Скотті Михайло Іванович

Миха́йло Іва́нович Ско́тті (Мікела́нждело П'є́тро Ско́тті) (італ. Michel Angelo (Michelagnolo) Pietro Scotti[1]; 17 [29] жовтня 1814[2], Санкт-Петербург, Російська імперія22 лютого [11 березня] 1861, Париж, Франція) — російський історичний і портретний живописець, аквареліст, академік, професор історичного живопису Імператорської Академії мистецтв[1].

Михайло Іванович Скотті
італ. Michel Angelo Pietro Scotti
Народження 17 жовтня (29 жовтня) 1814(1814-10-29)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 22 лютого (11 березня) 1861(1861-03-11) (46 років)
 
Поховання Цвинтар Монмартр[3]
Країна Австрійська імперія Австрійська імперія[1]
Російська імперія (з 1831 р.)
Жанр історичний, портретний живопис, пейзаж
Навчання Петербурзька академія мистецтв (1835)
Діяльність художник
Напрямок академізм
Покровитель граф І. П. Кутайсов
Звання академік ІАМ
професор ІАМ
Роботи в колекції Nizhny Novgorod State Art Museumd
Нагороди

Медалі Імператорської Академії мистецтв «За успіх у малюванні»[2]:

  • дві малі (1831, 1835) та велика срібні (1832);
  • мала золота за картину «Патріотизм містян Нижнього Новгорода 1612 року» (1835).

CMNS: Скотті Михайло Іванович у Вікісховищі

Один із представників династії італійських живописців-декораторів, син художника Івана Карловича Скотті (італ. Giovanni Battista Scotti) (1776-1830)[1].

Біографія ред.

 
«Мінін і Пожарський», (1850), холст, масло — Нижньогородський державний художній музей

Початкову загальну освіту здобув у школі при костелі святої Катерини. Після смерті батька виховувався у будинку художника О. Є. Єгорова. Відвідував, як вільний учень, заняття в Академії мистецтв; під час навчання нагороджувався срібними медалями за успіхи у малюванні з натури та за портретний живопис. Завершивши навчання у 1835 році отримав малу золоту медаль за картину «Пожертви містян Нижнього Новгорода…».

1838 року поїхав разом із сім'єю графа П. І. Кутайсова до Італії, де пробув до 1844 року. В Італії сформувався його стиль, що нагадує мистецтво К. П. Брюллова. 1844 року М. І. Скотті писав ікони для православної церкви російського посольства в Константинополі. 1845 року він почав роботу з написання 28 ікон у Спаському соборі, який будувався в Нижньому Новгороді.

Академія мистецтв 18 листопада 1845 року надала йому звання академіка «з відомих праць з історичного та акварельного живопису». До весни 1849 року жив у Петербурзі, розписував «тоновські» церкви — Благовіщенську, Введенську, Миронівську (не збереглися).

З 16 травня 1849 року викладав у Московському училищі живопису та скульптури, замінивши Ф. С. Зав'ялова. Серед його безпосередніх учнів — К. Є. Маковський і М. В. Неврев; у нього навчалися В. Г. Перов і С. І. Грибков).

У 1857 році виїхав до Італії. 1859 року востаннє відвідав Москву. Помер у Парижі і похований на цвинтарі Монмартр

 
Могила художника в Парижі

Примітки ред.

  1. а б в г Скотті Михайло Іванович // Государственный Русский музей. Живопись. Первая половина XIX века. Каталог (К-Я) / Науч. рук.: Е. Петрова; Науч. ред. тома: Г. Голдовский. — СПб : Palace Editions, 2007. — Т. III. — 271 с. — ISBN 978-5-93332-263-4. Архівовано з джерела 6 червня 2012
  2. а б Кондаков С. Н. СКОТТІ Михайло Іванович // Список русских художников к юбилейному справочнику Императорской Академии Художеств = Списокъ русскихъ художниковъ къ юбилейному справочнику Императорской Академіи Художествъ. — СПб. : Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1914. — Т. II. — С. 182. Архівовано з джерела 27 серпня 2021
  3. Большая российская энциклопедия. Электронная версияБольшая российская энциклопедия, 2016.

Література ред.

Посилання ред.

  • Буткевич Дмитрий. Торги в Третьяковской галерее // «Независимая газета» : газета. — М. : ЗАО Редакция «Независимой газеты», 2004. — Вып. от 15 октября. — № 224 (3337).[недоступне посилання з Жовтень 2019]
  • Данилевич Инна. Итальянская сценка // «Вестника цветовода» : журнал. — М., 2008. — № 19 (111). Архівовано з джерела 17 червня 2012.
  • Картина М. И. Скотти «Итальянская сценка» на аукционе Сотбис (англ.). Sotheby's. 10 червня 2008. Архів оригіналу за 18 грудня 2012. Процитовано 20 листопада 2012.