Соколовський Олекса Тимофійович
Соколовський Олекса Тимофійович (11 лютого 1900, Горбулів — 4 січня 1919, Коростишів) — український повстанський отаман, один з керівників антибільшовицького повстанського руху в 1919 році на Волині, Київщині та Поділлі.
| Соколовський Олекса Тимофійович | |
|---|---|
| Народився |
11 лютого 1900 Горбулів, Горбулівська волость, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер |
4 січня 1919 (18 років) Коростишів, Радомисльський повіт, Київська губернія, УНР |
| Країна |
 УНР |
| Діяльність | повстанський отаман |
| Брати, сестри | Соколовська Маруся і Соколовський Дмитро Тимофійович |
Життєпис ред.
Олекса Соколовський народився 11 лютого 1900 року в селі Горбулів Радомисльського повіту Київської губернії, нині Черняхівського району Житомирської області в родині псаломщика Покровської церкви Тимофія Соколовського. Його мати Євдокія Данилівна, уроджена Квасніцька, походила з польської шляхти. Родина була багатодітною, четверо синів і чотири дочки. Брат Степан став священником, Василь і Дмитро — вчителями, сестра Олександра — також вчителькою. Зусиллями родини Соколовських Горбулівське земське парафіяльне училище у 1917 році було переформоване в україномовну гімназію. Її директором стала дружина старшого брата Дмитра Соколовського — Надія.
Коли регіон окупували більшовики, Олекса Соколовський вирішив чинити збройний опір. Наприкінці 1918 року він відгукнувся на заклик «Українського національного союзу», збив ватагу з двох сотень добровольців.[1]
На початку 1919 року, коли влада в Україні від гетьмана Скоропадського перейшла до Директорії УНР, за сто кілометрів від Києва, у місті Коростишеві, спалахнув більшовицький бунт. Загін Олекси Соколовського швидко прибув із села Горбулів до Коростишева і вгамував повстання. Але вже після завершення бою ватажка повстанців підло вбив пострілом у спину зрадник. Трагедія сталася у ніч з 4 на 5 січня 1919 року в Коростишеві на мосту через Тетерів. Повертаючись з бою у Коростишеві, він потрапив у засідку, влаштовану місцевим більшовицьким ватажком Іваном Шуренком, котрий смертельно поранив 18-річного отамана пострілом з револьвера[2]. Отаманську шаблю на початку січня 1919 року підхопив Дмитро, що був на шість років старшим від Олексія.[1][3]
Вшанування ред.
- В Коростишеві встановлено монумент на честь родини Соколовських — Олександри (Марусі), Олекси, Дмитра, Василя та Тимофія Соколовських.[3][4]
- В Горбулові встановлено монумент на честь родини Соколовських.[3][5]
Примітки ред.
- ↑ а б Отамани з родини Соколовських; Оксана Чужа, Бандера. Процитовано 28 березня 2023.
- ↑ Юне життя своє віддав за волю; Оксана Лук'яненко, Голос України, 10 липня 2020.
- ↑ а б в На Житомирщині з‘явився монумент отаманів Соколовських; Р.Барцун, Житомир.online, 13 листопада 2021.
- ↑ На Житомирщині відкрили пам’ятник Марусі Соколовській; Історична правда, 15 листопада 2021.
- ↑ Горбулів. Храми та загін Соколовських; Р.Маленков, Україна інкогніта. Процитовано 28 березня 2023.
Джерела ред.
- Увічнення Марусі Соколовської; Володимир Гонський, Незборима нація. Процитовано 28 березня 2023.
- Одещина (стенд 27) // Визвольна боротьба. — Львів, 2021. — № 2 (30). — С.195-196.
|
Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |