Скілла (дочка Ніса)

Скі́лла, Скилла (дав.-гр. Σκύλλα) — персонаж давньогрецької міфології, дочка царя Мегар Ніс і Аброти, сестра Іфіної та Евріноми.

Скілла Σκύλλα
Скілла відрізує у Ніса волосся. Ніколас-Андре Монсьє (1754-1837)
Міфологія	давньогрецька
Місцевість	Мегари, Беотія
Походження	царівна
Батько	Ніс
Мати	Аброта
Брати/сестри	Іфіноя, Еврінома
Пов'язані персонажі	Мінос
Медіафайли у Вікісховищі

Скілла і Мінос. Ілюстрація до Овідій «Метаморфози», книга XVII століття.

Ніс мав єдине пурпурове (або ж фіолетове) пасмо волосся (за іншою версією — один єдиний волос), яке нібито робило його непереможним. Про цей дивовижний секрет знали лише його найближчі родичі.

Коли Мінос, цар Криту, вдерся до царства Ніса, Скілла побачила його з стіни міста, закохалася в нього і вирішила допомогти. Вночі вона підкралася до поснулого батька, зрізала з його голови пурпуровий волос і тим самим позбавила магічного захисту. Збергігся і прозаїчніший варіант легенди, в якому йдеться не про безтямне кохання, а про банальний підкуп — критяни нібито пообіцяли доньці Ніса золото в обмін на зраду. У битві Мінос переміг, а Ніса було вбито і голову відтято.

Мінос наказує стратити Скіллу, коли та приносить йому голову батька зі зрізаним пасмом.

Натомість Скіллу чекала не винагорода, а покарання. Критський цар нібито прив'язав дівчину до свого корабля і тягав по морю доти, доки вона не збожеволіла. Зрештою тіло дівчини хвилі викинули на берег Арголіди біля мису, якій назвали Скіллайоном. Інша версія міфу стверджує, що боги розчулилися і перетворили зрадливу царівну на морське створіння, за Вергілієм — на чудовисько, що топило кораблі в протоці між Сицилією та Італією.

За ще однією версією Скілла, засліплена коханням, плавала біля корабля Міноса. Вона майже досягла його, але морський орел, в якого перетворився її батько по смерті, потопив її. Скілла перетворилася на морського птаха (кіріду), якого невтомно вічно переслідує її батько у личині морського орла (haliaeetus).

Скілла — героїня однойменної п'єси невідомого автора. Також є персонажем героїчно-комічної поеми «Викрадення локона» англійського поета Александра Поупа.

Джерела

• Псевдо-Аполлодор, Βιβλιοθήκη (Бібліотека), 1, 9, 16-19. (гр.)
• Павсаній, Ἑλλάδος περιήγησις (Опис Еллади), 2, 34, 7. (гр.)
• Страбон, Γεωγραφικά (Географія), 8, 6, 13. (гр.)
• Есхіл, Орестея, 2-а частина Χοηφόροι (Хоефори — ті, що несуть жертви на могили), 613—622. (гр.)
• Гай Юлій Гігін, Fabulae («Міфи»), 198. (лат.)
• Овідій, Метаморфози, VIII 85-151. (лат.)
• Парфеній Нікейський, фр. 20, Схолія до Діонісія Періегета, Опис ойкумени 231 (гр.)
• Gantz T. Mythes de la Grèce archaïque — Paris: Éditions Belin, 2004. — P. 1387. — ISBN 978-2-7011-3067-5 (фр.)
• Мифы народов мира. М., 1991-92. В 2 т. Т. 2. С. 445. (рос.)