Відкрити головне меню

Скарбни́к (підска́рбій) — це людина, яка завідувала фінансами в Запорозькій Січі. Скарбник був досить близьким до гетьмана і належав до військових служителів. Він визначав, яка кількість фінансів має бути потрачена на озброєння, харчі, одяг тощо.

У ширшому розумінні скарбник або скарбничий це особа, що відає коштами якоїсь установи, організації, об'єднання осіб тощо, посадовець, який завідує скарбницею.

Московська державаРедагувати

В Московській державі скарбник (рос. казначей) відав казенним двором або приказом, а разом з тим і государевими доходами, отримуючи різні збори (наприклад митні) і оброки. Відомству скарбника підлягали також справи про холопство і ведення книг, в які записувалися акти на холопство. Зі збором мит з'єднаний був і суд над тими, хто мита платив: звідси широка судова компетенція скарбника. Суд скарбника поширювався і на такі випадки, які не мали ніякого відношення до безпосередніх функцій скарбника. Судебник 1550 року зараховує до бояр і окольничих, що творили "суд царя і великого князя ", і скарбника. Тут скарбники виступають взагалі як довірені і наближені до царя особи. Як довірені люди, скарбники призначаються разом з боярами вести переговори з іноземними послами.

До середини XVII ст., по мірі розвитку приказних установ, широке відомство скарбника сильно скоротилася. Доходи передані були у фінансові прикази різного найменування, холопські справи — в холопський приказ. У віданні казначея залишився лише казенний двір. Казенним двором відав один скарбник, рідше двоє, а товаришів при ньому було троє: два дяки і друкар; в XVII столітті останній вийшов зі складу казенного двору. На посаду скарбника звичайно призначалися люди нові, не родовиті, але вона прокладала дорогу до боярства.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. Сергеевич, «Юридические древности» (СПб., 1890, т. I, стр. 414–422)