Ірина Славінська
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Іри́на Славі́нська (нар. 8 жовтня 1987, Київ) — українська журналістка, ведуча, перекладачка, літературознавиця, громадська діячка та феміністка. Продюсерка радіо «Культура» у складі Національної суспільної телерадіокомпанії України. Член Українського ПЕН. [джерело?]
| Ірина Славінська | |
|---|---|
 Ірина Славінська, 2015 | |
| Ім'я при народженні | Ірина Іванівна Корнієнко |
| Народилася |
8 жовтня 1987 (36 років) Київ |
| Громадянство |
 Україна |
| Діяльність | літературний оглядач, журналіст, перекладач[джерело?] |
| Галузь | літературознавство[1], журналістика[1], тележурналістикаd[1], Радіожурналістика[1] і захист прав людиниd[1] |
| Alma mater | КНЛУ |
| Знання мов | українська[1] |
| |
Координаторка проєкту з гендерних питань та експертка відкритої бази «Спитай жінку» Кампанії проти сексизму у політиці та ЗМІ «Повага».[джерело?]
Життєпис ред.
Цікавиться Францією.[2]
Освіта ред.
Журналістика ред.
З 2018 року — журналістка Українського радіо, що входить до складу Національної суспільної телерадіокомпанії України. Очолює Третій канал Українського радіо — радіо «Культура».[3]
Перекладацька та літературна діяльність ред.
У травні 2014 року опублікувала книгу «Історії талановитих людей» про 11 українських сучасників та сучасниць, які надихають авторку.[4]
Весною 2015 року випустила другі «Історії талановитих людей» також про 11 відомих українців та українок[5].
Ірина Славінська — авторка французького перекладу проєкту «Богдан-Ігор Антонич: Назавжди» (гурт «Тельнюк: Сестри»).[джерело?]
Переклала з французької книгу Робера Мюшамбле «Оргазм і Захід: історія задоволення від 16 століття до наших днів» («Темпора», 2011), а також книгу «Допінґ духу» Сьорана («Грані-Т», 2011).[2]
У 2015 році вийшов переклад Умберто Еко і Жана-Клода Карр'єра «Не сподівайтеся позбутися книжок» («Видавництво Старого Лева»),[6][7] за який Славінська отримала премію «Сковорода».[джерело?]
2019 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла дебютна книжка «Мої запасні життя». Збірка есеїв увійшла до довгого списку «Премії Шевельова-2019»[8].
Правозахисна діяльність ред.
Нагороди ред.
У 2019 році стала лауреаткою Премії ім. Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці»[9]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
- ↑ а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюpravdaне вказано текст - ↑ Ірина Славінська призначена продюсеркою радіо «Культура». stv.detector.media. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 15 серпня 2018.
- ↑ Три розповіді з неопублікованої книжки «Історії талановитих людей» Ірини Славінської [Архівовано 20 травня 2014 у Wayback Machine.] // Українська правда. Життя, 17.05.2014.
- ↑ В Івано-Франківську Ірина Славінська розповідала «історії талановитих людей». Архів оригіналу за 22 квітня 2018. Процитовано 13 січня 2016.
- ↑ Ще одна книга Умберто Еко вийде українською. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 13 січня 2016.
- ↑ Україна Молода :.: Видання | Масонська ложа читачів. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 січня 2016.
- ↑ Відомий довгий список Премії Шевельова-2019. ЛітАкцент. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
- ↑ Премію Кривенка «За поступ у журналістиці» у 2019 році отримала Ірина Славінська//Львівська міська рада, 30.05.2019. Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 10 січня 2020.
Посилання ред.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ірина Славінська |
- Ірина Славінська [Архівовано 21 травня 2014 у Wayback Machine.] в Facebook
— блог у LiveJournal, який веде Ірина Славінська.- Канал Ірини Славінської [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайті YouTube
