підтримку протестних акцій в Білорусії[37].

Родина ред.

  • Батько — Інокентій Миколайович Сариков, військовий будівельник, мати — Валентина Сергіївна Сарикова, учителька історії[38] .
  • Сестра Лариса.
  • Розлучена (було два шлюби, прізвище — від першого шлюбу, дівоче прізвище — Сарикова; другим чоловіком був телевізійний оператор Володимир Гречишкін).
  • Прийомна дочка Антоніна (з липня 2003)[39].

Нагороди ред.

  • Нагороджена орденом «За особисту мужність» (за події жовтня 1993).
  • Тричі лауреат премії «ТЕФІ»:
    • 1996 — у номінації «Найкращий ведучий інформаційної програми» з програмою «Вести»;
    • 2000 — у номінації «Інтерв'юер» з програмою «Герой дня»;
    • 2005 — програма «Основний інстинкт» у номінації «Ток шоу».
  • Лауреат Національної премії громадського визнання здобутків жінок «Олімпія» Російської Академії бізнесу та підприємництва[40] у 2003 р.
  • 2013 — Присуджено 10-й рівень журналістської твердості за шкалою Мооса за версією Ігоря Яковенка.

Фільмографія ред.

 
На зустрічі із читачами

Бібліографія ред.

  • Сорокина С. И. Недетские истории. М.: АСТ, 2008. 176 стр. ISBN 978-5-17-055217-7, 978-5-9713-9095-4, 978-5-94663-708-4, 978—985-16-5693-2. Тираж: 10 000 экз.
  • Сорокина С. И. Мне не всё равно. М.: Эксмо, 2009. 224 стр. ISBN 978-5-699-31654-0. Тираж: 5 100 экз.

Критика ред.

Насправді всім журналістам, які працювали на НТВ, було запропоновано на НТВ і залишитися. Ніхто їх не виганяв, вони довго чекали, коли їх виженуть. Вони пішли самі добровільно. Багато хто з тих, що найголосніше кричав, пішли працювати на ті самі ненависні державні канали, як Світлана Сорокіна.

— Голова ради директорів НТВ Альфред Кох[54]

Сама Світлана Сорокіна пояснює подібні творчі пошуки тим, що після розгрому «старого» НТВ[55], «довелося поблукати каналами у пошуках кращої долі»[56].

Костянтин Ернст так відгукувався про Сорокіну та її ток-шоу «Основний інстинкт»: "У нас виникали суперечки про розвиток програми. Я намагався орієнтувати програму у бік соціальності, а Світлана — таких розбірок усередині Садового кільця "[57] … "У неї [Сорокиної] немає жодного системного бачення світу… У неї в ході перебудови були забуті ці стереотипи, як у половини співробітників "Ехо Москви " «»[58].

Примітки ред.

  1. ↑ Мемория. Светлана Сорокина. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017.
  2. ↑ Светлана Сорокина решила усыновить ребенка. Комсомольская правда. 10 квітня 2003.
  3. ↑ ПЕРВЫЙ РАЗ В ПЕРВЫЙ. КЛАСС!. Московский комсомолец. 20 грудня 2002.
  4. ↑ а б Известная теле- и радиоведущая Светлана Сорокина возглавила пресс-службу РСПП. NEWSru.com. 20 квітня 2007.
  5. ↑ Светлана Сорокина: «Надеюсь, что президенту будет не зазорно прийти на ТВ-6». Время новостей. 4 червня 2001.
  6. ↑ Кому отражать эпоху. Русский журнал. 4 липня 2007.
  7. ↑ С НОВОГО ГОДА 2-Й КАНАЛ СТАНЕТ БУДИТЬ НАС ГИМНОМ. Эдуард Сагалаев: "Государственного ТВ у нас нет!". Аргументы и факты. 28 серпня 1996.
  8. ↑ Новости — наша профессия. 20 лет НТВ. Snob.ru. 15 липня 2013.
  9. ↑ «Самое непоправимое и грустное — это настроение молодого слоя» Полная расшифровка диалога Светланы Сорокиной и Николая Сванидзе. Meduza. 27 квітня 2015.
  10. ↑ Ирина Петровская (29 листопада 1997). Прощание «Быка»: НТВ предоставило убежище Сорокиной, но избавилось от Черкизова. Известия. Архів оригіналу за 5 квітня 2018. Процитовано 10 листопада 2014.
  11. ↑ Телезвезды: Светлана Сорокина. Интервью ведущей программ «Вести», «Герой дня», «Глас народа» и «Основной инстинкт». Meduza. 18 лютого 2016.
  12. ↑ ТАМАРА МАКСИМОВА: ПРИМИТИВ НА РИНГЕ. Московский комсомолец. 15 квітня 1999. Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  13. ↑ Светлана Сорокина: женщина, которая ведет. Телеглаз АиФ. 24 червня 2003. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 12 березня 2022.
  14. ↑ Светлана СОРОКИНА: ПРОЩАЙТЕ, «ГЕРОИ ДНЯ»!. Антенна-Телесемь. 11 вересня 2000. Архів оригіналу за 20 лютого 2002. Процитовано 12 березня 2022.
  15. ↑ Светлана Сорокина оформляет трудовую книжку на ТВ-6. Комсомольская правда. 30 травня 2001.
  16. ↑ ОБЪЕКТИВНОСТЬ НЕ ЕСТЬ БЕЗЛИЧНОСТЬ. Светлана Сорокина вернулась в информационный эфир. Новая газета. 7 червня 2001. Архів оригіналу за 21 червня 2015. Процитовано 21 червня 2015.
  17. ↑ Выпуски новостей на ТВ-6 будут называться "Сейчас". NEWSru.com. 23 серпня 2001.
  18. ↑ Сорокина снова пойдет в народ. Сегодня на ТВ-6 премьера обновленного «Гласа народа». Комсомольская правда. 27 вересня 2001.
  19. ↑ Светлана Сорокина уйдет с ТВС на "Первый канал" после Нового года. newsru.com. 25 грудня 2002.
  20. ↑ СВЕТЛАНА СОРОКИНА: ПОЛНЫЙ НАЗАД!. Московский комсомолец. 11 листопада 2002.
  21. ↑ "Слабое звено" предвыборного года. Независимая газета. 4 березня 2003.
  22. ↑ Сорокиной не разрешили снимать брюки. Телеведущая обжила студию своей новой программы «Основной инстинкт». Первыми гостями стали журналисты. Комсомольская правда. 28 лютого 2003.
  23. ↑ Осенью на ТВ не будет ток-шоу Сорокиной?. Комсомольская правда. 14 червня 2005.
  24. ↑ Радио ЭХО Москвы :: Документы / МН: Радио по-'Домашнему', Светлана Сорокина вернулась на ТВ — в компании Алексея Венедиктова
  25. ↑ Арина Бородина. (15 вересня 2006). Светлану Сорокину и Алексея Венедиктова вывели из круга. Коммерсантъ № 172 (3503). Процитовано 13 серпня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  26. ↑ Пришла и говорит. Итоги. 17 листопада 2007. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 12 березня 2022.
  27. ↑ Екатерина Сальникова: "Формат Два – слезная низовая культура". Взгляд. 28 жовтня 2007.
  28. ↑ Положительные герои России. Огонёк. 29 жовтня 2007. Архів оригіналу за 20 травня 2015. Процитовано 19 травня 2015.
  29. ↑ Четвёртый канал — Вместе сможем всё. Архів оригіналу за 9 вересня 2015. Процитовано 10 жовтня 2015.
  30. ↑ Светлана Сорокина: «Новости смотрю по привычке». Комсомольская правда. 4 серпня 2010.
  31. ↑ Сорокина и Собчак заставили включить Пятый. Фонтанка.ру. 25 березня 2010.
  32. ↑ Светлана Сорокина | РИА Новости
  33. ↑ Новый президентский срок: каких изменений ждать России | Гражданская оборона | Лента новостей «РИА Новости»
  34. ↑ С.Сорокина и И.Ясина вышли из Совета при президенте :: Политика :: Top.rbc.ru. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 8 грудня 2011.
  35. ↑ Страница ток-шоу «Сорокина» на сайте телеканала «Дождь»
  36. ↑ #ВечерняЯХиллари. Телеканал «Дождь». Процитовано 18 лютого 2017. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  37. ↑ «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие»
  38. ↑ «Зхо-Рейтинг»: Светлана Сорокина
  39. ↑ Сорокина может требовать алименты от Касьянова, шутят ее коллеги. Собеседник. 16 липня 2003. Архів оригіналу за 25 серпня 2003. Процитовано 12 березня 2022.
  40. ↑ Официальный сайт Российской академии бизнеса и предпринимательства
  41. ↑ Сорокина покажет сердце Ельцина. Общая газета. 5 листопада 1998.
  42. ↑ «СЕРДЦЕ ПРЕЗИДЕНТА» СОЖМЕТСЯ ОТ БОЛИ СЕГОДНЯ, В 19.40. Комсомольская правда. 5 листопада 1998.
  43. ↑ ЛЮДИ ГИБНУТ ЗА ГОХРАН. НТВ показывает новейшую историю в золоте и бриллиантах. Независимая газета. 29 квітня 2000. Архів оригіналу за 26 березня 2004. Процитовано 12 березня 2022.
  44. ↑ Сколько стоит один репортаж Сорокиной?. Собеседник. 26 квітня 2000. Архів оригіналу за 6 січня 2001. Процитовано 12 березня 2022.
  45. ↑ ОДИН НА ВСЕХ. День Победы на телеэкране. Сегодня (газета, Россия). 6 травня 2000. Архів оригіналу за 12 січня 2005. Процитовано 12 березня 2022.
  46. ↑ ДЕНЬ ПОБЕДЫ НА ТЕЛЕЭКРАНЕ. Наши эксклюзивные стили. Независимая газета. 13 травня 2000. Архів оригіналу за 5 листопада 2005. Процитовано 7 липня 2022.
  47. ↑ Светлана Сорокина стала ближе к земле. Комсомольская правда. 7 лютого 2001.
  48. ↑ "ЧТО Ж ТЫ СДЕЛАЛА, ПОДЛАЯ..." Труд. 28 червня 2001.
  49. ↑ Светлана Сорокина снимает фильм об Александре Лебеде. NEWSru.com. 20 травня 2002.
  50. ↑ Подарочный набор. Известия. 23 травня 2003.
  51. ↑ Ветеранам войны не нашлось достойного места в телеэфире. Известия. 18 травня 2006.
  52. ↑ Русский плен для юного фашиста. Комсомольская правда. 16 червня 2005.
  53. ↑ В круге Светы. Российская газета. 21 вересня 2006.
  54. ↑ «Гусинский мне прямо говорил, что если он не получит „Связьинвест“, то посадит меня». slon.ru. 30 вересня 2010.
  55. ↑ «Светлана Сорокина»
  56. ↑ «Мемория. Светлана Сорокина» [Архівовано 2019-09-20 у Wayback Machine.] polit.ru от 15 января 2017
  57. ↑ Рейтинги «аншлагов» умрут. Огонёк. 23 жовтня 2005. Архів оригіналу за 29 травня 2014. Процитовано 3 вересня 2018.
  58. ↑ На «Снобе» появилось запрещенное Эрнстом интервью. Lenta.ru. 4 квітня 2013.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сорокіна_Світлана_Інокентіївна&oldid=41812757